За пайку хліба і баланду добували «стране уголь». (Автор: Герій Микола Павлович)

опубліковано 7 трав. 2016 р., 04:02 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 трав. 2016 р., 04:36 ]





Народився в селі Івачів Долішній у 1927 році. Мої батьки мали своє невелике господарство, всього 3 гектари землі, працювали, орали, сіяли, збирали хліб, тримали худобу, з того і жили. Нашу сім'ю оминули страшні події першої окупації «визволителів» зі сходу, потім окупацію німецьких фашистів.

 

В березні 1944 року, коли навколишні села Тернополя були зайняті радянськими військами, почалась поголовна мобілізація. Всіх чоловіків віком від 18 до 60 років забирали до лав Червоної Армії. Тата направили на Прибалтійський фронт. 28 серпня 1944 року в бою під м. Таллін він був важко поранений і ледь живий, після перебування в госпіталі, у лютому 1945 року інвалідом повернувся додому.

 

У жовтні 1944 року призвали до армії, хоча мені ще не виповнилося і 17 років. Нас, молодих хлопців 1927 року народження, набраних в основному із Західних областей України, відправили на формування нової дивізії в Марійську АССР, на станцію Сурок. Нас готували для боїв на Далекому Сході з Японією. Тут в суворих зимових умовах (морози до 40 градусів), злиденних харчах, багато хлопців не витримували, померали.

 

У червні 1944 року маршал Жуков і комісар внутрішніх справ Берія видали наказ вислати у віддалені місця СРСР всіх українців, які проживали на окупованій німцями території. Мабуть цим наказом керувалась контррозвідка СМЕРШ, бо вже 11 червня 1945 року мене заарештували за вигаданим звинуваченням за «антирадянську діяльність». Військовий трибунал 27 жовтня цього ж року засудив мене на 10 років ув'язнення за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР і після ув'язнення ще на три роки позбавлення громадянських прав. І повезли мене з тюрми м. Йошкар-Ола на Урал, в шахту, щоби там за пайку хліба і баланду добувати «стране уголь», аж поки десь у глибокому підземеллі не загину.

 

Батьки чекали мене додому після війни, вони не знали, як вирішив мою долю військовий трибунал. Через слабке здоров'я і виснаженість я був дуже ослабленим, часто хворів. У червні 1946 року мене розконвоювали і без права виїзду направили на роботу в ремонтно-механічний завод Шахтострою м. Кізель.

 

19 листопада 1946 року я поламав ногу і попав в лікарню. Ще не зовсім здоровий, на костилях, без дозволу і документів я вирішив добиратись з Уралу додому. Мені прийшлось багато натерпітись болю і страху, шкутильгаючи на костилях з опухлою ногою по переповнених поїздах і станціях, на яких за всіма пильно стежила військова комендатура. Тільки чудом можна назвати те, що я вирвався з цього пекла, дожив до наших днів і пишу ці слова. Адже мільйони людей, таких самих як я, без суду і слідства були вивезені, замучені, закатовані, заморені голодом і ніхто до нині не знає, де їхні могили, де лежать їх останки. І хоч які складні і непевні були тоді часи, всюди бушували гарнізони енкаведистів, спецзагони по боротьбі з повстанцями, людей переслідували, заарештовували, ешелонами вивозили на Сибір, наша сім'я вижила.

 

Ще довги можновладці не давали мені спокою, робили обшук, декілька разів приходили за мною, щоб відправити назад на каторгу в Росію. Та боліла нога, я ходив на костилях і це в якісь мірі мене врятувало, я випав з їх поля зору і залишився вдома. Багато людей пережили тяжкі муки і терпіння. Напевно, немає в Україні такої людини, тим більше сім'ї, яка б не зазнала людських чи матеріальних втрат під час страшних років воєнного лихоліття.

