Захищаючи свою землю від нацистів отримав 10 років ГУЛАГу

опубліковано 16 вер. 2012 р., 11:29 Степан Гринчишин

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №277

 

Бриж Сергій Михайлович, народився 2 квітня 1907 р. с. Теклівка Володимирецького району Рівненської області, українець, православний, безпартійний, воїн УПА, селянин, заарештований восени 1948 р., звільнений 10 травня 1956 р.

У школу я не ходив. Читати і писати навчився сам. Восени 1929 р. був мобілізований в армію буржуазно-поміщицької Польщі. Службу проходив у Радомі артилеристом. В 1937 р. був звільнений у запас. У вересні 1939 р. мене було мобілізовано на німецько-польську війну, де пробув до поразки польської армії. В 1943 р., під час окупації України німцями, вступив в ряди УПА, щоб боротися за волю України.

На початку зими 1944 р. в бою з мадярськими військами під селом Ромейки Володимирецького району був поранений в руку, після чого командування УПА відпустило мене на лікування додому. Після лікування працював у селі на своєму господарстві.

Восени 1948 р. мене заарештували енкаведисти, пред'явивши звинувачення у приналежності до УПА. Справу вів слідчий Єгоров. Судила особлива нарада. Вирок – 10 років таборів. Заслання відбував в Інті Комі АРСР на шахтах, але в зв'язку з тяжкою хворобою (гіпертонією) був відправлений в інвалідний табірний пункт селища Абез. З лютого 1956 р. відбував заслання у Мордовській АРСР, звідки в травні того ж року був звільнений згідно з рішенням Верховної Ради СРСР (довідка № 8008927 від 10 травня 1956 р.) із зняттям судимості і з поверненням у правах.

Прибув у рідне село і 8 років працював на колгоспній цегельні до того часу, поки не захворів. З того часу постійно хворію. Переніс 3 операції на шлунку. Коли дожив до пенсійного віку, звернувся в районний відділ соціального забезпечення, а його завідуючий Ковалець сказав мені: «В призначенні пенсії Вам відмовлено, бо не вистарчає 5 років стажу роботи в колгоспі. Перебування в місцях ув'язнення комісія в стаж роботи Вам не зарахувала».

Тепер, маючи 83 роки, живу без будь-якої матеріальної допомоги з боку держави. Працювати фізично не можу, животіємо із жінкою на її колгоспну пенсію (дітей не маємо), а зовсім недавно почав отримувати 15 крб. на місяць, «завдяки» чорнобильській катастрофі.

Звичайно, болісно, що захищаючи свою землю від німецьких окупантів в рядах УПА, від більшовицької влади одержав 10 років таборів, букет хворіб і ні копійки на шматок хліба. Але я все-таки гордий тим, що в рядах УПА боровся за незалежну, соборну Україну.