Віддалені наслідки втрат населення… (Автор: Гладун Олександр)

опубліковано 28 груд. 2016 р., 03:11 Степан Гринчишин   [ оновлено 8 січ. 2017 р., 07:15 ]

 

Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014

 

Віддалені наслідки втрат населення України від соціальних катастроф у XX столітті

 

Оцінено гіпотетичні демографічні втрати населення України від соціальних катастроф XX століття і їх вплив на загальну чисельність та статево-вікову структуру населення. Ключові слова: соціальна катастрофа, гіпотетичні демографічні втрати.

 

Вступ (постановка проблеми у загальному вигляді). Сучасна складна демографічна ситуація в Україні багато в чому обумовлена подіями минулого, особливо тими, що відбулися у XX столітті.

 

У минулому столітті на долю України випала низка соціальних потрясінь руйнівної сили: три революції, дві світові та громадянська війни, три голодомори, епідемії, форсована індустріалізація і примусова колективізація, масовий терор 1930-40-х років, аварія на Чорнобильській АЕС, затяжна системна криза в роки незалежності.

 

Ці катаклізми спричинили значні втрати людності, вплинули на свідомість населення, обумовили його соціальну поведінку. Наслідки соціальних катастроф відчуваються досі і будуть відчуватись ще багато десятиліть.

 

Соціальні катастрофи великого масштабу обумовлюють особливості соціально-психологічної поведінки населення, складовою якої є і демографічна поведінка. Демографічні втрати у період соціальних катастроф та зміна режиму відтворення населення як їх наслідок впливають на чисельність населення, деформують його статево-вікову структуру. У свою чергу, статево-вікова структура населення визначає параметри соціальної інфраструктури, обумовлює структуру зайнятого населення.

 

Тому розуміння сучасної ситуації та прогнозування розвитку подій вимагає аналізу як реальних, так і гіпотетичних, віддалених у часі від соціальної катастрофи, демографічних втрат. Кількісна оцінка таких втрат надає можливість переосмислення сучасної демографічної (і не тільки) ситуації, усвідомлення нерозривності перебігу історичних подій, коли події минулого продовжують впливати на сьогодення.

 

До кількісного виміру демографічних втрат внаслідок соціальних катастроф завжди існує підвищений інтерес дослідників. Але, як правило, оцінити безпосередні втрати населення під час соціальних катастроф тільки на базі статистичної інформації практично неможливо. Це обумовлено двома чинниками:

 

1) реальною неможливістю забезпечити повноту реєстрації подій;

 

2) через навмисні дії з метою приховати реальні масштаби катастрофи.

 

У минулому столітті обидва ці чинники впливали разом.

 

Дослідження втрат населення в Україні ускладнюється ще й тим, що до Другої світової війни територія сучасної України входила до складу різних держав. Крім того, результати довоєнних переписів населення на території радянської України потребують доволі критичної оцінки.

 

Перший повоєнний перепис населення відбувся аж у 1959 році, що було обумовлено бажанням радянського керівництва приховати масштаби своїх злочинів та втрат під час Другої світової війни. Зауважимо,що практично всі європейські держави провели переписи населення у перші роки після закінчення війни.

 

Через це дослідження втрат населення України внаслідок соціальних катастроф XX століття є доволі складним завданням.

 

Огляд досліджень і публікацій. Активні дослідження демографічних втрат України внаслідок соціальних катастроф українськими та зарубіжними науковцями почались с середини 80-х років минулого століття у період розпаду СРСР. Особливою увагою багатьох дослідників користується період 1932-1933 pp. та період Другої світової війни.

 

Одним з перших цю проблему почав досліджувати український демограф С. І. Пирожков (Пирожков С. І. Вибрані наукові праці: у 2 т. – Т. 1 Демографічний і трудовий потенціал. – К.: Київ. нац. торг.-екон. ун-т, 2008. – 934 с.)

