НАЙМИЧКА 

 

  

№ 7. „Та й зомліла..."

[...]

„Спасибі вам! – старий каже.

Тепер, щоб ви знали,

Треба краю доводити,

Коли й де вінчати,

Та й весілля. Та ще ось що:

Хто в нас буде мати?

Не дожила моя Настя!..»

Та й заливсь сльозами.

А наймичка у порогу

Вхопилась руками

За одвірок та й зомліла.

Тихо стало в хаті;

Тілько наймичка шептала:

„Мати... мати... мати!"

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

 

№ 8. Коровай

[...]

Через тиждень молодиці

Коровай місили

На хуторі. Старий батько

З усієї сили

З молодицями танцює

Та двір вимітає;

Та прохожих, проїжжачих

У двір закликає,

Та вареною частує,

На весілля просить.

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

 

№ 9. Молоді

[...]

„Ні, Марку, ніяко

Мені матір'ю сидіти:

То багаті люде,

А я наймичка... ще й з тебе

Сміятися будуть.

Нехай Бог вам помагає!

Піду помолюся

Усім святим у Києві,

[...]

 

НАЙМИЧКА 

 

  

№10. „Найнялася носить воду…”

[...]

Прийшла в Київ – не спочила,

У міщанки стала,

Найнялася носить воду,

Бо грошей не стало

На молебствіє Варварі.

Носила-носила,

Кіп із вісім заробила Й Маркові купила

Святу шапочку в пещерах

У Йвана святого,

Щоб голова не боліла

В Марка молодого;

І перстеник у Варвари

Невістці достала,

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

 

№ 11. На прощі у Києві

[...]

І, всім святим поклонившись,

Додому верталась.

Вернулася. Катерина

І Марко зостріли

За ворітьми, ввели в хату

Й за стіл посадили;

Наповали й годували,

Про Київ питали,

І в кімнаті Катерина

Одпочить послала.

[...]

Тричі крига замерзала,

Тричі розтавала,

Тричі наймичку у Київ

Катря провожала,

Так, як матір; і в четвертий

Провела небогу

Аж у поле, до могили,

І молила Бога,

Щоб швиденько верталася,

Бо без неї в хаті

Якось сумно, ніби мати

Покинула хату.

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

 

№ 12. З онуками

[...]

Аж зирк – і наймичка ввійшла

На двір. Побіг стрічати

З онуками свою Ганну.

“А Марко в дорозі? ” –

Ганна діда питалася.

„В дорозі ще й досі".

“А я ледве додибала

До вашої хати,

Не хотілось на чужині

Одній умирати!"

[...]

 

НАЙМИЧКА

 

  

№ 13. „Занедужала небога…”

[...]

Не пила й не їла

Стара Ганна. „Катерино!

Коли в нас неділя?"

„Післязавтра". „Треба буде

Акафіст наняти

Миколаєві святому

Й на часточку дати;

Бо щось Марко забарився...

Може, де в дорозі

Занедужав, сохрань Боже!"

[...]

Занедужала небога.

Уже й причащали,

Й маслосвятіє служили –

Ні, не помагало.

[...]