Визнання Голодомору геноцидом: міжнародні конвенції,… (Автор: Футей Богдан)

опубліковано 29 січ. 2017 р., 04:37 Степан Гринчишин   [ оновлено 16 лют. 2017 р., 09:21 ]

 

Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014

 

Визнання Голодомору геноцидом: міжнародні конвенції, договори та судові рішення

 

20-21 листопада 2013 року

 

Дякую за честь, надану мені, виступити на цьому заході, присвяченому пам'яті геноциду-Голодомору. У період з 1932 по 1933 роки мільйони людей було заморено голодом під час однієї з найжахливіших трагедій, зробленою людиною, яка була обрушена на Український народ та націю.

 

Сьогодні я хочу звернути увагу на правові підстави, які визнають цю трагедію геноцидом відповідно до міжнародного права, конвенцій та стандартів, встановлених для відповідальності за військові злочини та злочини проти людства.

 

Звинувачення у вчиненні злочину геноциду стало досить поширеним як в міжнародних, так і у національних судових трибуналах протягом останньої половини сторіччя.

 

Міжнародний військовий трибунал у Нюрнбергу (Нюрнберзький Трибунал) заклав основу для сучасного міжнародного гуманітарного права і міжнародних судових трибуналів.

 

Друга Світова війна "відзначилась переходом міжнародного права від системи, присвяченої суверенітету держави, до системи, присвяченої також захисту гідності людини" (Дейвід Дж. Бедерман, Крісгофер Дж. Борген, Дейвід А. Мартін. Міжнародне право: Посібник дня суддів, cтop. 87 // Американське товариство міжнародного права, Видавництво "Foundation Press" (2001 рік).).

 

Нюрнберзький Трибунал, утворений у 1945 році, був першим міжнародним трибуналом, який визнав підсудних кримінально відповідальними за порушення норм міжнародного гуманітарного права або законів і звичаїв війни (Міжнародне право і судовий процес для суддів США: Видання Федерального суддівського центру, стор. 13 // Американське товариство міжнародного права).

 

Важливо, що у Статуті Нюрнберзького Трибуналу також містилося перше формальне визначення злочинів проти людства: "вбивства, викорінення, поневолення, заслання та інші жорстокості, вчинені щодо будь-якого цивільного населення перед війною або під час війни; або переслідування за політичними, расовими чи релігійними мотивами з метою здійснення або у зв'язку з будь-яким злочином, що підпадає під юрисдикцію Трибуналу, незалежно від того, чи були такі дії порушенням внутрішнього права країни, де вони були вчинені." (Див.: Метью Ліппман. Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього: П'ятдесят років потому // "Журнал міжнародного та порівняльного права Університету Арізони", Вип. 15, стор. 415,425 (1998 рік)).

 

У рішенні Нюрнберзького Трибуналу термін "геноцид" не було використано. Те, що в обвинувальному акті було представлено як геноцид (тобто викорінення расових та національних груп), у рішенні було "концептуапізовано ... як особливу та обтяжену форму вбивства," але не як злочин, відокремлений від воєнних злочинів або злочинів проти людства.

 

Успіх Нюрнберзького Трибуналу проклав шлях для Конвенції про геноцид 1948 року, важливість якої підкреслювалась у Нюрнберзькому Рішенні.

 

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Схвалена Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № А/810, прийнятою на Третій сесії, 1948 рік) ("Конвенція про геноцид") була одностайно прийнята Генеральною Асамблеєю ООН 9 грудня 1948 року у Парижі. її розробка мала на меті запобігання, криміналізації та покарання актів геноциду (Lippman, supra note 3, at 452).