 

Значний внесок у вирішення проблеми кількісної оцінки демографічних втрат під час Голодомору 1932-1934 рр. зробили О. П. Рудницький та В. С. Кульчицький (Рудницький О. П. "Демографічні наслідки голоду 1932- 1933 pp. в Українській РСР" / О. П. Рудницький // Історія народного господарства та економічної думки Українській PCP. – Вип. 24. – К.: Наукова думка, 1990. – С. 22-26.; Кульчицький С. В. Голодомор 1932-1933 pp. як геноцид: труднощі усвідомлення. – К.: Наш час, 2008. – 424 с.)

 

Серед зарубіжних дослідників значний внесок у вирішення проблеми зробили С. Віткрофт (S. Wheatcroft), Р. Конквест, С. Максудов, В. В. Кондрашин, а також колектив російських вчених – Є. М. Андреєв, Д. Д. Богоявленський, А. Г. Вишневський, С. В. Захаров, Т. Л. Харькова (Уиткрофт С. О демографических свидетельствах трагедии советской деревни в 1931-33гг. / В кн.: Трагедия советской деревни. Коллективизация и раскулачивание. Документы и материалы в 5-и т. 1927-1939. – Т. 3. Конец 1930-1933. – М.: РОССПЭН, 2001; Уиткрофт С. Показатели демографического кризиса в период голода в СССР. – 2016. – 111с.; Конквест Р. Жнива скорботи. Радянська колективізація і голодомор. – К.: Либідь, 1993 – 384с.); Максудов С. Некоторые проблемы изучения потерь населения в годы коллективизации / В кн.: Проблемы народонаселения в зеркале истории. Шестые Валентеевские чтения. Cборник докладов / Под редакцией В. В. Елизарова, И. А. Троицкой. – М.: МАКС Пресс, 2010. – 400с.; Кондрашин В. В. Голод 1932-1933 годов: трагедия российской деревни / В. В. Кондрашин. – М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН); Фонд первого Президента России Б. Н. Ельцина, 2008. – 519 с. – (История сталинизма); Андреев Е. М., Богоявленский Д. Д., Вишневский А. Г. Захаров С. В., Харькова Т.Л.  Демографические катастрофы XX века // Демографическая модернизация России, 1900-2000. Под ред. А. Г. Вишневского. – М.: Новое издательство, 2006. – С. 339-447)

 

Проте більшість цих досліджень присвячена або періоду колективізації (включаючи Голодомор), або Другої світової війни. У цьому ряду вирізняється робота французьких дослідників Ф. Месле (F. Meslê) та Валлена (J. Vallin), яка була здійснена за участю В. Школьникова, С. І. Пирожкова та С. Адамця (Месле Ф., Валлен Ж., за участю Школьникова В., Пирожкова С, Адамця С. Смертність та причини смерті в Україні у XX столітті / Пер. з франц. Є. Марічева, за ред. С. Пирожкова. – К.: ВД "Стилос", 2008. – 416 с.)

 

У ній досліджуються демографічні втрати України від окремих соціальних катастроф та причини смерті у другій половині минулого століття.

 

Активно працює над оцінкою втрат від усіх соціальних катастроф О. П. Рудницький.

 

Всі ці дослідження присвячені визначенню реальних демографічних втрат населення. Дослідження впливу соціальних катастроф в Україні на віддалену перспективу практично відсутні.

 

На даний час тільки у роботі Е. М. Лібанової наведена оцінка гіпотетичної чисельності населення за умови відсутності подій 1914-1922, 1932-1933 та 1937-1947 років (Лібанова Е. Катастрофа та її відлуння. Оцінка демографічних втрат України внаслідок Голодомору 1932-1933 років / Е. Лібанова // Сучасність. – 2008. – № 11(листолад). – С. 22-29).

