НАЙМИЧКА
№14. „Іде Марко з чумаками…” [...] Іде Марко з чумаками. Ідучи, співає, Не поспіша до господи – Воли попасає. Везе Марко Катерині Сукна дорогого, А батькові шитий пояс Шовку червоного, А наймичці на очіпок Парчі золотої І червону добру хустку З білою габою. [...] Всього везе, та не знає, Що діється дома! [...]
НАЙМИЧКА
№ 15. „Я... я твоя мати" [...] Ввійшов Марко в малу хату І став у порогу... Аж злякався. Ганна шепче: „Слава... слава Богу! Ходи сюди, не лякайся... Вийди, Катре, з хати: Я щось маю розпитати, Дещо розказати".
Вийшла з хати Катерина, А Марко схилився До наймички у голови. „Марку! подивися, Подивися ти на мене: Бач, як я змарніла? Я не Ганна, не наймичка, Я... Та й оніміла. Марко плакав, дивувався. Знов очі одкрила, Пильно, пильно подивилась – Сльози покотились. „Прости мене! Я каралась Весь вік в чужій хаті... Прости мене, мій синочку! Я... я твоя мати". Та й замовкла... [...]
НАЙМИЧКА
№ 16. „Зомлів Марко, й земля задрижала" [...] Зомлів Марко, Й земля задрижала. [...]
НАЙМИЧКА
№17. „Прокинувся... до матері А мати вже спала!" [...] Прокинувся... до матері – А мати вже спала! 13 ноября 1845, в Переяславі
КАВКАЗ Искреннему моему Якову де Бальмену Кто дастъ главъ моъй воду, И очесъмъ моимъ источникъ слъзъ, И плачуся и день и нощь о побитънныхъ... Иеремии. Глава 9, стих 1.
Закутий Прометей (Центральна частина триптиха) За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі. Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день божий добрі ребра Й серце розбиває. [...]
КАВКАЗ Искреннему моему Якову де Бальмену Кто дасть главъ моъй воду, И очесъмъ. моимъ источникъ слъзъ, И плачуся и день и нощь о побиънныхъ... Иеремии. Глава 9, стих 1.
Кавказ [...] Розбиває, та не вип'є Живущої крові – Воно знову оживає І сміється знову. [...]
КАВКАЗ Искреннему моему Якову де Бальмену
Кто дастъ главъ моъй воду, И очесъмъ моимъ источникъ слъзъ, И плачуся и день и нощь о побиъшныхъ... Иеремии. Глава 9, стих 1.
Розкутий Прометей (Центральна частина триптиха) [...] Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога. [...] 18 ноября 1845, в Переяславі
|