Графічна Шевченкіана Софії Караффи-Корбут. (Частина 12. Горинь Богдан)

опубліковано 28 лют. 2014 р., 11:45 Степан Гринчишин   [ оновлено 7 бер. 2014 р., 11:35 ]

„МИНАЮТЬ ДНІ,

МИНАЮТЬ НОЧІ..."

 

 

„Доле, де ти?"

[...]

Страшно впасти у кайдани,

Умирать в неволі,

А ще гірше – спати, спати

І спати на волі,

І заснути навік-віки,

І сліду не кинуть

Ніякого, однаково,

Чи жив, чи загинув!

Доле, де ти, доле, де ти?

Нема ніякої!

Коли доброї жаль, Боже,

То дай злої! злої!

22 декабря 1845. Вьюнища

 

ЛІЛЕЯ 

 

 

Лілея

„За що мене, як росла я

Люде не любили?

За що мене, як виросла,

Молодую вбили?

За що вони тепер мене

В палатах вітають,

Царівною називають,

Очей не спускають

З мого цвіту? Дивуються,

Не знають, де діти!

Скажи мені, мій братику,

Королевий Цвіте!"

[...]

Іюля 25 1846. Киев

 

ЗА БАЙРАКОМ БАЙРАК...

 

  

Нас тут триста, як скло,

товариства лягло!"

[...]

ІІ

За байраком байрак,

А там степ та могила.

Із могили козак

Встає сивий, похилий.

Встає сам уночі,

Іде в степ, а йдучи

Співа, сумно співає:

– Наносили землі

Та й додому пішли,

І ніхто не згадає.

Нас тут триста як скло!

Товариства лягло!

І земля не приймає.

[...]

[17квітня - 19 травня 1847, С.-Петербург]

 

ОЙ ТРИ ШЛЯХИ ШИРОКІЇ…

 

 

Покинули стару матір…

Ой три шляхи широкії

Докупи зійшлися

На чужину з України

Брати розійшлися.

Покинули стару матір.

Той жінку покинув,

А той сестру. А найменший –

Молоду дівчину.

[...]

[17 квітня – 19 травня 1847. С.-Петербург]

 

„САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ"

 

  

„Затихло все..."

[...]

Поклала мати коло хати

Маленьких діточок своїх,

Сама заснула коло їх.

Затихло все, тілько дівчата

Та соловейко не затих.

[19-30травня 1847, С.-Петербург]

 

КНЯЖНА

Поема 

 

 

„Зоре моя вечірняя..."

Зоре моя вечірняя,

Зійди над горою,

Поговорим тихесенько

В неволі з тобою.

Розкажи, як за горою

Сонечко сідає,

Як у Дніпра веселочка

Воду позичає.

Як широка сокорина

Віти розпустила...

А над самою водою

Верба похилилась;

[...]

[Кінець червня - грудень 1847,

Орська фортеця]

 

N. N. („МЕНІ ТРИНАДЦЯТИЙ МИНАЛО...")

 

  

„Мені тринадцятий минало..."

[...]

Не дав мені Бог нічого!..

І хлинули сльози,

Тяжкі сльози!.. А дівчина

При самій дорозі

Недалеко коло мене

Плоскінь вибирала,

Та й почула, що я плачу.

Прийшла, привітала,

Утирала мої сльози

І поцілувала...

[...]

[Кінець червня - грудень 1847,

Орська фортеця]

 

ЧЕРНЕЦЬ

 

 

Чернець

У Києві на Подолі

Було колись...

[...]

 

І тихнуть Божії слова

І в келії, неначе в Січі,

Братерство славне ожива.

А сивий гетьман, мов сова,

Ченцеві зазирає в вічі.

Музика, танці і Бердичів.

Кайдани брязкають... Москва,

Бори, сніги і Єнісей...

І покотились із очей

На рясу сльози... Бий поклони!

І плоть старечу усмиряй.

Святе писаніє читай,

Читай, читай та слухай дзвона,

А серцеві не потурай,

Воно тебе в Сибір водило,

Воно тебе весь вік дурило.

Приспи ж його і занехай

Свою Борзну і Фастовщину,

Загине все, ти сам загинеш.

І не згадають, щоб ти знав...

[...]

[Кінець червня - грудень 1847,

Орська фортеця]