Від геноциду родини до геноциду України,… (Автор: Аделя Дячун )

опубліковано 4 січ. 2017 р., 03:03 Степан Гринчишин   [ оновлено 12 січ. 2017 р., 08:48 ]

 Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014

 

Від геноциду родини до геноциду України, або наше сприйняття комуністичного режиму для українців

 

На прикладі репресій над однією сім'єю розкривається антилюдська система москво-більшовицького тоталітаризму. Також названо трагічні долі інших земляків, родичів та знайомих, репресованих режимом. У зв'язку з цим вкрай необхідне покарання за злочин, якому немає терміну давності. Ключові слова: тоталітаризм, репресії, антигуманізм, злочин, якому немає терміну давності.

 

Усі століття для України були "пеклом", відколи вона попадала під протекторати або окупацію завойовників. Особливо згубним для українців стало XX ст., коли при владі тут постали сталінські послідовники і людиноненависники – комуністи.

 

Це тепер їх соромливо підмінюють поняттям, замість називати злочинною комуно-фашистську владу, "сталінськими репресіями". Інколи чуємо про "більшовицькі репресії" або геноцидні дії називають просто "терором".

 

Зрозуміло, що світлоносний, богобоязкий й оцерковнений, працьовитий та господарський український господній народ став об'єктом духовного і фізичного нищення.

 

Російські шовіністи під личиною комунізму відразу ж стали винищувати його під корінь. Не обминула "чаша сія" і Тернопільського краю, особливо серед усього іншого також і Збаражчину.

 

Під геноцидні хвилі потрапила моя мала Батьківщина, коли через рідну Збаражчину прокотилися лихоліття воєн: Першої світової (1914- 1918), Польщі і Росії проти України (1918-1921), Другої світової війни (1939-1945), а ще повоєнні голодомори (1933, 1946-1947). І, звичайно ж, постійні репресії (1939-41 та 1944-1956) і подальші роки – оте нове людиноненависницьке явище "голодомор", притаманне виключно комуно-фашистським злочинам щодо українців.

(Н. Бенч. Людські та матеріальні втрати українців на території Східної Галичини у роки Першої світової війни // Матеріали Другої ВНПК "Геноцид України у XX ст., Україна під окупаційними режимами: історія та наслідки / Відп. за випуск М. Фіцуляк – Л.: Добрий друк, 2013. – С. 3-6;

Дем'янюк О. Й. Військово-політичні аспекти розвитку Волинської губернії у 1914-1921 рр.: монографія / О. Й. Дем'янюк. – Луцьк: ПВД "Твердиня", 2011. – С. 92-112;

Сиолей В. В. Польське цивільне і військове осадництво у Західній Україні 1919-1939 рр.: історико-правовий аспект. – Тернопіль.: Підручники і посібники, 2003. – 112 с.)

 

Якраз то вони до останніх років були невідомими широкому загалу, бо до останнього комуніста замовчувалися та не визнавалися на державному рівні. Навіть зараз, як відомо, нова генерація "комуністів-сімонєнківцев" голодомор українців, усупереч здоровому глузду, в унісон з Росією вперто заперечують.

 

У противагу світовому визнанню цей кривавий факт в історії нашої держави вони замовчують, а десятимільйонні жертви не сприймають виключно як українців, чим, власне кажучи, розмивають саме національний характер мільйонних жертв.

 

Цей негуманний "рух" тепер вже призвів навіть до невизнання незалежності України і відвертої агресії північних "братів" шляхом повторення гітлерівсько-фашистської анексії Криму. І це у XXI ст. українська територія захоплена новітніми російськими фашистами, які практично на державному рівні запровадили державний тероризм проти іншої нації – українців.

 

Саме тому новітня історія нашої країни, яка власне і в силу багатьох інших зовнішніх причин, має чимало таємниць та білих плям. Особливо, коли розглядати російський одержавлений на шовіністичному тлі тероризм.