 

Більше як 50 років пройшло з того часу. Розпався «нєдєлімий» радянський союз. На його місці утворились нові незалежні держави. 24 серпня 1991 року проголошено і на референдумі 1 грудня підтверджено незалежність України. Її визнає весь світ. Здавалося, є всі можливості, щоби Україна стала багатою і сильною. Та, як видно, ще не вивітрився у наших людей той рабський дух покори, замкнутості і скутості, який насаджувався нам окупантами протягом віків. Винищені найкращі національні кадри, немає єдності і порозуміння, відсутній національний патріотизм. Довго ще ми будемо бідно жити, будемо колоніальним придатком розвинутих країн, якщо не дійдемо згоди. Об'єднаймося навколо національної ідеї, зробімо все можливе, щоб Україна зайняла чільне місце серед передових, розвинутих країн світу, а наш народ зажив в добрі та достатку. Для того в нас є всі можливості. Тож робімо все для того єднання. Єднаймось. Тільки в єдності наша сила.. Тільки єдність врятує нас.

 

                                                                             Шановні друзі, українці,

                                                                             Дорогі браття ви мої.

                                                                             Скажіть, хто нині з вас не хоче

                                                                             Жити в достатку і добрі?

 

                                                                             Чи хто з вас зла собі бажає,

                                                                             Неволі, рабства чи біди?

                                                                             Таких нема, всі волі хочуть,

                                                                             Свободи, щастя, доброти.

 

                                                                             Та щоб були ми всі багаті,

                                                                             Добром наповнився б наш дім,

                                                                             Треба таку державу мати,

                                                                             Яка б достаток дала всім.

 

                                                                             А хто ж нам дасть таку державу,

                                                                             Де добродіїв цих знайти,

                                                                             Котрі б самі недоїдали,

                                                                             А нам задаром все давали

                                                                             І не за себе за нас дбали,

                                                                             Щоб ми багатими були?

 

                                                                             Таких нема, то що ж ми хочем?

                                                                             Подумаймо, хто ми такі?

                                                                             Чому держави ми не мали.

                                                                             Чому наш край окупували,

                                                                             Нашим добром розпоряджались

                                                                             Не ми, а нації чужі?

 

                                                                             То в чому ж річ, шановні друзі,

                                                                              Судіть самі, чия вина?

                                                                             Вже свою маємо державу,

                                                                             І уряд маємо, і право,

                                                                             Та згоди знов як не бувало,

                                                                             І єдності у нас нема!

 

                                                                            Тож схаменіться, люди добрі,

                                                                             Невже ж знов рабства хочем ми?

                                                                            З-за чвар ми вибори програли,

                                                                           А виграв хто? Більшовики!

 

                                                                            Сімдесят літ до комунізму
                                                                            Вони нас гнали всіх гуртом.

                                                                            «Союз єдіний» будувати,

                                                                            Номенклатуру прославляти,

                                                                            Служити їй і догоджати,

                                                                            І бути в неї все рабом.

 


                                                                           Невже ж так скоро ми забули

                                                                           Голодомор, страшні часи?

                                                                           Як нас у тюрмах катували.

                                                                           Морили, мучили, вбивали,

                                                                           А ми тепер їх знов обрали,

                                                                           Щоб далі нами керували

                                                                           І до «Союзу» знов вели.

 

                                                                             Подумаймо, протрімо очі,

                                                                             Прокиньмося з облуди сну,

                                                                             Невже ж не ясно, що в «Союзі»

                                                                             Готують нам нову тюрму?

 

                                                                            Тож не надіймось ні на кого,

                                                                             Прийшла пора, настав наш час,

                                                                            Якщо державу хочем мати,

                                                                             Неволі, рабства, зла не знати,

                                                                             То всім нам, браття, тре єднатись

                                                                              І Україну будувати,

                                                                             І Незалежність захищати

                                                                            Повинні МИ, і не чекати

                                                                            НІХТО НЕ ЗРОБИТЬ ЦЕ ЗА НАС!