Ніколи не забуду бандерівців (автор: Візельман Абрам)

опубліковано 18 трав. 2013 р., 02:50 Степан Гринчишин

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга ІІ. Документ № 146а

 

Абрам Візельман, ветеран війни і праці, кандидат сільськогосподарських наук.

 

Коли в 1948 році директор Львівської науково-дослідної станції погоджував питання в облуправлінні сільського господарства про прийняття мене на посаду завідуючого відділом овочівництва станції, то вказував, що я, хоч і не кандидат наук, але добрий, знаючий фахівець.

 

Однак згадане начальство дало відповідь: «Не сумніваємось у його роботі, але жаль людини, бо бандерівці вночі його приб'ють, хіба тільки, щоб на ніч приїжджав до Львова». На дослідній станції в селі Пікуловичах, і взагалі по селах в той час багато молоді було в УПА. Пам'ятаю, що у перший день було страшно залишатися на ніч. Однак агроном Рудюк, бухгалтер Каспришин, технік-лаборант Ходор та інші співробітники запевнили, що я можу залишитися на їхню відповідальність. Я залишився ночувати в одній кімнаті з агрономом.

 

Увечері після роботи разом згадували пережите, веселилися і співали українські пісні. Я звик, переважно там і жив, страх відійшов.

 

Старшина повстанців Лаба не раз, побачивши мене, запитував, що в мене робиться на дослідних ділянках. Знаємо, мовляв, що ви єврей, шануємо фахівців незалежно від нації, аби лиш вони поважали наших людей.

 

У березні 1950 року за завданням Новояричівського РКП і МТС я складав робочі плани сівби для колгоспу в селі Нижній Білці. Голова колгоспу і голова сільради заявляли: «Ми не хочемо брати на свою совість життя фахівця і поважної людини». Оскільки пізніше виявилося, керівники села були бандерівцями і забезпечували хлібом і продуктами воїнів УПА, за що були засуджені.

 

З Пікуловичів вісьмох молодих хлопців, які були в УПА, засудили і відправили в далекі табори, а старшого сотні Лабу розстріляли.

 

У селі Куликові головою колгоспу був єврей Баранов. Уночі не раз зустрічався з озброєними бандерівцями на конях, вони з ним жартували, розпитували, чи виконуються завдання по забезпеченню держави.

 

У колишній Станіславській області один з командирів військових частин, які там стояли, проїжджав околицею міста, його схопили бандерівці, зав'язали очі й завезли в глибину лісу. Там йому сказали: «Ви не арештовані, а затримані до вияснення поведінки». Через два дні проведено суд, на якому ухвалено відпустити полковника, його шофера, ад'ютанта. Вивели з лісу при зав'язаних очах. В дні арешту давали їжу, дозволяли читати свіжі газети. Вияснили, що командир допомагає жінкам, які втратили чоловіків на фронті, а також престарілим, тому відпустили. При завершенні суду було сказано, що гаслом для бандерівців є любов до України, повага до інших національностей, які проживають разом з ними.