Графічна Шевченкіана Софії Караффи-Корбут (Частина 6. Горинь Богдан)

опубліковано 14 лют. 2014 р., 12:36 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 лют. 2014 р., 09:30 ]

 

 

Цитати з поетичних творів Тараса Шевченка подано за виданням: Тарас Шевченко. Повне зібрання творів у дванадцяти томах. Том 1. Поезія 1837-1847. Том 2. Поезія 1847-1861. Київ: Наукова думка, 2003.

 

ДУМКА

 

 

„Нащо мені чорні брови..."

 

Нащо мені чорні брови,

Нащо карі очі,

Нащо літа молодії,

Веселі, дівочі? [...]

 

Плач же, серце, плачте, очі,

Поки не заснули,

Голосніше, жалібніше,

Щоб вітри почули,

Щоб понесли буйнесенькі

За синєє море

Чорнявому зрадливому

На лютеє горе!

[1838, С.-Петербург]

 

КАТЕРИНА

Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года

 

 

Катерина

[...]

Не журиться Катерина

І гадки не має –

У новенькій хустиночці

В вікно виглядає.

Виглядає Катерина...

Минуло півроку;

Занудило коло серця,

Закололо в боку.

Нездужає Катерина,

Ледве-ледве дише... [...]

 

КАТЕРИНА

Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года

 

 

Катерина

[...]

Реве, стогне хуртовина,

Котить, верне полем;

Стоїть Катря серед поля,

Дала сльозам волю.

Утомилась заверюха,

Де-де позіхає;

Ще б плакала Катерина,

Та сліз більш немає.

Подивилась на дитину –

Умите сльозою,

Червоніє, як квіточка

Вранці під росою.

Усміхнулась Катерина,

Тяжко усміхнулась:

Коло серця – як гадина

Чорна повернулась.

Кругом мовчки подивилась;

Бачить – ліс чорніє;

А під лісом, край дороги,

Либонь, курінь мріє.

„Ходім, сину, смеркається;

Коли пустять в хату,

А не пустять, то й надворі

Будем ночувати.

Під хатою заночуєм,

Сину мій Іване!

[...]

 

КАТЕРИНА

Василию Андреевичу Жуковскому на память 22 апреля 1838 года

  

 

Її син

V

[...]

Ішов кобзар до Києва

Та сів спочивати;

Торбинками обвішаний

Його повожатий,

Мале дитя, коло його

На сонці куняє,

А тим часом старий кобзар

Ісуса співає.

Хто йде, їде – не минає:

Хто бублик, хто гроші;

Хто старому, а дівчата

Шажок міхоноші.

Задивляться чорноброві –

І босе і голе.

„Дала, – кажуть, – бровенята,

Та не дала долі!"

[...]

[1838-1839, С.-Петербург]

  

ТОПОЛЯ

 

 

Тополя

[...]

Серед степу пала,

Пала, стала, заплакала

І... і заспівала:

„Плавай, плавай, лебедонько!

По синьому морю –

Рости, рости, тополенько!

Все вгору та вгору,

Рости гнучка та висока,

До самої хмари,

Спитай Бога, чи діжду я,

Чи не діжду пари?"

[...]

 

ТОПОЛЯ

 

 

Тополя

[...]

Отак тая чорнобрива

Плакала, співала...

І на диво серед поля

Тополею стала.

 

По діброві вітер виє,

Гуляє по полю,

Край дороги гне тополю

До самого долу.

[1839, С.-Петербург]

 

ІВАН ПІДКОВА

 

 

„Твоя, царю, віра проклятая"

І

Було колись – в Україні

Ревіли гармати;

Було колись – запорожці

Вміли пановати.

Пановали, добували

І славу, і волю;

Минулося –

[...]