Тюрма, тюрма Тернопільська. (Автор: Сікора Стефанія Теодорівна)

опубліковано 19 черв. 2016 р., 05:42 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 лип. 2016 р., 06:28 ]

 

Книга «Малолітні політв’язні Тернопільщини», 2015. Вид-во «Джура»

 

 

 

 

В кінці 1948 р. заарештували групу молоді села Кошляки Підволочиського району з молодіжної організації «Дружба», це були учні дев'ятого і десятого класів з Токівської, Підволочиської та Новосільської середніх шкіл.

 

Наша ідея – боротьба за право України бути вільною, Соборною державою. Судив нас закритий військовий трибунал 21 квітня 1949 р., в Страсний четвер. Присудили по 25 років каторги в більшовицьких ГУЛАГах: Думанська Олена, Думанська Стефанія, Трипалюк Олена, Підгурська Володимира, Жук Ольга, Сікора Стефанія, Шевчук Орест, Трипалюк Богдан, Хоптяний Любомир, Бакалюк Нестор.

 

Спогади про Тернопільську тюрму

Тюремні камери озвіться,

Промовте голосом народу!

Розкажіть про людські муки в підвалах КГБ,

Які боролись за свободу.

Тюрма, тюрма Тернопільська,

Життя наше юне забрала ти.

Нас мучили тут й катували,

Ранили душу прокляті кати.

Остались в пам'яті тортури,

Я чую стогін й ридання людські,

Зболілі серця невгамовно просять,

Немає прощення катам за терпіння ці.

В льохах ми мучились, карались,

А ґрати вічно на очах,

І пахло кров'ю і сльозами,

Крізь ґрати долітав материнський плач.

Тільки у вечірню, пізню пору,

Коли сон зморив катів,

Всміхалась зіронька крізь ґрати,

І місяць сумно нам світив.

Приснилась хата у садочку,

Приснилась мати дорога,

І снився батько і всі рідні,

У ніч святу проти Різдва.

Як тільки ніч сповила землю.

Кати на допит нас вели,

Ми йдучи Господа благали,

Щоби поміг цей хрест нести.

Піднімаючись вгору по сходах,

Молитву шепотіла кожна з нас,

А за плечима черговий, Гоцько косоокий,

Без ліку промовляв: «Хороший девушка спорченая».

Ні! Косоокий, ми не зіпсовані!

Ми боронили і любили рідний край,

А ви, кати, прийшли на нашу землю

І нищили наш слід, наш рай.

Слідчий Брагін, як той лисий в пеклі,

Кричав: «Бандєровка, гаварі всю правду мнє,

Как рука тєбє нє всохла пісать «Смерть Сталіну»?

Родной землі нє увідєтє больше все».

Ні! Кате, на рідну землю ми повернемо,

Господь зішле нам волю на віки,

За всі ці муки і страждання,

Над невинними дітьми України.

Судив нас десятьох військовий трибунал,

Щоби заслати ще зовсім юних, в далекі Сибіри,

Літ кат не пожалів – по двадцять п'ять нам каторги подарував.

Ніхто у них пощади не просив;

Здійснились наші мрії і бажання,

Україна вільна – про неї знає світ,

Та рани народу болючі й глибокі,

Просять кари для проклятих катів.

 

СПОГАД

Пам'ятаю тюремної ночі,

Як дзвеніли залізні замки,

Серце з жаху і горя тремтіло.

Як на допит вели нас московські кати.

Спочивав в нічній тиші Тернопіль,

Мерехтіли крізь ґрати зірки.

Ясний місяць блукав десь у хмарах,

Як над нами знущались вони.

Кругом тиша, все спить у тумані,

Землю вкрили білі сніги,

Лиш в тюрмі лине стогін людський від нагайок,

Це народ наш мордують червоні кати.

Пощади для нас в них не було,

І пощади ніхто не просив,

Лиш молитва неслася до Бога,

Щоб ці муки Він нам облегшив.

Ми, ці муки, несли за народ свій,

За край рідний, що гинув в ярмі,

За святу нашу віру Христову,

Ми в серцях все це берегли.

Та у нас всіх надія жевріла,

Цим вогнем непокори в душі,

Що воскреснеш, Ти, Мати-Україно,

На кістках своїх вірних синів.

 

Політв'язень Сікора-Мартинюк С. Т.,

с. Кошляки Підволочиського району