Славне село Сайків. Частина ІІІ. (Автор: Оприск Лев)

опубліковано 6 лист. 2013 р., 11:33 Степан Гринчишин   [ оновлено 13 лист. 2013 р., 10:59 ]

Щоби не допустити наруги ворога над похованими в Малій Горожанні повстанцями, їх у жовтні 1944-го уночі перевезли на цвинтар Новосілок Опарських. Під охороною та з допомогою упівців Олеся Мудра, моя мама і ще одна, невідома їй, дівчина забрали туди тіла усіх не горожанських партизанів.

 

У 2003 році напередодні встановлення пам'ятника з'ясувалося, що у цій самій могилі в Новосілках при дорозі до Малої Горожанни поховані також четверо тутешніх хлопців: Юрко та Іванко Якиміви, Михайло Федунь і Михайло Шийко, – їх російські окупанти розстріляли у червні 1941 року за те, що з дерев дивилися на відступ війська.

 

З маминих слів, сюди ж перепоховали шістнадцятеро повстанців. Потім дохоронювали й інших. Отож, у цій могилі спочивають: Теодор Галапач, Іван Білий, Іван Огородницький, "Архип", "Довбуш", "Нечай", "Смерека", "Холодний", "Дохтор", Василь, Микола та Олекса Оприски, Григорій Данильців, Богдан Дуфанець, Ярослав Пасічний, Петро Возний, Петро Горак, Григорій і Павло Яворські та невідомі вояки УПА . Відразу за цим похованням є хрести над Гнатом і Василем Зощиними та Федором Синеньком, а праворуч – десятки відомих і забутих могил жертв окупаційного терору.

 

Ярослава Менкуш – вдова Івана Білого ініціювала спорудження пам'ятника на братській могилі у Новосілках. За її клопотанням, Братство вояків УПА звернулося до керівництва Львівської академії мистецтв. Тут у конкурсі дипломних робіт перемогу присудили Сергієві Шаменкову за величну скульптуру архистратига Михаїла: під його могутніми крилами обабіч меча – мартиролог і епітафія.

 

На міжнародній виставці у США, де пані Ярослава демонструвала вишиванки, вона зустрілася з рідним братом свого свата Петра Гончаренка Олександром, котрий виявив бажання спорудити пам'ятник власним коштом. Гончаренки походять з села Вільшаниця на Київщині. Після розкуркулення їхня родина мешкала на Донбасі та Полтавщині. Під час Другої світової війни брати Гончаренки були в'язнями німецького концтабору. По війні з німецького міста Ульм емігрували до Америки – в Детройт. Вони високопрофесійно майстрували бандури. Їхні інструменти здобули серед музикантів заслужену популярність. Аж через сорок п'ять років Петро, котрого розлучила з родиною війна, зміг зустрітися з дружиною і сином в Україні...

 

За кошти Олександра Гончаренка скульптуру архангела Михаїла виготували на заводі залізобетонних конструкцій у Миколаєві (директор Петро Венчак). Посильну грошову допомогу на встановлення пам'ятника надала Олена Федорівна Мощич з Києва – колишня стриянка.

 

Шістнадцятого червня 2003 року пам'ятник було освячено. Сам меценат не дожив до цього урочистого дня.

 

Пам'ятник воякам УПА на цвинтарі у Малій Горожанні споруджено завдяки старанням Григорія Грущака у перебудовчі часи, коли влада уже не руйнувала повстанських могил. Він у 1940-1950-ті роки був станичним, хоронив загинулих повстанців. Відбув покарання у таборах Воркути. 27 травня 1990 року цей пам'ятник – філігранно вирізьблений тризуб і хрест було освячено.

З оповіді Ігоря Галапача