Відбула строк – 8 років, 6 місяців і 11 днів. (Автор: СТЕФАНИШИН Наталія Михайлівна)

опубліковано 25 черв. 2016 р., 03:02 Степан Гринчишин   [ оновлено 9 лип. 2016 р., 04:04 ]

Книга «Малолітні політв’язні Тернопільщини», 2015. Вид-во «Джура»

 

П'ятнадцять років було Наталі Стефанишин, коли стала на тернисту стежку. Вступила в ряди ОУН-УПА. Було це 1945 року. Спочатку їй давали незначні доручення, але через якийсь час вона стає досвідченою зв'язковою між містом і рідним селом Переволокою.

 

 

 

 

Наталка народилася в бідній сім'ї. Своїм дітям батьки змалку прищеплювали любов до рідної землі, до своєї віри, до Бога. Потім Наталя стала станичною, псевдо «Зірка», «Орися». Під своєю опікою мала кількох дівчат. В основному займалися доставкою документів.

 

У кінці 1945 року, йдучи на завдання, Наталя потрапила в руки НКВД. Слідство вів Ткачов. Били страшно. Мучили, щоб сказала, чого прийшла до міста, до кого йшла. Відповіла, що відвідувала знайому. Після тортур дівчину відпустили під розписку, наказавши приходити кожного тижня у визначений день, ніби на базар, а насправді доповідати НКВД, виконувати їхні доручення. Коли Наталка побита прийшла додому, повстанці вирішили відправити її на Волинь. Але за нею стежили. Побачивши, що дівчина не з'являється ні в селі, ні в місті, вороги зробили облаву.

 

Тієї ночі Наталя з мамою ночувала в сусідів у хліві. Тільки заснули, як їх розбудив шум... Наталку заарештували і забрали в Бучач. Знову допитував Ткачов. Від побоїв на дівчині не було живого місця. А їй виповнилося лише 16 років. Мале, худе, ще й мовчазне. Як не казитися головорізам? Коли вже не могла рухатись, її відправили в Чортківську тюрму. Далі був суд і 10 років неволі.

 

В табори дівчину не вивезли, бо неповнолітня. Кілька місяців провела в колонії, потім два роки у Львівській тюрмі на пересилці. Там досягла повноліття і була відправлена в Мордовію. Спочатку працювала на швейній фабриці, а потім перевели в бригаду вантажників. Дуже було важко носити мішки, розвантажувати вугілля з вагонів, особливо вночі взимку при 50-градусному морозі. Відбула строк 8 років, 6 місяців і 11 днів. Там залишила своє здоров'я, свою юність. Коли приїхала додому, вийшла заміж, виростила двох синів.

 

Пані Наталя і сьогодні бере активну участь у громадському житті, у Спілці політв'язнів. Ось такі вони, колишні «малолєтки», як їх називали московські посіпаки. А таких було сотні юних, безстрашних, відданих своїй Батьківщині. Їх мордували, розстрілювали, та вони не скорилися і навічно залишаться в пам'яті народній, в нашій героїчній історії.

 

О. Синенька, голова «Меморіалу»