Розіп'ятий ... на дверях тюремної камери. (Автор: Грицай Дарія)

опубліковано 2 січ. 2017 р., 04:40 Степан Гринчишин   [ оновлено 13 січ. 2017 р., 10:04 ]

 

Книга «Геноцид України в ХХ столітті», Львів 2014

 

У статті йдеться про арешт і тортури священика Йосифа Грицая. Член УНДО, патріот, він служив народові, проповідуючи слово Боже і виховував покоління парохіян села Чернихів на Тернопільщині в дусі патріотизму, чесності і відданості рідному краю. Замучений у тюрмі в Тернополі перед початком німецько-більшовицької війни. Ключові слова: УНДО, священик, патріотизм, відданість народові, терор, тюрма.

 

 

 

Отець Йосип Грицай народився 1883 року у Киданнях на Збаражчині. Батько – Андрій Грицай, окрім ведення господарства, займався шевством. Згодом переїхав у Тернопіль, де продовжував шевське ремесло і постійно навчав одного учня. Мати – Марія (домогосподарка) акушерка.

 

У родині росло шість синів. Юнаків виховували культурними, ввічливими й працьовитими, вчили безмежної любові до Господа, до свого народу. Батьки розуміли значення освіти й тих синів, котрі мали охоту до навчання, послали до гімназії, а згодом і до Львівського університету. Леонтій стан викладачем у художній школі, а Євген – у середній школі в Тернополі.

 

Йосип після закінчення початкової школи у рідному селі одержав освіту у гімназії Львова. Відчуваючи покликання до священичого стану, побожний юнак у 1903 році почав богословські студії при Львівському університеті. У 1907 році, закінчивши теологію, був рукоположений на священика та направлений парохом у с. Кам'янка неподалік Підволочиськн У 1910 році переїхав у с. Заднишівку того ж Скалатського деканату і завідував парафією до 1913 року. Звідти переведений у с. Колодіївку.

 

З початком Першої світової війни, окупації москалями Галичини почалися переслідування Греко-Католицької Церкви та її душпастирів.

 

Отець Йосип Грицай виїхав до Львова, щоб уникнути можливого арешту. Мешкав на Левандівці. Займався душпастирством у с. Рудно, а згодом катехизував у місцевій школі.

 

Після визволення Галичини отець Йосип повертається на парафію у с. Колодіївку, де трудився до 1927 року. Звідти був переведений у с. Чернихів Тернопільського повіту. До цієї парафії входили також с. Глядки і с. Плесківці.

 

У 1903 році, ще навчаючись в університеті, вступив у партію Українське Національне Демократичне Об'єднання (до 1925 р. УНДО) і був у її рядах аж до арешту 27 вересня 1940 р.

 

У с. Кам'янка організував читальню, первинний осередок товариства "Просвіта" та крамницю української кооперації. Під час своєї душпастирської діяльності обирався головою товариства "Просвіта".

 

Митрополит Андрей Шептицький знав особисто о. Йосипа. Поважав його за ерудицію, ревне виконання священичих обов'язків, організаторські здібності.

 

У 1928 році Митрополит призначив о. Йосипа деканом Тернопільського Деканату, підпорядкувавши йому 19 парафій. Двічі отець був на аудієнції у Митрополита Шептицького для розв'язання питань діяльності УГКЦ у деканаті.

 

У 1934 році запрошував Митрополита відвідати чудодійне місце на Галицькому Поділлі – Зарваницю. Однак Митрополит не скористався запрошенням, бо був змушений поїхати у Ватикан на зустріч з Папою Римським Пієм.

 

Окрім активної участі у громадському житті, отець Йосип створив при церкві братство Апостольства молитви та Український Католицький Союз. Члени цих об'єднань провадили роботу серед парафіян, зокрема молоді та школярів.

 

У родині отця Йосипа та Олени Грицай виховувалося троє дітей. Анатолій здобув професію лікаря, працював асистентом у лікарні міста Кракова, де помер у роки Другої світової війни.

 

Зеновій – учитель, заарештований НКВД восени 1940 року. Відбував ув'язнення у Норильську, згодом у Середній Азії, де упродовж цього часу чекав суду. Звільнений у 1946 році, повернувся, у с. Чернихів, учителював у місцевій школі. Одружився з Наталією Семчишин. У їхній родині виросло двоє дітей – Дарія і Остап.

 

Згодом душпастирське життя о. Йосипа Грицая змінилося з початком Другої світової війни. Комуністична влада почала тотальний наступ на Церкву.

 

Серед перших жертв комуністичних упирів став о. Йосип Грицай. Згодом заарештували дяка Григорія Кметя (6 червня 1941 року) й сина Зеновія.

