Священик-мученик – Прокоп Тиса

опубліковано 6 лист. 2013 р., 11:39 Степан Гринчишин   [ оновлено 15 лист. 2013 р., 11:42 ]

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №59.

 

26 липня 1941 р.

В особі бл. п. о. Прокопа Тиса українська суспільність як рівнож і Христова Церква втратили великого Борця-Громадянина. Покійний вийшов з-під селянської стріхи. Як гімназист, а потім як студент св. Богословія гуртує біля себе «менших братів» – навчає та виховує їх. Бере чинну участь в боротьбі за український університет. Перебувши польську тюрму в Перемишлі і Модліні (1919), вертається в своє рідне село Ременів біля Львова, де кожну хвилину свого життя присвячує народній справі – гуртує біля себе молодь та свідоміших селян, організовує курси, закладає товариства та інституції – «Драматичний гурток молоді», т-во «Сокіл», кооперативу, молочарню, очищає село від жидівської язви. Завдяки йому село Ременів здобуває собі одно з перших місць у Львівському повіті. Показовий факт – ціле село під проводом о. Тиса заявило свій протест проти першої конскрипції в Польщі. Як завідатель Шоломинич Рудецького повіту, гуртує біля себе майже зовсім неграмотних селян, і в часі кількох тижнів виростає новий просвітянський дім.

 

Як парох Торчинова Самбірського повіту, 13 літ ніс тяжкий Хрест... Безсилі запроданці червоної Москви вдалися до підлих засобів. В 1933 р. о. Тиса побили місцеві большевицькі бандити (Шайда і тов.). Хоча його переслідувала польська поліційна, судейська та шкільна влада, він не зважав на це і працював далі. З приходом большевицької влади він мусів опустити парохію і переселитися на Пісок-Бірче Комарнянського району. Тут знову, незважаючи на перешкоди нікчемних запроданців Москви, гуртує біля себе молодь і старших.

 

Загинув 28 червня 1941 р. від рук большевицького ката-жида на 58 році життя, повний життєвої енергії до дальшої праці для свого народу. Не діждався того, в що так свято вірив і за що все життя боровся. Та пам'ять про нього в нас залишиться назавжди, а земля, яку так щиро любив і для якої себе жертвував, нехай Йому буде пером.

 

Українські щоденні вісті (Львів). 1941, № 18, 26 лип.