На місці скорботи і звитяжності

опубліковано 10 жовт. 2011 р., 00:03 Степан Гринчишин

Це уже аксіома, підтверджена багатьма поколіннями людства і випробувана в його життєвих параметрах – історична пам’ять – це запорука сталого існування нації, її духовний фундамент, гарант цілісного культурного життєствердження. Її зберігає і примножує кожне наступне покоління. Так уже закодовано в нашому єстві, в цілому духовному тілі нації. І от цю державотворчу місію належить виконати і нинішньому поколінню.

Впродовж багатьох десятиліть комуно-московська ідеологія всіма засобами намагалася стерти з пам’яті українців їхню національну пам’ять – історію, культуру, традиції, при цьому принижуючи гідність великих національних постатей. Та прийшов час – імперія розпалась. Перед нинішніми поколіннями розкрилась велика історична Правда нашого народу. Але вона розкидана по всіх куточках нашої землі. Її треба збирати, вивчати і передавати в майбутнє. Чи це трагічні чи звитяжні факти, але це наша історія наша пам’ять, яка засвідчує про безперервність нашої боротьби за самостійну державу.

І ось перед нами такий факт, факт героїзму і трагедії – це ново опоряджена братська могила воїнів УПА і каплиця збудована в пам’ять спаленого совєтськими військами села Іваньки, збудовані в тій же місцевості.

Тоді, в ту мить здригнулось все в жалі,

Як ті гніздечка рідної землі

Зжирало полум’я зловіще, зловороже

І крик надії, – поможи нам Боже!

Закляк в устах, припавши до землі.

 

Тоді, в ту мить, останню Іваньків

В розривах куль, у вихорах вогнів,

Від злобних рук ворожого загону

Моє село в останній хвилі скону

Вогнем стиралось з пам’яті віків.

 

Хто пом’яне, кому цей біль і гнів,

Немає вже ні хат і ні садів,

А час прирік тим стежкам заростати,

Кого, скажіть, у тім селі спитати

Про їхній біль, – тут пам’ять вся без слів.

 

О, пам’яте, ти знайдеш правди суд

І засуд свій над ордою приблуд,

Що в цій землі вогнем життя спинила.

Хай береже ту пам'ять хрест й могила!

Прийми їх, Боже, ми – твій чесний люд.

 

Від початку спорудження цього меморіалу минуло два роки. Два роки чекалося цього дня коли сюди зійдеться люд і своєю присутністю, в урочистій святковій обстановці, засвідчить шану героям, пом’яне пам’ять загиблого села.

І цей день настав ‑ неділя 2 жовтня 2011 року. В місцевість Іваньки дорогами, бездоріжжям, пішки, возами і машинами довгими веревочками з ближніх і далеких сіл, міст потягнувся люд. Все в очікуванні тієї урочистої хвилини, коли ставши перед могилою, перед відчиненими дверима каплиці прозвучить перше слово Господньої молитви. І враз… здригнулось серце, виступили сльози: над тим вічним супокоєм села і воїнів ‑ повстанців залунали голосами священиків перші слова Святої Літургії, а хор разом з усім людом пісенно продовжив цю багатолюдну молитву. Богослужіння відправляли греко-католицькі і православні київського патріархату священики.

Почуття осуду і співчуття охоплювало і сповивало багатолюдне зібрання, коли перед ними, словами виступаючих, розкривались картини того трагічного дня ‑ 28 серпня 1944 року, коли совєтські війська стерли вогнем це невеличке, багатовікової давності село і почуттям гордості перед уквітчаною могилою повстанців, за їхнє геройство і жертовність. Після Богослужіння розпочалась культурна частина. Виступало багато хорових колективів і солістів: з Угніва, Великих мостів, Гійча і ще багато інших. З Сокаля приїхав хор ветеранів УПА ‑ «Повстанець». Над іваньківською землею, так спраглою людського голосу лунали релігійні, патріотичні, народні пісні впродовж цілої половини такої світлої, сонячної недільної днини. Слухає їх з хвилюванням уже невелика горстка ще живих, прибулих сюди, Іваньківчан, слухає їх і іваньківська земля, заховуючи ті рідні чарівні мелодії у свої скорботні, вогнем опалені глибини.

Іваньківська земля на своєму довгому віку надивилась різного, а особливо у минулому столітті. Перша світова війна тут поруч розгорілась битвою, яка зачепила і село, де тепер неподалік покоїться так званий австрійський цвинтар. Друга світова війна тут прорила землю своїми фронтовими колонами а також слідами радянських партизан, які повсякчас приходили за їжею, а коли під Равою-Руською зазнали поразки, сюди принесли 14 своїх ранених, яких лікували санітари УПА. (Яка гуманність до ворогів!) Цей факт відомий всім ще живим іваньківчанам.

Але Іваньківська земля знає і своїх героїв. Тут дислокувались місцеві сотні УПА і в певний час перебували дві сотні УПА з Волині. До речі, за весь період окупації німці тут у селі були тільки два рази і це в справі обміну полоненими. Отака моя ІВАНЬКІВСЬКА ЗЕМЛЯ.

Уже сонце хилилось до спочину, коли урочистості наближались до кінця. Обабіч могили в одностроях стоять побратими повстанці, поряд з ними, з прапорами юнаки і дівчата. Лунають слова подяки громаді і будівничим і бажання щастя і доброї долі усій Україні. І як останній акорд, над лісом, простором колишнього села Іваньків, залунали багатоголоссям і піднеслися до небесних вершин слова державного гімну – «Ще не вмерла в Україні ні слава, ні воля…» лунало з кожних уст і понеслося те життєстверджуюче мелодійне звучання ген понад лісом, полем у далеку, рідну даль. Хай почують в навколишніх селах – це ожила невеличка сторінка нашої історії – трагічної і звитяжної. Вона тепер закарбована в цьому меморіалі – братській могилі і каплиці щоб нагадувати і закликати усіх українців до міцної національної згуртованості і твердої, упертої стійкості у відстоюванні своєї державної самостійності.

               Величальний

Свята і вічна, Рідна Україно,

Вітай наш день в молитвах і піснях:

У стіп Героїв стала юна зміна,

Щоб їхній шлях продовжити в віках.

 

Ми підем ним у вірі і любові

Повстанський Дух в майбутнє понесем:

Повстанський Дух – це честь, це голос крові,

Це Рідний Край захищений мечем.

 

О, Україно, голосом пророчим

Своїх Героїв днесь благословляй,

Благослови їм, Боже, вічний спочин,

Благослови нам, Боже, Рідний Край!

Збудував каплицю і надмогильний пам’ятник житель колишнього села Іваньки Степан Івасейко з родиною.