У 15 років арешт МГБ. (Автор: ПШЕНИЧНЯК Петро Данилович)

опубліковано 1 черв. 2016 р., 10:59 Степан Гринчишин   [ оновлено 23 черв. 2016 р., 11:02 ]

 

«Малолітні політв’язні Тернопільщини», 2015. Вид-во «Джура»

 

 

 

 

 

Народився 2 листопада 1933 року в селянській родині у селі Лиса Підгаєцького повіту. Його батько Данило був воїном УГА і пройшов зі зброєю в руках у кривавих боях з ворогом від Львова до Києва в 1918-1920 роках. Майже вся близька родина Петра, а головне молоді юнаки, були активними членами ОУН. Все благородне і величне про Україну, про рідну землю він отримав у дитячі роки в садку та в школі від своїх учителів, які були національно свідомими патріотами і тому варто їх згадати. Це були: сотник УГА Василь Сак, учитель і активний громадський діяч села Володимир Дощаковський, який загинув у холодній тундрі, вчителька і зв'язкова-розвідниця Центрального Проводу ОУН-УПА, а згодом політв'язень Мордовських таборів Євгенія Комарницька.

 

Всі події, які він бачив на власні очі, що були пов'язані з кривавими діями окупантів, спонукали його ще з юних літ задуматися над долею рідного народу. Вже у дванадцятилітньому віці Петро збирає книги і має свою власну бібліотеку, створює зі своїми друзями гурток, де вечорами вивчають історію України, читають оповідання на історичні теми. Все це дало великі плоди в часи національно-визвольної боротьби 50-х років. Як за фашистської, так і за комуністичної окупацій він знав усі квартири станичних навколишніх сіл, з якими тримав зв'язок. Згодом стає членом Юнацтва ОУН і організатором-пропагандистом, розповсюджуючи підпільну літературу ОУН-УПА серед молоді села і в школах. Свіжа підпільна література революційної ОУН додавала молодому поколінню нові сили та енергію, святу віру в краще майбутнє України, була добрим дороговказом для молодих борців за волю і незалежність України.

 

За доносом в МГБ Петро був заарештований у червні 1948 року військами НКВД. На допитах кати так і не довідались від нього, хто був підпільним керівником, звідки поступала література і зброя. Пройшовши тортури в застінках і підвалах МГБ, нікого не продав і не зрадив своїй національній ідеї, пам'ятаючи заповітні слова Декалога: «Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять тебе виявити тайни».

 

20 липня 1948 року військовий трибунал виніс вирок, в якому було записано: «Підсудний Пшеничняк Петро восени 1946 року вступив в антирадянську молодіжну націоналістичну організацію ОУН. Став на чолі цієї організації. Проводив підготовку до збройної боротьби проти радянської влади, скликав тайні збори, на яких вивчали націоналістичну літературу, обговорювали методи боротьби проти радянської влади. На особистому озброєнні мав гвинтівку. Засуджений військовим трибуналом на 10 років...».

 

 

 Дрогобицька режимна колонія для малолітніх в'язнів

 

Так розпочалася нова сторінка його життя – тернистий шлях політв'язня совєтських тюрем і таборів. З Тернопільської тюрми відправлений у Львівську пересильну тюрму, а згодом у Дрогобицьку режимну колонію для малолітніх в'язнів. Тут було їх дві тисячі, а з них 500 політв'язнів. Петро стає членом підпільної організації Юнацтва ОУН, основна мета якої була втеча на волю. Але, на жаль, ця мрія не була здійснена.

 

У кінці 1949 року знову етап. Спочатку Львівська пересильна тюрма, потім Лук'янівська тюрма в Києві, а далі центральна тюрма Дніпропетровська і згодом у Запоріжжі. Тут він разом з іншими в'язнями перебував у таборі, працювали всі у кам'яних кар'єрах та будували місто. У березні 1950 року новий етап у товарних вагонах, набитих битком в'язнями. Остання зупинка в Башкирії біля міста Салават, яке тільки почало будуватися. А основні роботи тут проводилися на будівництві першого в Союзі заводу по виготовленню синтетичних волокон. Всіх в'язнів, які тут працювали, було 50 тисяч. Але на будівництві заводу працювали лише в'язні, які були суджені за побутовими статтями. Політв'язням на будові заводу не довіряли і їх використовували в основному на будівництві міста. Через рік, тобто на початку 1951 року, Петра з цього будівництва забрали з політичних мотивів і направили в штрафну бригаду для політв'язнів, в якій був надзвичайно суворий режим. Бригада стояла на особливому обліку МГБ табору. В'язні тут виконували найтяжчу фізичну працю, а на роботу водили під окремим конвоєм. З цієї бригади був найближчий шлях до штрафного табору, а звідти до табору званого Шихан-гора, з якого живим вже ніхто не повертався.

 

Але, не дивлячись на важкі умови життя, політв'язні не мирилися з неволею, а продовжували боротьбу і на засланні. Після смерті Сталіна в таборі була створена підпільна організація ОУН під назвою «Курінь патріотів Воля», членом якої став і Петро на початку 1954 року. У квітні цього ж року сталася нова подія. Вийшов урядовий указ про перегляд особових справ політв'язнів, які були засуджені у малолітньому віці, тобто до 18 років. У червні місяці відбувся суд, який звільнив його від подальшого відбуття заслання, хоч представник табору і прокурор протестували проти звільнення, мотивуючи тим, що він у таборі не перевиховався. Але вони забули, що часи змінилися і Сталіна вже нема. Так що після шести важких років перебування в тюрмах і таборах для Петра Пшеничняка наступила довгождана «воля». Йому ішов тоді 22-й рік життя, але скільки вже було пережито мук і злигоднів у найкращі юнацькі молоді роки.