 

Оцінка гіпотетичних втрат Росії зроблена колективом науковців і наведена у роботі (Андреев Е. М., Богоявленский Д. Д., Вишневский А. Г. Захаров С. В., Харькова Т. Л. Демографические катастрофы XX века // Демографическая модернизация России, 1900- 2000. Под ред. А. Г. Вишневского. – М.: Новое издательство, 2006. С. 339-447).

 

Проте опис методології проведення розрахунків у зазначених працях не наведено.

 

Постановка завдання. Аналіз досліджень засвідчує, що переважна більшість робіт присвячена оцінці втрат людності безпосередньо під час самої соціальної катастрофи, а робіт з оцінки їх впливу на сучасну демографічну ситуацію практично немає. Певною мірою брак досліджень пояснюється відсутністю повноцінної інформаційної бази.

 

Актуальність досліджень у цьому напрямку обумовлена ще й тим, що наслідки втрат населення відчуваються через багато десятиліть та певним чином обумовлюють соціальну та економічну ситуацію в країні.

 

Тому метою статті є оцінка віддалених наслідків демографічних втрат населення України від соціальних катастроф XX століття.

 

Виклад основного матеріалу.

1) Інформаційна база дослідження.

Важливим компонентом цього дослідження є наявна інформаційна база, яка обумовлює розробку методології оцінки віддалених втрат населення.

 

У цій роботі як інформаційна база використовуються реконструйовані суцільні ряди демографічної динаміки України за період 1850-2012 рр. Ці ряди є результатом багаторічної роботи О. П. Рудницького (Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи HAH України, далі - ІДСД HAH України).

 

Вони містять всі необхідні дані для оцінки впливу соціальних катастроф на сучасну демографічну ситуацію, а саме: статево-вікову структуру на початок кожного року, статево-вікову структуру померлих, структуру народжених за віком матері, сальдо міграції з розподілом за статтю та віком. Також О. П. Рудницький розглядає сукупні втрати населення від кожної соціальної катастрофи та їх статево-вікову структуру.

 

На цей час ці результати ще офіційно не оприлюднені, але вони цілком придатні для вирішення поставленого завдання.

 

Особливо слід підкреслити, що ці демографічні ряди перераховані відповідно до сучасних територіальних меж країни.

 

2) Період дослідження.

Період дослідження – XX століття, яке було найбільш руйнівним за всю історію України. Особливо кривавим була його перша половина. У минулому столітті найбільш руйнівними були такі події, визначені як соціальні катастрофи:

- Російсько-японська війна(1904-1905 рр.);

- епідемія холери (1910 р.);

- Перша світова війна (1914-1917 рр.);

- революція (1918-1920 рр.);

- голод (1921-1923 рр.);

- Голодомор (1932-1934 рр.);

- терор (1937-1938 рр.);

- Друга світова війна (1939-1945 рр.);

- голод (1946-1947 рр.);

- "криза смертності" (1969-1984 рр.);

- трансформаційні реформи (з 1991 р.).

 

Слід зазначити, що назви соціальних катастроф та їх часові межи в певних випадках є умовними. Особливо це стосується періоду 1914-1923 рр., який вміщує у себе значно більше подій, ніж зазначено у назвах. У цей період була і Більшовицько-українська війна, Громадянська війна, епідемії тощо. До того ж, для демографічних розрахунків дуже бажаним є те, щоб період складався з цілого року чи років.

 

При цьому слід врахувати, що період, визначений як "трансформаційні реформи", ще не закінчився, тому гіпотетичні втрати для нього розрахувати неможливо.

 

Вплив наслідків соціальних катастроф оцінювався станом на 2013 рік. Зауважимо, що така оцінка може бути здійснена станом на будь-який попередній рік.

 

3) Методологія дослідження.

У демографічній науці методологія визначення втрат населення внаслідок соціальних катастроф є добре розробленою, проте її конкретне застосування залежить від мети дослідження та, як вже зазначалось, від наявної інформаційної бази.