 

Конвенція про запобігання злочину геноциду та покарання за нього набрала чинності 12 січня 1951 року. Конвенцію було ратифіковано Президією Верховного Совета СССР 18 березня 1954 року, Українська PCP ратифікувала конвенцію 15 листопада 1954 року, а Російська PCP 3 березня 1954 року. Стаття ІІ Конвенції містить конкретне визначення геноциду, у цій Конвенції під геноцидом слід розуміти наступні дії, що вчиняються з метою знищити, повністю чи частково, будь-яку національну, етнічну, расову чи релігійну групу як таку:

a)       вбивство членів такої групи;

b)      заподіяння серйозних тілесних ушкоджень або розумового розладу членам такої групи;

c)      навмисне створення для будь-якої групи таких життєвих умов, які розраховані на її повне чи часткове фізичне знищення;

d)      заходи, розраховані на запобігання дітонародження в середовищі такої групи;

e)      насильницька передача дітей з одної групи людей до іншої.

 

Таким чином, у міжнародному праві злочин геноциду складається як з дії, так і з вини. Ключовим елементом, необхідним для встановлення складу злочину геноциду відповідно до Конвенції про геноцид, є докази того, що заборонена дія була вчинена з конкретним наміром (dolus specialis) а саме – знищення членів захищеної групи виключно через їхній зв'язок з цією групою.

 

Намір, як елемент складу злочину, не вимагає жодних доказів мотиву з боку злочинної сторони, а також існування попереднього умислу.

 

Водночас, сторона, яка стверджує існування геноциду, повинна довести намір за допомогою "повністю переконливих" доказів (Застосування Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Боснія і Герцеговина проти Сербії і Чорногорії): Резюме Рішення Суду від 26 лютого 2007 року, № 2007/2, cтop. 11 // www.icj-cij.org; див. також: Ліппман. Цит. праця (посилання 4 вище), cтop. 454-455).

 

Вміщення у статті II Конвенції детального переліку дій, що охоплюються злочином геноциду, носить обмежувальний, а не ілюстративний характер. Це дещо суперечить широкому поняттю геноциду, запропонованому Рафаелем Лемкіним (юридичний радник Головного прокурора на Нюрнберзькому трибуналі та один з найперших прибічників прийняття окремої конвенції, що забороняла б геноцид).

 

Доктор Лемкін наполягав на тому, щоб захист був ще більшим та поширювався на расові, національні та релігійні групи, культурне, політичне, соціальне, або фізичне існування яких знаходилось під загрозою (Ліппман. Цит. праця (посилання 3 вище). – Стор. 424).

 

Конвенція передбачає широкі категорії карних діянь і, зокрема, встановлює, що карними є "геноцид, змова з метою вчинення геноциду, пряме і публічне підбурення до вчинення геноциду, замах на вчинення геноциду і співучасть у геноциді" (там само, стор. 458).

 

Доктор Лемкін також вважається автором терміну "геноцид," що походить від грецького префіксу genos, що означає раса, та латинського суфіксу cide, що означає вбивати.

 

Ще одним важливим документом у переслідуванні тих, хто скоїв геноцид, є Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства, схвалена ООН 26 листопада 1968 року (Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН № А/7281, прийнятою на Двадцять третій сесії, 1968 рік).

 

Конвенція про строк давності підкреслює важливість та розширює можливість переслідування за злочин геноциду, передбачений Конвенцією проти геноциду, шляхом ліквідації можливості обійти будь-які національні законодавчі обмеження на переслідування.

 

Українська PCP ратифікувала Конвенцію 19 червня 1969 року, а Російська PCP 22 квітня 1969 року.

 

Європейська Конвенція про незастосування строку давності до злочинів проти людства і воєнних злочинів була прийнята Радою Європи у 1974 році.

 

Конвенція про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства наголошує і розширює межі кримінального переслідування за злочин геноцид, передбачений Конвенцією про геноцид, шляхом усунення будь-яких перешкод до такого переслідування, що могли б міститися у національному законодавстві.

 

Конвенція про строк давності, проаналізована у сукупності із нормами jus cogens (імперативні норми міжнародного права), що передбачають заборону геноциду, дає змогу повністю скасувати той аргумент, що акти геноциду, вчинені до прийняття Конвенції про геноцид, не підлягають кримінальному переслідуванню.

