Три ночі в тюрмі НКВД

опубліковано 30 груд. 2013 р., 10:18 Степан Гринчишин   [ оновлено 6 січ. 2014 р., 09:51 ]

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №73

 

6 серпня 1941 р.

23 червня мене мобілізували до червоної армії, а вже 26 арештували. Трапився випадок, що один «боєць» проколовся штиком кріса. Це й стало причиною мого арешту. Мені й кільком арештованим разом зі мною закидали, що ми нібито сказали: «Так усі вороги України будуть проколені, всякі жиди, москалі, комісари й політруки...» Возили нас автами на вул. Солодову, але там прокурора не було (вже втік), опісля на пл. Бернардинську, ч. 6, далі на вул. Баторія і знову на пл. Бернардинську , де й нас залишили.

 

Почалось тюремне життя «защитніков родіни»... «Доблесні» і «героїчні» енкаведисти почали зразу ж катувати арештованих. Почався перший допит, який звичайно, за їх методою, був лагідний!.. Закидували всякі проступки, яких нам і не снилось робити. Правди, нас ще не тортурували. Але ми чули вночі з 26 на 27 червня плачі, крики, зойки, стогони з сусідніх камер. Чути було голосні крики, потім харчання, яке ставало щораз тихішим, аж затихало зовсім. З уриваних окликів можна було пізнати, що катовані мученики – українці.

 

З 27 на 28 вночі та сама історія, тільки жертви видавали тихіші звуки, рідко чули голосніший крик. Значить «техніка ідьот вперйод»…

 

З 28-го на 29-го чути було, як виносили трупів і пакували на акта. Ми не могли довші сидіти, і помолившись Богу, виважили двері й утекли з тюрми. Тоді утекло нас близько 20.

В. Ш.

Українські щоденні вісті (Львів). 1941, № 27, 6 серп.