 

У цьому дослідженні був використаний метод ретроспективного прогнозу, який базується на методі пересування вікових груп. Його суть полягає у відстежуванні руху окремих когорт згідно з заданими параметрами народжуваності та смертності.

 

Як вихідна інформація використовувалась оцінка статево-вікової структури сумарних втрат населення внаслідок кожної соціальної катастрофи. Після застосування для цього населення реальних параметрів народжуваності та смертності була отримана оцінка втрат населення та їх статево-вікова структура на початок кожного наступного року за умови відсутності певної соціальної катастрофи. Це і є гіпотетичні (віддалені у часі) втрати.

 

Наприклад, якщо ми хочемо оцінити віддалені наслідки Голодомору 1932-1934 рр., то до оцінки сумарних втрат населення від Голодомору станом на початок 1935 року застосовуємо реальні параметри народжуваності та смертності за кожен рік періоду, що досліджується. У підсумку отримаємо гіпотетичну чисельність втрат населення та його статево-вікову структуру на початок кожного року за період з 1936 по 2013 рік.

 

Таким чином, застосований методологічний підхід дає змогу оцінити віддалені наслідки втрат станом на будь-який після соціальної катастрофи рік.

 

Але при цьому виникає проблема врахування впливу наступних соціальних катастроф на оцінку втрат від катастрофи, що досліджується. Тут можливі два підходи. При першому ми приймаємо, що контингент, визначений як втрати від досліджуваної катастрофи, у подальшому "проживає" всі наступні соціальні катастрофи. Другий підхід полягає у тому, що ми припускаємо, що після досліджуваної соціальної катастрофи ніяких інших катастроф не було.

 

Враховуючи, що метою роботи є дослідження впливу на сучасну демографічну ситуацію усіх катастроф, ми використали другий підхід. Вибір другого підходу обумовлює певну специфіку використання показників народжуваності та смертності. У цьому випадку реальні показники можна використовувати тільки за некризові роки. За кризові та перші післякризові роки слід використовувати інтерпольовані значення показників. Необхідність використання інтерполяції за післякризові роки обумовлено явищами компенсаційної народжуваності та зменшенням смертності. При цьому міграційний чинник не розглядався.

 

У відповідності до визначеної методології було розроблено прогнозні сценарії народжуваності та смертності населення України для всього досліджуваного періоду. Розрахунки було виконано А. Б. Ковбасюк (ІДСД ІНАН України).

 

4) Аналіз отриманих результатів.

Оцінка гіпотетичні втрати від усіх соціальних катастроф XX століття, здійснена за наведеною методологією,на початок 2013 року становить 29,5 млн. осіб. Реальна чисельність населення на початок 2013 року становила 45,4 млн.

 

Таким чином, якби у XX столітті в Україні не було соціальних катастроф, то з урахуванням реальних демографічних тенденцій, її чисельність станом на 1 січня 2013 р. була б на 65,1 % більша і становила 74,9 млн. осіб.





Рис. 1. Реальна та гіпотетична чисельність населення України в 1900-2013 рр. ( на початок року, млн. осіб). Джерело: розрахунки фахівців ІДСД НАН України на базі реконструйованих рядів демографічної динаміки та даних Державної служби статистики України.

-•-Реальна чисельність населення

—Гіпотетична чисельність населення (без урахування міграції)

 

На рис. 1 наведено графік, що ілюструє гіпотетичний вплив усіх соціальних катастроф на чисельність населення України з початку XX століття. У зв’язку з тим, що при розрахунках використовували реальні показники народжуваності та смертності, крива гіпотетичної чисельності населення після 1950 року повторює криву реальної чисельності населення.

 

Пік чисельності населення припадає на початок 1993 р. – 51,9 млн. осіб. Відповідно, цей же рік є піковим і для гіпотетичної чисельності населення (без урахування міграційного чинника) – 82,8 млн. осіб.

 

У табл. 1 наведені гіпотетичні втрати населення України на початок 2013 року за кожною соціальною катастрофою.

