Молодіжна організація ОУН із с. Росохач

опубліковано 12 лип. 2016 р., 09:53 Степан Гринчишин   [ оновлено 3 вер. 2016 р., 10:00 ]

 

Книга «Малолітні політв’язні Тернопільщини», 2015. Вид-во «Джура»

 

Молодіжна патріотична організація ОУН із с. Росохач Чортківського р-ну, 1973 р.

   

 

Члени молодіжної патріотичної організації 22 січня 1973 року вивісили синьо-жовті прапори на адміністративних будинках м. Чорткова та розповсюдили листівки антирадянського змісту.

 

Статутне положення закріплювало основні завдання, мету і методи організації та обов'язки її учасників. У всьому було бажання наслідувати ОУН. Про добровільне погодження на участь в організації на таких принципах і задля якої мети – мала закріпити присяга, яку повинен був прийняти кожен вступаючий. Ось текст цієї присяги:

 

«Перед образом св. Богородиці, перед лицем своїх товаришів урочисто присягаю! Вірно служити національним ідеалам. Обстоювати інтереси своєї нації. Бути вірним сином Матері-України, боронити її від ворогів, не жаліючи свого життя. Присягаю, що боротьбу за незалежність України буду вважати своїм найвищим обов'язком. Присягаю, що про свою приналежність до цієї організації буду скривати у глибокій таємниці. Коли зраджу, то нехай на мене впаде Божа кара, хай рука друга зсуне мене з лиця цієї землі. Присягаю, що так буде, і поможи мені у цьому, Боже!»

 

 Володимир Мармус

 

Володимир Мармус згадує: «5-го листопада 1972 року цю присягу в лісі на Поліні (Лаканець), де колись збирались повстанці, повторюючи вслід за мною, прийняли Петро Винничук, Петро Вітів, Володимир Сеньків. Хлопці ще молоді, але надійні, виховані в добрих сім'ях і вже на деяких справах випробувані.

 

 

Петро Вітів

 

Тієї ж ночі в селі зникли прапори УРСР, вивішені до роковини «Жовтневої революції». А в листопаді 1972 р. ми провели до війська, звичайно, що не за радянським обрядом, Сеньківа Володимира, і він у подальших діях участі не брав. Зустрілися з ним вже у залі суду.

 

Володимир Сеньків

 

Було заплановано зробити кілька справ, але зважаючи на наближення 55-ї річниці проголошення самостійності Української Держави, вирішили приурочити свою акцію саме цій даті і тим самим показати, що не всі ще сидять по тюрмах, що Україна бореться.

 

Микола Слободян

 

14 січня 1973 року присягу склали мій брат Микола, Микола Слободян, Микола Лисий та Андрій Кравець у помешканні останнього. Тепер слово «конспірація», яке досі згадувалося хіба що в розмовах про збройне підпілля, набрало для кожного з нас практичного значення.

 

 

Микола Лисий

 

А тим часом розшукувались необхідні матеріали: синє і жовте полотна для прапорів, обоймовий папір для прокламацій, плакатні пера, пензлі, чорнило для їх написання, клей, древка тощо. Усе це належало придбати так, щоб не викликати у когось зайвої уваги, підозри, а також так, щоб потім не можна було встановити, де ті матеріали придбали. За якийсь час уже мали папір, його добув і передав мені Петро Винничук. Трохи складнішою виявилася проблема пошуку матеріалу на прапори, але через якийсь час тканина вже була: жовту десь придбав брат Микола, а синю я привіз аж зі Львова. Щодо тексту, то він уже також був готовий. Виникало питання, де писати, щоб ніхто, навіть з рідних, не бачив. Це було також нелегко, бо листівки робили великого розміру, писали чорнилом – і деякий час тратився на висихання. Зрештою підходяще місце знайшли у Петра Вітіва, і там ми втрьох – я, брат Микола і Петро, коли його батьки вже спали, написали більшість наших листівок.

 

Андрій Кравець

 

Коли листівки були написані, я, брат Микола, Петро Бітів, М. Слободян, М. Лисий зібралися у хаті А. Кравця і довели справу з ними до кінця: обрізали, витерли сліди рук, скрутили в рулони і упакували. Потім я, брат Микола, Петро Вітів в хаті М. Слободяна зшили п'ять прапорів, попрасували їх і склали в пакети. Були вже готові і древка для знамен. Їх брат Микола заготував у столярному цеху «Міжколгоспбуду» в с Білобожниці, де він працював. Отже, все необхідне було підготовлено і чекало свого часу. Залишилось ще поїхати в Чортків і розробити план дій на місці: куди, як, кому і що чіпати. Для цього я з М. Лисим, якраз на Йордан, поїхали і визначили місця, де мали висіти прапори і листівки.

 

А тим часом в Росохачі в домовлений час у недобудованому 16-квартирному будинку, де не раз ми проводили свої сходини, зібралися інші члени організації. Кожен мав із собою все необхідне. Я також прихопив із собою на всяк випадок пістолет «ТТ» з набоями. Ще раз обговорили план дій. Ну що, пора вирушати, попереду довга дорога через ліс і відповідальне завдання. Тож – з Богом!