 

Отця Йосипа взяли 27 вересня 1940 року і запроторили у Тернопільську тюрму. Слідство розпочалося з жовтня. Спецслужби шукали "свідків, які б підтвердили антирадянську діяльність пароха". Йому інкримінували поширення серед населення наклепів на радянський суспільний і державний лад, паплюження керівників комуністичної партії і радянського уряду; розповсюдження наклепів на податкову систему й колгоспний лад, пропагування послання релігійного контрреволюційного змісту.

 

На очних ставках та судовому засіданні було сім "свідків", більшість з них підтвердили пред'явлені звинувачення о. Йосипу Грицаю.

 

Обласний суд 17 березня 1941 року засудив отця Йосипа Грицая, як такого, що вчинив особливо важке злодіяння проти трудового народу (насправді за ревну душпастирську діяльність, вміле керівництво деканатом) до вищої міри покарання – розстрілу, з конфіскацією майна у дохід держави.

 

А щоб лицемірно показати "гуманність" радянського правосуддя, о. Йосипа змусили написати касаційну заяву на перегляд вироку суду про заміну його на тюремне ув'язнення. Касаційна заява на перегляд вироку, як передбачалося сценарієм, була розглянута, і розстріл замінили на десять років позбавлення волі з утриманням у таборах віддалених регіонів СРСР, з обмеженням у правах впродовж п'яти років після відбуття терміну ув'язнення.

 

Парафіяльний будинок передали новоствореному колгоспу. За наказом районних інстанцій 3 травня 1941 року дружині о. Йосипа було вручено ультимативну ухвалу правління колгоспу, аби протягом двох діб забрала свої речі і більше не з'являлася на колгоспному дворі.

 

Пані Олена Грицай згодом виїхала у Люблін (Польща), де померла у шістдесятирічному віці.

 

Дочка о. Йосипа – Оксана перед приходом більшовицьких військ виїхала в західну Європу, а звідти емігрувала у США, де мешкає у штаті Флорида по нині.

 

Отець Йосип після суду мучився у Тернопільській тюрмі. А коли почалася війна між Німеччиною та Радянським Союзом, за наказом тирана Сталіна у прифронтових областях, засуджених або підозрюваних у ворожому ставленні до комуністичного режиму, почали розстрілювати.

 

У Тернопільській тюрмі чекісти також знищували ворогів режиму, застосовуючи при цьому нелюдські мордування і тортури.

 

А отця Йосипа Грицая 28 червня 1941 року, понівеченого до невпізнання розіп'яли на дверях тюремної камери. Так більшовики знищили слугу Господа Бога, мученика за Христову віру

 

Тлінні останки о. Йосипа Грицая поховано у спільній могилі жертв людиноненависницького більшовицького режиму на міському цвинтарі на вулиці Микулинецькій. На одній з плит на могилі викарбовано його прізвище, яке нагадуватиме нащадкам про жахливі злочини проти УГКЦ, її душпастирів та мирян.

 

Коли СБУ дало дозвіл на доступ до кримінальних справ КДБ рідних, я пішла, щоб ознайомитися з кримінальною справою мого дідуся – отця Йосипа Грицая.

 

Кілька годин мого перебування в СБУ Тернопільської області м. Тернопіль були тяжкі – сльози текли самі, я не могла їх зупинити.

 

Біля мене сиділа весь час працівниця СБУ.

 

Я читала і дещо записувала, бо запам'ятати неможливо всього. Вперше я побачила почерк дідуся, підпис, який стояв під кожним допитом.

 

Основне, що я хотіла знати – за що отець Йосип був так по звірськи знищений?

 

27.09.1940 р. – о. Йосип заарештований.

 

ДОПИТ 1. 7.10.1940 р.

Ви сказали, що є членом партії Українське народно-демократичне об'єднання (УНДО).

Питання: Розкажіть слідству про вашу діяльність в цій партії.

Відповідь: Моя діяльність в партії почалася з 1903 р., з моменту мого поступлення у вказану партію, куда я вступив після закінчення гімназії у місті Львові. Основна діяльність, яку я проводив як член УНДО, в основному була в с. Чернихів, де я проживаю з 1926 року.

 

Партія УНДО ставила своїм завданням: виховання українського населення в націоналістичному дусі і побудови самостійної української держави. Ці завдання я виконував, будучи членом УНДО. УНДО в Чернихові була створена в 1936 році.

 

ДОПИТ 3. 25.01.1941 р.

Питання: Розкажіть більш точніше про вашу діяльність в цій партії.

Відповідь: Моя діяльність в партії УНДО започалась в слідуючому: Будучи священиком в с. Кам'янки, я організував організацію "Просвіту". Головою "Просвіти" різних сіл був 30 років.

Питання: Яку мету переслідувала організація "Просвіта"?

Відповідь: Основні завдання:

- ліквідувати неграмотність;

- всесторонньо виховувати український народ в українському націоналістичному дусі;

- готувалися національні кадри для майбутньої боротьби з тою чи другою державою: за встановлення "Самостійної української націоналістичної держави"...

