Порив до свободи. (Автор: Петрущак Микола)

опубліковано 20 вер. 2017 р., 09:58 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 жовт. 2017 р., 06:36 ]

 

Нестерпне животіння у комуністичній імперії зла спонукувало людей, особливо патріотичну молодь, до активних дій проти режиму. Тим більше це стосувалося засуджених на довгі роки ув'язнення. На устах багатьох було гасло, чи, радше, клич: «Краще смерть, ніж неволя».

 

Внутрішня потреба свободи, порив душі до вільного життя, а не рабської покори, терпіння, голоду, знущання від чекістської челяді змушувало в'язнів йти на крайньо ризиковані поступки.

 

Після засуду в'язнів трійкою чи ОСО (особое совещание) із Дрогобицької тюрми КГБ, що на вул. Стрийській, їх вивозили у тюрми м. Самбора, Стрия, Львова. Потім відправляли на каторжні роботи у безкрайній Сибір.

 

Про такий неординарний поступок буде розмова нижче. В’язнів, по 25-30 осіб, вивозили на критих брезентом вантажних автомобілях, типу ЗіЛ, попередньо пов'язавши назад руки. У кузові їх саджали по ширині, по 5 осіб. Другу п'ятірку саджали таким чином, щоб вони вміщувались між розставлені ноги попередньої п'ятірки. З боків розміщувалися конвоїри.

 

У липні 1947р. чергову групу в'язнів перевозили до Стрия. Ще під час посадки на тюремному подвір’ї одному з в'язнів, Михайлові Ткачу 1928р.н. із с. Залокоть, вдалося розв'язати руки. Він допоміг розв'язати руки також Яворському Ярославу 1928р.н. із с. Попелі. Корпусний капітан сідав у кабіну озброєний револьвером. Під час їзди дорогою, яка була з великими вибоїнами, авто розхитувалось у різні боки. Більшість в'язнів зуміли, допомагаючи один одному, розв'язати руки, незважаючи на конвоїрів, які попередили, що при спробі бунту або втечі в’язні будуть розстріляні.

 

Доїхавши до лісу біля с. Гаї по команді Михайла Ткача в'язні кинулися на конвоїрів і відібрали у них автомати і почали вискакувати з машини, яка їхала. Кілька перших вискочили не зовсім вдало, були пошкоджені ноги, вивих, перелом. Ці вже не могли тікати, а сиділи на дорозі. Почувши шум і крик водій автомобіля зупинив авто. Тоді більшість в'язнів вискочили із кузова на дорогу. У цей час із кабіни вискочив корпусний капітан Калініченков і почав стріляти із револьвера. Майже всі в'язні, крім кількох із травмованими ногами, втекли в ліс.

 

Як стало відомо мені пізніше, що крім згаданих вище М. Ткача, Я. Яворського, втекли: Залокоцький Юліан із Борислава, Лисик Петро із с. Попелів, Курик Степан 1928р. і Лисюк Зенон обидва з Борислава та Рабінський Юліан із с. Попелі. Інші прізвища мені невідомі. Однак, вдалося вияснити долі вищезгаданих – вони загинули пізніше в боївках УПА. Лисика Петра впіймали і додали 5 років додаткового ув'язнення.

 

Честь і слава відчайдушним героям, які воліли смерть ніж життя у неволі!

 

Микола Петрущак – станичний Самбірської станиці Братства ОУН-УПА, в'язень того часу Дрогобицької тюрми.

04.09.2017р.