 

Заборона геноциду сьогодні носить універсальний характер в силу норм jus cogens (імперативна норма обов'язкового характеру), а обов'язок карати за геноцид є обов'язком erga omnes (по відношенню до Кожного) (Див./Орна Бен-Нафталі, Мірі Шарон. Що Міжнародний Суд не сказав про обов'язок покарання геноциду. // "Журнал міжнародного кримінального правосуддя", Вип. 5. – Стор. 859,869 (2007 рік).).

 

Особи, обвинувачені у вчиненні геноциду, не можуть "достовірно стверджувати, що їхнє переслідування за порушення первинної і раніше існуючої норми міжнародного права може являти собою ретроактивне покарання" (Ліппман. Цит. праця (посилання 3 вище). – Cтop. 471-472).

 

Таким чином, Конвенція про строк давності усуває будь-які можливі внутрішні законодавчі обмеження щодо переслідування осіб, звинувачених у вчиненні актів геноциду.

 

Конвенція про геноцид була проаналізована Міжнародним судом у Гаазі за позовом Боснії і Герцеговини проти Сербії і Чорногорії про порушення норм Конвенції про геноцид (Застосування Конвенції про запобігання злочину геноциду та покарання за нього (Боснія і Герцеговина проти Сербії і Чорногорії): Резюме Рішення Суду від 26 лютого 2007 року, № 2007/2, cтop. 11 // www.icj-cij.org).

 

Міжнародний суд виніс рішення 26 лютого 2007 року (Міжнародний Суд. Прес-реліз № 2007/8 від 26 лютого 2007 року //www.icj-cij.org).

 

Це рішення є важливим, адже воно визнає зобов'язання держави щодо запобігання злочину геноцид і що відповідальність держави пов'язана із обов'язком його попереджати відповідно до статті І Конвенції про геноцид.

 

Суд пояснив, що "відповідальність настає не просто через те, що мав місце геноцид, а скоріше через те, що держава демонстративно відмовилася вжити усіх заходів для запобігання геноциду, які були в межах її юрисдикції і які могли б сприяти запобіганню геноциду" (там само).

 

Міжнародний суд 14/1 встановив, що Сербія порушила свої зобов'язання щодо запобігання геноциду, але, незважаючи на це, Міжнародний суд не визнав відповідальність Сербії за дії тих, хто безпосередньо вчиняли акти геноциду у Сребрениці через брак доказів, що ці дії можна вважати діями держави Сербія (там само).

 

У світлі еволюції визначення "геноциду" за Конвенцією про геноцид та кримінального переслідування за акти геноциду перед різноманітними міжнародними та національними судовими трибуналами, Голодомор 1932- 1933 років в Україні був актом геноциду і має бути визнаний як такий ("Міжнародна юридична відповідальність за геноцид: Справедливість у судах", Богдан Футей, матеріали Конференції, присвяченій Голодомору, 25-26 вересня 2008 року, Київ, Україна).

 

Вперше на державному рівні Голодомор 1932-1933 років було визнано геноцидом Українського народу 14 травня 2003 року Постановою Верховної Ради України для вшанування пам'яті жертв Голодомору 1932- 1933 років.

 

28 листопада 2006 року Законом України "Про Голодомор 1932-1933 років в Україні" Голодомор 1932-1933 років було визнано Верховною Радою геноцидом відповідно до Конвенції від 9 грудня 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього. Цей закон був підписаний Президентом України.

 

Виконавча влада дійшла такого самого висновку, коли 16 травня 2008 року Національна комісія із зміцнення демократії та утвердження верховенства права, створеної Президентом України, схвалила Висновок щодо правового визначення Голодомору по відношенню до визначення, сформульованого у Конвенції про запобігання злочину геноциду. Голова Комісії та Міністр юстиції Микола Оніщук підписав Висновок 4 вересня 2008 року.