 

Таблиця 1. Гіпотетичні втрати населення України від соціальних катастроф на початок 2013 року


 

Найбільший "внесок" у гіпотетичні втрати роблять Друга світова війна – 35,3 % та Голодомор 1932-1934 рр. – 18,2 %.

 

Дуже відчутним, незважаючи на віддаленість у часі, ще є вплив втрат у роки революції (13,6 %), Першої світової війни (11,9 %) та голоду 1921-1923 рр. (9,3 %).

 

Віддалені події, під час яких втрати населення були відносно невеликими, такі як епідемія холери та Російсько-японська війна та терор 1937-1938 рр., вже мають незначний вплив на гіпотетичні втрати населення.

 

Вплив голоду 1946-1947 рр. та "кризи смертності" приблизно однаковий.




Рис. 2. Гіпотетичні втрати населення України в наслідок Голодомору та Другої світової війни (на початок року, млн. осіб). Джерело: розрахунки фахівців ІДСД НАН України на базі реконструйованих рядів демографічної динаміки.

 

Слід зазначити, що вплив окремої катастрофи на сучасну ситуацію обумовлений не тільки її віддаленістю у часі, а й масштабами прямих і непрямих втрат та перебігом подальших демографічних процесів. На рис. 2 проілюстровано зміну у часі чисельності гіпотетичних втрат населення під Голодомору 1932-1394 рр. та Другої світової війни.

 

З причини соціальних катастроф з початку XX століття по сьогодення загалом не народилося близько 32 млн. немовлят.



 

Рис. 3. Реальна та гіпотетичні статево-вікові піраміди станом на початок 2013 р. Джерело: побудована автором на базі розрахунків фахівців ІДСД НАН України та даних Державної служби статистики України 



Вплив соціальних катастроф на статево-вікову структуру населення ілюструє рис. 3. Внутрішня піраміда відображає реальну статево-вікову структуру, зовнішня – гіпотетичну статево-вікову структуру з урахуванням втрат від соціальних катастроф.


 

На рис. 3 видно, що чисельність жінок перевищує чисельність чоловіків. Це пояснюється двома причинами:

 

1) смертність чоловіків більша за смертність жінок практично у всіх вікових групах;

 

2) у період соціальних катастроф смертність чоловіків також вища.

 

Так, серед сумарних втрат населення, які сталися безпосередньо під час катастрофи, 63,6% – це чоловіки. На рис. 4 наведено співвідношення між реальною чисельністю чоловіків і жінок з початку XX століття.

 



Рис. 4. Співвідношення між чисельністю чоловіків і жінок (%, на початок року). Джерело: побудована автором на базі розрахунків фахівців ІДСД HAH України та даних Державної служби статистики України.

 

Якщо на початку століття чисельність чоловіків була більша за чисельність жінок, то на початок 2013 року чисельність чоловіків становить 85,9% від чисельності жінок. За прогнозними розрахунками фахівців ІДСД HAH України співвідношення чоловіків та жінок не вирівняється навіть через п'ятдесят років (Прогноз чисельності населення по Україні. Версія 2013 року. Веб-сайт [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.idss.org.ua/).


 

Висновки. Таким чином, соціальні катастрофи минулого століття завдали руйнівних ударів по демографічному потенціалу України. Гіпотетичні демографічні втрати населення України від соціальних катастроф становлять майже дві третини поточної чисельності населення.

 

Станом на початок 2013 рику вони оцінюються у 29,5 млн. осіб. Деформована статева структура населення не відновиться у найближчі п'ятдесят років.

 

Найбільший вплив на нинішню ситуацію мають Друга світова війна та Голодомор 1932-1934 рр.

 

Напрямом подальших досліджень є вивчення регіональних особливостей впливу соціальних катастроф на сучасну демографічну ситуацію.

 

Гладун Олександр доктор економічних наук, старший науковий співробітник, Інститут демографії та соціальних досліджень імені М. В. Птухи НАН України