Графічна Шевченкіана Софії Караффи-Корбут (Частина 8. Горинь Богдан)

опубліковано 19 лют. 2014 р., 12:13 Степан Гринчишин   [ оновлено 24 лют. 2014 р., 09:05 ]

УТОПЛЕНА

 

 

„Хто се, хто се по сім боці чеше косу?"

(варіант 1)

Вітер в гаї не гуляє

Вночі спочиває,

Прокинеться тихесенько

В осоки питає:

„Хто се, хто се по сім боці

Чеше косу? Хто се?..

Хто се, хто се по тім боці

Рве на собі коси?..

Хто се, хто се?" тихесенько

Спитає-повіє,

Та й задріма, поки неба

Край зачервоніє.

[...]

І ніхто не знає

Того дива, що твориться

Серед ночі в гаї,

Тілько вітер з осокою

Шепче:,,Хто се, хто се

Сидить сумно над водою,

Чеше довгі коси?"

С.Петербург. Декабря 8 1841 року

 

СЛЕПАЯ

(Поэма)

 

Оксана

[...]

Оксана

Ведь ты не знала, что так будет,

Что насмеются злые люди,

Что он недобрый человек,

Что он покинет. Мамо, мамо,

Ты говорила все такое,

Что страшно стало. Где же он,

Мой злой отец? Ты говорила,

Что здесь увижу я его.

И сколько лет уже с тобою

Сижу я здесь – его все нет.

Он не приедет, он покинул,

Тебя он, видно, не любил.

Зачем же ты его любила?

Уйдем из этого села,

Мне страшно стало...

[...]

Наутро юная Оксана,

Как утро осени в тумане,

Скорбя невинною душой,

У ног страдалицы слепой

Уныла, бледная сидела.

Слепая ту же песню пела,

И тот же в сердце непокой.

[...]

 

СЛЕПАЯ

(Поэма)

 

 

Оксана

[...]

... то Оксана!

На месте том, где столько лет

Они вдвоем, грустя, сидели,

Она, несчастная, сидит;

Едва одетая, худая,

И на руках, как бы дитя,

Широкий нож в крови качает.

И страшно шепчет:

„Молчи, дитя мое, молчи,

Пока спекутся калачи,

Будем медом запивать,

Будем пана поминать".

[...]

[Перша половина 1842, С.-Петербург]

 

ГАМАЛІЯ

 

 

Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?

Хортице-сестро ?"

[...]

Босфор аж затрясся, бо зроду не чув

Козацького плачу, застогнав широкий

І шкурою, сірий бугай, стрепенув,

І хвилю, ревучи, далеко-далеко

У синєє море на ребрах послав.

І море ревнуло Босфорову мову,

У Лиман погнало, а Лиман Дніпрові

Тую журбу-мову на хвилі подав.

Зареготався дід наш дужий,

Аж піна з уса потекла.

„Чи спиш, чи чуєш, брате Луже?

Хортице-сестро?"

Загула

Хортиця з Лугом: „Чую, чую!"

[...]

 

 

ГАМАЛІЯ

 

 

Візантія

[...]

Дрімає в гаремі – в раю Візантія.

І Скутар дрімає; Босфор клекотить,

Неначе скажений; то стогне, то виє:

Йому Візантію хочеться збудить.

„Не буди, Босфоре: буде тобі горе;

Твої білі ребра піском занесу,

У мул поховаю! – реве синє море. –

Хіба ти не знаєш, яких я несу

Гостей до султана?" Так море спиняло

(Любило завзятих чубатих слав'ян).

Босфор схаменувся. Туркеня дрімала.

Дрімав у гаремі ледачий султан.

Тілько у Скутарі, в склепу, не дрімають

Козаки-сердеги. Чого вони ждуть?

По-своєму Бога в кайданах благають,

А хвилі на той бік ідуть та ревуть.

[...]

 

ГАМАЛІЯ

 

 

Гамалія

[...]

Гамалія по Скутарі –

По пеклу гуляє,

Сам хурдигу розбиває,

Кайдани ламає.

„Вилітайте, сірі птахи,

На базар до паю!"

Стрепенулись соколята,

Бо давно не чули

Хрещеної тії мови.

І ніч стрепенулась:

Не бачила стара мати

Козацької плати.

Не лякайся, подивися

На бенкет козачий.

Темно всюди, як у будень,

А свято чимале.

Не злодії з Гамалієм

Їдять мовчки сало

Без шашлика. „Засвітимо!"

До самої хмари

З щоглистими кораблями

Палає Скутара.

Візантія пробуркалась,

Витріщає очі,

Переплива на помогу,

Зубами скрегоче.

[...]

[Жовтень - перша половина листопада 1842]

 

СОВА

 

 

Сова

[...]

Вдень лазила на смітниках,

Черепки збирала,

Примовляла, що синові

Гостинця ховала.

А уночі розхристана

І простоволоса

Селом ходить – то співає,

То страшно голосить.

Люди лаяли... Бо, бачте,

Спать їм не давала

Та кропиву під їх тином

І бур'ян топтала.

[...]

6 мая 1844. С.П.Б.

 

СОН

(Комедія)

Духь истины, его же міръ не можетъ пріяти, яко не видитъ его, ниже знаетъ еґо. Иоанна, глава 14, стихъ 17

 

 

„Загули кайдани під землею..."

[...]

 

Одпочину... Аж слухаю –

Загули кайдани

Під землею... О люде поганий!

Де ти взявся? Що ти робиш?

Чого ти шукаєш

Під землею?

[...]

То не вмерлі, не убиті,

Не суда просити!

Ні, то люди, живі люди,

В кайдани залиті.

Із нор золото виносять,

Щоб пельку залити

Неситому!.. То катаржні.

[...]

8 іюля 1844. С.-Петербург

 

ЄРЕТИК

 

 

Ян Гус

[...]

Мов кедр серед поля

Ливанського, в кайданах

Став Гус перед ними!

І окинув нечестивих

Орліми очима.

Затрусились, побіліли,

Мовчки озирали

Мученика. „Чого мене –

Чи на прю позвали?

Чи дивиться на кайдани??"

[...]

10 октября 1845, с. Мирьинское

 

ВЕЛИКИЙ ЛЬОХ

(Містерія)

Положилъ еси насъ [поношеніе] сосъдомъ нашымъ, подражненіе и поруганіе сущымъ окрестъ насъ. Положилъ еси насъ въ притчу во языцъхъ, покиванію главы въ людехъ. Псаломъ 43, ст. 14 и 15

 

 

„Три лірники"

[...]

ТРИ ЛІРНИКИ

Один сліпий, другий кривий,

А третій горбатий.

Йшли в Суботов про Богдана

Мирянам співати.

[...]

[21 октября 1845. Марьинское]