 

У роки панування у нашому краї тоталітарного комуністичного режиму тема геноциду, зокрема, в Збаразькому районі (або окремо взятому місті) якщо й розглядалась, то спорадично. Зрозуміло, що в часи москво-більшовицької окупації "українське питання" – геноцид проти автохтонів пропускали, як правило, крізь призму боротьби з "українським буржуазним націоналізмом". Хоча просто гіпнотично при цьому замовчувалося, що сільські по своїй сутності і соціальному складу землі, зокрема, Збаражчини, як і інших, наприклад, сусідніх – Кременеччини, Лановеччени, Шумщини тощо, навіть бідної буржуазії не мали. Де б вона там могла взятися в умовах фактично натурального сільгоспвиробництва?

 

Нікого навіть формально не цікавило те, що тут переважали зовсім інші соціально-економічні відносини. Тогочасні наші землі мали господарсько-економічні та соціально-духовні аспекти сільськогосподарського складу. Для краю, як зауважено у друкованих працях останнього часу, також було вигадано нові геноцидні визначення "ворогів народу", "кулаків", "одноосібників", "середняків" з тим, щоб їм не залишити навіть найменшого шансу уникнути репресій, що ставали єдиною базою геноциду українців. Чого варте так влучно назване "колгоспне рабство"? (В. Кук-Леміш. Колгоспне рабство. – Львів, 2005. – С. 35-46)

 

Згадуючи своє дитинство, маючи 10 років, я глибоко закарбувала в своїй нам'яті на все життя один трагічний епізод, коли при моїй присутності (бо нікого не було на цей час вдома) два представники Збаразького РВ НКВД 28.06.1941 р. заарештували наймолодшого рідного брата моєї мами Михайла Загоруйка, музиканта Збаразького будинку культури, за "антирадянську пропаганду", і він через 3 місяці помер у Магнітогорській тюрмі.

 

Проживаючи у Львові, коли почалися процеси відродження нашої державності, в 1989 р., я, не вагаючись, надала приміщення в Будинку архітектора для започаткування патріотичної організації, яку тепер всі знають як Народний Рух України. До речі, тепер, коли пишеться ця стаття, минає 25-ти річчя від часу створення цієї виключно державотворчої установи, яка долучилася до вимог суду над виконаннями геноциду у нашому краї.

 

Перед тим, як подати дані архівних досліджень і родинні відомості, зауважую, що вся інформація почерпнута виключно з державних архівів України та, зокрема, Тернопільської області, а також приватних сімейних документальних збірок нащадків тих, кого стосується геноцид конкретно.

 

Мій родовід походить із Збаража та Перемишлян. Знаний господар, мій прапрадід Павло Кінах народився у м. Збаражі та мав четверо дітей. Серед його трьох синів була одна донька Катерина – моя прабабуся. Вона була одружена з Пилипом Романчуком, у їх великій сім'ї було 5 хлопців і стільки ж дівчат. Однією з них була моя бабуся Анастасія, що вийшла заміж за Олексія Загоруйка із Залужжя. У свою чергу вони мали 3 сини і 3 дочки.

 

Наймолодший син найстаршої доньки, що разом із чоловіком із Івано-Франківська, мешкали в США – Нью-Йорку, Дмитро Бубній – американський пілот, учасник Другої світової війни в американській союзницькій армії, загинув над Україною в 1943 р., за що отримав звання Героя СРСР, хоча й ніколи не був громадянином тогочасної країни.

 

Також інша донька Загоруйка – Катерина (за чоловіком – Шиманська) була обрана головою Збаразької міської ради. У важкий час надала прихисток матері Героя УПА Дмитра Клячківського (1911-1945 рр.) – Т. Клячківській, яку за сина було заарештовано й піддано геноцидним діям. Її арештували і "Особливою нарадою" при МҐБ СРСР 18.12.1946 р. на 5 років заслана в північний регіон імперії, реабілітована, повернулася до Збаража. Не маючи де мешкати, проживала до смерті саме в Катерини Загоруйко.

 

Моя мама в час українського підпілля, майстер з переробки сільгосппродукції Збаразької райспоживспілки, доставляла воїнам УПА теплий одяг (фуфайки, гумові чоботи), ці речі передавала через дружину двоюрідного брата Федора Залузького – Ганну з с. Нижніх Луб'янок.