 

Микола Мармус

 

І ось Чортків. Брат Микола і Бітів Петро поспішають до кінотеатру «Мир» на зустріч з С. Сапеляком, яка була призначена на 22:00. Інші пішли до 4-ої школи, що на вулиці Міцкевича (тепер С Бандери), розділившись на групи, щоб менше впадати у вічі. Подекуди траплялися перехожі. Дув морозяний вітер. Підійшовши до школи, чекаємо на Сапеляка, який чомусь затримується. Нервуємось, бо пішла вже 23-тя година, а нам треба встигнути до виходу молоді з Будинку культури. Тож починаємо! Біля стіни 4-ї школи з Винничуком підносимо за ноги Слободяна, і він наклеює дві листівки. Потім ще одну – Винничук. А в той час Лисий і Кравець стоять на сторожі. Рухаємося по вулиці вниз. Наклеюємо три листівки на приміщенні районного суду, потім на приміщенні агентства аерофлоту, підходимо до міської дошки оголошень і чіпляємо ще три листівки. Тут прибувають, нарешті, брат Микола, Петро Вітів і С. Сапеляк. Ми вчотирьох заходимо в під'їзд будинку № 4 і там прикріпляємо до древка полотнище прапора. Я і П. Вітів приступаємо з прапором до критого ринку. Петро помагає мені вибратись на дах. Не відчуваючи страху перед можливістю злетіти вниз, по гребені даху добираюсь до башти і збоку вставляю древко прапора. Під ногами гримить бляха, намагаюся робити менше шуму, але це не дуже вдається. Тим часом роботу роблять інші хлопці: хто клеїть листівки, хто стоїть насторожі. Отримавши новий прапор, так само з П. Вітівим підходимо до кінотеатру «Мир» і пожежною драбиною, вилазимо наверх. Шукаємо місце і закріплюємо вже другий прапор, який починає голосно тріпотіти на вітрі. Тож ми, схилившись, швидко віддаляємось від нього, щоб хтось на той трепіт не побачив нас. У той час інші хлопці розклеюють листівки на приміщенні медучилища та інших будинках центру міста. А ми вже наближаємось до флагштока перед райкомом партії – та даремно, тросик, який кілька днів тому рухався, раптом заблокований, а часу на розблокування немає. Хтось хапає призначений сюди прапор і сяк-так нашвидкуруч чіпляє на гіллі дерева, що росло неподалік. Через якийсь час ми вже з Петром під флагштоком лісгоспзагу. Спускаємо прапор УРСР, зриваємо його і підносимо наше знамено, яке також гордо запалахкоче на вітрі.

 

 Петро Винничук

 

Після цього переходимо до приміщення педучилища, де вже хлопці встигають наклеїти листівки і прикріпити до древка полотнище прапора. Знамено підхоплює Вітів П., йому допомагають, і він вішає його на фасаді приміщення училища.

 

Тут, біля училища, вже усі в зборі. Тримаємось групами неподалік одні від одних. Програму вичерпано, залишатись далі небезпечно. Ховаємось від чергової міліцейської машини, котра швидко промчалась вул. Леніна (нині Шевченка). Прощаємось з С. Сапеляком, який іде на залізничний вокзал. А ми тією ж стежкою, що прийшли, повертаємось до села.

 

 

Степан Сапеляк

 

Чекати на реакцію від нашої роботи довго не довелося. Вона сталася буквально наступного дня. От що потім писали кагебісти в своєму «Обвинувальному висновку по справі № 85», читаємо: «21 січня 1973 року в пізній час в місті Чорткові Тернопільської області були розповсюджені 19 антирадянських листівок із закликом до боротьби з Радянською владою і вивішено 4 націоналістичних прапори жовто-блакитного кольору».

 

 

Василь Лотоцький

 

22 січня 1973 року Управлінням КДБ в Тернопільській області за фактом виготовлення і розповсюдження антирадянських листівок і вивішення націоналістичних прапорів за ознаками ч. 1, ст. 62 КК УРСР було прийнято постанову про порушення кримінальної справи». Копію постанови, підписану начальником слідчого відділу УКДБ Тернопільської обл. підп.. Смирновим, нач. Управління КГБ при РМ УРСР Тернопільської обл. полк. Гненюком, слідчим слідчого відділення лейтенантом Пшеничним направили прокурору Тернопільської області Журбенку.

 

Іншою «постановою» УКГБ Тернопільської області було вирішено: «...Следствие по уголовному делу № 85 поручить вести группе следователей в составе старшего следователя по особо важным делам майора Касьянова, старшего следователя ст. лейтенанта Лоха и следователя лейтенанта Пшеничного.

 

Старшим группы назначить старшего следователя по особо важным делам майора Касьянова.

 

Підпис: Нач. следотделения УКГБ подп. Смирнов».

 

Володимир Мармус. Доля обрала нас. – Тернопіль: Джура, 2012. – С. 111-117.