 

Судова влада так само застосувала визначення геноциду за Конвенцією ООН до Голодомору. 13 січня 2010 року Апеляційний суд міста Києва розглянув та прийняв рішення кримінальної справи, порушеній Службою безпеки України (СБУ) відповідно до статті 1(1) Кримінально-процесуального кодексу України за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933 роках за ознаками злочину відносно Сталіна, Молотова, Кагановича, Постишева, Косіора, Чубаря, Хатаєвича ("СБУ проти Сталіна та інших" Апеляційний суд міста Києва (13 січня 2010 року)).

 

Завдяки відкриттю архівів СБУ, багато документів, які до сьогоднішнього часу були не доступними, зараз надають можливість встановити суб'єктивну сторону злочину відповідно до вимог Конвенції проти геноциду. Суд визнав, що масове знищення мільйонів українців голодом, організоване радянським тоталітарним режимом, насправді, було геноцидом відповідно до Конвенції 1948 року про запобігання злочину геноциду та покарання за нього та Конвенції про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства 1968 року.

 

Однак справу було закрито щодо осіб, яких було визнано винними у злочині геноциду в зв'язку з їх смертю згідно з п. 8 ч. 1 ст. 6 Кримінально-процесуального кодексу України.

 

Відповідно до документів, наданих апеляційному суду останній підрахував приблизні втрати України до 10,063,000 мільйонів українців (приблизно 4 мільйони загинуло, а 6 мільйонів не народилось) спланованим Голодомором 1932-1933 років.

 

Як пояснює Лемкін, "це – не просто випадок масового вбивства. Це – випадок геноциду, знищення, не лише окремих осіб, але всієї культури і нації. Навіть якби ці дії не спричиняли страждання, ми все-одно змушені були б засудити їх, оскільки спільність менталітету, єдність ідей, мови і традицій, які утворюють те, що ми називаємо нацією, являють собою один із найважливіших вимірів цивілізації і прогресу".

 

У 1988 році доктор Джеймс Мейс, директор Комісії з голоду в Україні звітував перед Конгресом США: "Йосиф Сталін та його оточення скоїли злочин геноцид проти українського народу у 1932-1933 роках" (Комісія по голоду в Україні, доповідь Конгресу ст. vii (1988) (доктор Джеймс Мейс, директор)).

 

25 січня 2006 року Парламентська асамблея Ради Європи прийняла Резолюцію 1481, яка засуджує дії радянської влади та злочини тоталітарного комуністичного режиму як "масове порушення прав людини".

 

23 жовтня 2008 року Європейський Парламент також прийняв Резолюцію з нагоди відзначення Голодомору, визнаючи його як злочин проти людства (Резолюція щодо відзначення Голодомору – штучного голоду в Україні 1932-1933 років, Європейський Парламент Р6 ТА 0523 (2008).).

 

Крім того, під час урочистостей з нагоди 75-річчя Голодомору 1932-1933 років уряди шістнадцяти держав ухвалили резолюції, які визнають Голодомор геноцидом.

 

Уряд України звернувся до ООН з проханням прийняти резолюцію, яка визнає Голод-Голодомор геноцидом. ООН, на жаль, через різні обставини, можливо, через заперечення Ради Безпеки, не призначила слухань з цього питання.

 

Під час визначення пам'ятної 80-ої річниці Голодомору дуже важливо, щоб теперішній уряд України наполегливо продовжив роботу з визнання Голодомору геноцидом ООН.

 

Злочини проти людства, скоєні радянським комуністичним режимом, мають бути засуджені. Необхідно також дотримуватись міжнародних конвенцій та вшанувати пам'ять убитих мільйонів українців.

 

Дуже вдалим є заклик: «Україна пам'ятає – світ визнає!»

 

Богдан А. Футей є суддею Федерального суду претензій США і був призначений на посаду Президентом Рональдом Рейганом у травні 1987 року. Починаючи з 1991 року, суддя Футей є активним учасником різних програм з верховенства права і демократизації в Україні. Він був радником Робочої групи з питань розробки Конституції України, прийнятої 28 червня 1996 року. Суддя Футей є професором Українського Вільного Університету у Мюнхені (Німеччина) і читає лекції на юридичному факультеті Києво-Могилянської Академії.