 

ДОПИТ 4. 30.01.1941р.

Питання: Слідство володіє даними про те, що ви пропагували серед віруючих в Церкві під виглядом молитов проти радянської податкової політики?

Відповідь: Я підтверджую, що дійсно говорив серед віруючих в Церкві с. Чернихів про те, що мені потрібно платити багато податків за Церкву Радянському Союзові, але я цього не виконую і мені не страшно, що буду висланий за це в Сибір.

 

ДОПИТ 6. 1.02.1941 р.

Питання: Ви матеріально допомагали партії УНДО?

Відповідь: Так. Допомагав з дня мого вступлення в партію.

Питання: Слідство володіє даними, що ви під виглядом моління організували людей і разом співали націоналістичні пісні при радянському ладі, ви це підтверджуєте?

Відповідь: Не підтверджую.

Питання: Що це за моління ви влаштували біля одного із Хрестів, що стоїть в с. Чернихів, і співали "Многії літа"?

Відповідь: Дійсно, в с. Чернихів поставлений Хрест в 1848 році в знак визволення українського народу від кріпосного права, під час моління я разом з церковним хором співав пісню релігійну під заголовком "Многії літа".

 

В час допитів о. Йосипа слідство заслуховувало свідків, а їх було сім, в основному з Чернихова. Більшість їх своїми свідченнями підтверджували антирадянську діяльність о. Йосипа.

 

Так от один із свідків розповідає: "Я чув, о. Йосип під час проповіді говорив: "Наші землі заросли червоними маками, які треба винищувати з наших полів". Я зрозумів, що то проти радянської влади"

 

Другий: "Я чув, як о. Йосип сказав, що в Радянському Союзі голод, і люди не мають в що одягнутися".

 

Третій: "Я чув, як о. Йосип казав одному чоловікові, щоби не вступав в колгосп і т.д.".

 

ДОПИТ 7. 15.02.1941 р.

Питання: В чому ви признаєте себе винним?

Відповідь: Я себе признаю винним в тому, що являюся активістом в Організації УНДО (Українське національно-демократичне об'єднання) 1903 р. по день приходу Червоної Армії в Західну Україну, матеріально допомагав організації УНДО. В 1936 р. влаштовував нелегальні збори УНДО, на яких давав вказівки про дальшу діяльність УНДО і проводив запис в УНДО. Організував "Просвіту", головою "Просвіти" був 30 років.

 

Розповсюджував серед населення різні наклепи по відношенню радянського строю, а також по відношенню керівників партії і радянського керівництва.

 

За час радянської влади в Західній Україні пропагував і розповсюджував послання релігійного-прямого контрреволюційного змісту. Поряд з цим наводив наклеп на колгоспний стрій, податкову політику радянської влади, що повністю відповідає пред'явленому мені звинуваченню по ст. 54-13; 54-10; ч. ІІ Кримінальному кодексу УРСР.

 

17.03.1941 р. Тернопільський обласний суд виніс ВИРОК:

 

Грицая Йосипа Андрійовича, який здійснив особливо важкий злочин для трудового народу, засудити до вищої міри покарання – розстрілу з конфіскацією всього особистого майна, яке йому належить, в дохід держави.

 

24.03. 1941 р. о. Йосип написав дві касаційній скарги: до Верховного суду УРСР і до президії Верховної Ради УРСР.

 

Касаційну скаргу засудженого Грицая задовільнити – вирок змінити в частині міри покарання та вважати засудженим на 10 років позбавлення волі в далеких таборах СРСР.

 

УХВАЛА не була виконана.

 

22 червня 1941 р. почалася війна, і всі ті, які залишилися в Тернопільській тюрмі, були знищені чекістами, які застосовували при цьому нелюдські тортури і мордування.

 

25.06.1941 р. о. Йосипа, понівеченого до невпізнання, розіп'яли на дверях тюремної камери.

 

Так більшовики знищили слугу Господа Бога, мученика за Христову віру.

 

 

 

 

ГРИГОРІЙ КМЕТЬ (дяк, служив з о. Йосипом Грицаєм )

Дяк Григорій Кметь народився у 1894 році Закінчив дяківську школу у Львові Був регентом хору, членом товариства „Просвіта". Працював дяком у с. Черннхів з 1928 оо 1941 р.р. У червні 1941 року був арештований більшовиками (Великоглибочецькнм РВ НКДБ) і цього ж року розстріляний у Тернопільській тюрмі 27 січня 1949 року справа Григорія Михайловича Кметя, заведена КДБ Тернопільської області, була закрита за відсутністю складу злочину, і він повністю реабілітований посмертно.

 

 

 

 

 

 

  

Грицай Дарія внучка отця Йосипа Грицая, с. Чернихів, Зборівський р-н, Тернопільська обл.