 

Мій батько Францішек Михайлович Бригідер, родом з Перемишлян, за походженням з австрійських колоністів, за фахом інженер з устаткування машин та механізмів цукроварень і млинів на Тернопільщині. За життя піддавався репресіям.

 

Зібравши і опрацювавши матеріали, склала генеалогічне дерево роду із даними "Книги пам'яті Збаразького району" (Реабілітовані історією. Книга пам'яті Збаразького району. – Тернопіль: Збруч, 2006. – 659 с.)

 

В результаті досліджень, присвячених цій болючій темі, встановлено прізвища тих, хто підпав під дію геноциду.

 

За генеалогічним деревом 157 на схемі з 7-ми поколінь були священики, лікарі, інженери, економісти, агрономи, судді.

 

Відомі і свідомі українські громадяни Збаражчини:

Кінах Гліб – священик УГКЦ, Rоmа; Vіа S.Gіоsаfаt, 8 (Н. Кіnасh)

Павлишин Іван священик

Бедрій Михайло священик

Бедрій Назар священик

Загоруйко Ореста лікар

Залузька Віра лікар

Кальба Богдан – лікар

Кальба Ганна – лікар

Павлишин Олег – лікар

Бедрій Любомира – лікар

Кінах Ігор – лікар

Залузький Олекса – економіст

Дідич Іван – агроном

Іванчук Станіслав – суддя

 

Отже, з цього переліку української інтелігенції варто зазначити, що це була свідома інтелігенція, яка визнавалася такою, а не просто інтелігенція за "посадою". Як національна свідома громада Збаража в такій кількості національно само ідентифікованих людей не могла не бути поміченою мильним "оком" окупанта? Така зацікавленість окупанта нашою родиною, яка залишалися жити в комуністичному часі, каральними органами була не аби якою "знахідкою", щоб вчинити розправу…

 

Геноцид проти моєї родини

Прізвище, ім’я

Форма репресій (геноциду)

Примітки

Загоруйко Михайло

Заарештований 28.06.1941 р. Помер у Магнітогорській тюрмі

Написано про геноцид. Див. виноску 4. – С 141.

Загоруйко Текля

Заарештована 24.04.1953 р. засуджена

Там само

Залузький Теодор

Заарештований 28.12.1939 р. Засуджений 13.08.1940 р, Помер у тюрмі 17.02. 1942 р.

Там само

Сухий Іван та його дружина Суха Ганна

Розстріляні без суду і слідства 12.05.1945 р.

Там само

Іваськевич (Кінах) Марія

Виселена в Амурську область за діяльність в ОУН-УПА

Там само. – С.142

Іваськевич Емілія

Виселена в Амурську область за діяльність в ОУН-УПА

Там само

Іваськевич

Параскевія

Виселена в Амурську область за діяльність в ОУН-УПА

Там само. – С.143

Іваськевич

Степан

Виселений 1950 р. в Амурську область за діяльність в ОУН-УПА

Там само

Іваськевич

Андрій

Виселений 1950 р. в Амурську область за діяльність в ОУН-УПА

Там само

Родина Дячуна Сафата і його дружини Кальби Анастасії

Дячун Сафат

Заарештований 28.01.1940 р. Засуджений 17.07.1940 р.

Там само. – С.416

Дячун Марія

Заарештована 1945 р., медсестра. Загинула під час слідства у ЗбаразькомуНКВД

Там само

Кальба Назар

Заарештований 23.12.1939 р. Засуджений 27.07.1940 р.

Там само. – С.417

Кальба Віра (дочка Назара)

Загинула в 1946 р. під час облави (застрелилася)

Там само

Кальба Петро

Заарештований 19.01.1940 р. Засуджений на смертну кару; розстріляний у Львові

Там само

Кальба Петро

Заарештований 19.01.1940 р. Помер в 1940 р. під час слідства у Львівській тюрмі

Там само

 

Надіємося, що родинна історія кожного окремого роду українців відтворить історичну пам'ять і, зрештою, приведе до висновку про ядро нації – міцну, здорову і патріотичну сім'ю нашої європейської держави.

 

Аделя Дячун філолог, громадська діячка, голова секретаріату Львівського товариства "Тернопільщина", голова управи ЛКО ВНРУ, пенсіонер.