 

Через два місяці після повернення у рідні краї Петра забирають в армію. І знову Сибір, бо служив в Іркутській області. Спочатку поки не знали хто він є, то мали намір взяти його писарем у штаб полку, а також хотіли відправити у сержантську школу. Але пізніше відмовились від своїх намірів, коли всі його «чорні справи» приїхали сюди за ним і кагебіст полку слідкував за кожним кроком колишнього політв'язня-бандерівця. Рятувало його в армії те, що всі командири, починаючи від командира взводу і до командира бригади були українці. Не зважаючи на всякі перешкоди, вони дали йому можливість здобути військову спеціальність штабної служби. Прослуживши в армії один рік, був комісований по хворобі, яка в нього залишилася ще з часів перебування в концтаборах.

 

Повернувшись додому, влаштовується на роботу і одночасно навчається у вечірній середній школі. Але недовго. Наступили 1955-56 роки – роки хрущовської відлиги і сотні тисяч політв'язнів вийшли на волю. Це злякало московських правителів, побачивши тисячі колишніх учасників збройної боротьби ОУН-УПА на волі. І вони видають новий державний указ, щоб усі колишні політв'язні покинули західні області України. Прийшлося знову залишати рідні сторони. Однак, з допомогою добрих людей, Петро повертається до Підгаєць, влаштовується на роботу, здобуває вищу освіту, закінчивши Львівський політехнічний інститут. Не дивлячись на те, що мав кваліфікацію інженера-електрика, завдяки старанням КГБ, не міг займати посаду вищу від майстра невеликої електродільниці.

 

Нарешті для Петра Пшеничняка настав той час, на який він чекав усе своє життя – час відновлення незалежної України. Його мрія збулася. Як свідок і учасник боротьби ОУН-УПА та політв'язень совєтських тюрем і концтаборів ГУЛАГу, він брав активну участь у відродженні Української Держави. В перших роках незалежності став членом Народного Руху України, а протягом двох років очолював Підгаєцький міський осередок Руху. На конференції, яка відбулася у липні 1992 року, він був обраний головою районної Спілки політв'язнів і репресованих, а у вересні 1994 року на конференції колишніх вояків ОУН-УПА обраний головою районної управи Братства Вояків ОУН-УПА Подільського краю «Лисоня».

 

 

 

 

 

Пшеничняк Петро проводив велику виховну роботу, особливо серед молодого покоління. На запрошення районної адміністрації, громадських організацій і політичних партій та рухів він часто виступав на різних зібраннях, мітингах і вічах з доповідями, промовами і рефератами про події часів національно-визвольної боротьби українського народу. Закликав до єдності, злагоди і об'єднання всіх демократичних сил, бо ворог в нас один – комунофашизм у всіх його проявах.

 

Петро Пшеничняк організував громадськість Підгаєччини до збору матеріалів для написання історично-мемуарного збірника про учасників боротьби за свободу України у XX столітті «Підгайчани в боротьбі за волю України» (Детройт-Клівленд-Парма, США. – 2000 р.).

 

Він свято вірив у краще і щасливе майбуття України.

 

Виховав двох дітей (сина та дочку) і трьох онуків.

 

Помер Петро Данилович 25 грудня 2013 року. Похований на Тернопільському міському кладовищі, неподалік могил Січових Стрільців.

 

 

Прокуратура СРСР

ПРОКУРАТУРА Тернопільської області

282000, м. Тернопіль, вул. Жовтнева,4

31 грудня 1991 року                          №13 – 2420ж - 91.

ДОВІДКА ПРО РЕАБІЛІТАЦІЮ

 

Гр. ПШЕНИЧНЯК ПЕТРО ДАНИЛОВИЧ

Рік і місце народження 1933 p. с. Лиса Підгаєцького району

Місце проживання до арешту село Лиса Підгаєцького району Тернопільської обл.

Місце роботи та посада до арешту знаходився на утриманні батьків.

Коли та яким органом засуджено /репресовано/ Вироком військового трибуналу військ МВС Тернопільської області від 20 липня 1948р.

Кваліфікація скоєного та міра покарання з урахуванням змін, які вносились у вирок /несудове рішення/ По Cт. 54-1 "а" КК УРСР засуджений на десять років позбавлення волі у виправно-трудовому таборі, без конфіскації майна.

 

Арештований 1 червня 1948 р. Звільнений 28 червня 1954 р. Утримувався під вартою, в місцях позбавлення волі шість років 0 місяців 27 днів .

 

Знаходився на засланні – років – місяців – днів.

 

На підставі ст. 1 Закону Української PCP " Про реабілітацію жертв політичних репресій на Україні" від 17 квітня 1991 року.

 

гр. ПШЕНИЧНЯКА ПЕТРА ДАНИЛОВИЧА реабілітовано.

 

Старший помічник

прокурора Тернопільської області

старший радник юстиції     В.П. ГОРИНЕВСЬНИЙ