Мій брат ворог народу? (автор: Гайсак Катерина)

опубліковано 15 трав. 2013 р., 13:04 Степан Гринчишин

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга ІІ. Документ № 146

 

Якось довелося мені прочитати в пресі, нібито в архівах Дрогобича немає документів про знищених енкаведистами українців. Що ж, злочинці майстерно замітали сліди... Та є ще живий архів нашої історії людська пам'ять. Нехай поведе вона нас до трагічного дня, коли живі й мертві здригнулися від середньовічної жорстокості окупантів. Це сталося 11 січня 1945 року в Стрию. На міському майдані енкаведисти спорудили шибеницю, зігнали жителів Стрия і довколишніх сіл, які й стали свідками страти п'яти українських патріотів. Їх повісили на очах закам'янілих від жаху людей. Дарма, що в одного з них обірвався шнурок, – знайшовся інший, кат знову взявся за звичну справу. Серед страчених були мій брат Зиновій Гайсак і наш односельчанин з Дашави Петро Стефанів. Братові виповнилося 34... Коли через багато літ я все ж таки добилася, щоб віднайшли і показали мені братову «справу», то вирок був саме таким – кара смерті через повішання за належність до ОУН, за участь у підготовці військовиків, забезпеченні зброєю та харчами – стаття 54/1„а". В кінці вироку був припис – «к исполнению немедленно».

 

Ким же був мій брат? Ворогом народу? Абсурд. Він був українським патріотом, боровся за права нації, що з точки зору окупантів вважалося найбільшим злочином, бо загрожувало їх режиму.

 

Зиновій, закінчивши Стрийську гімназію, вчився на філософському факультеті Львівського університету, на студентських маніфестаціях виступав проти польської окупації. Тоді ж став членом ОУН. Не раз його заарештовувала польська поліція, востаннє – у 1938 році. Брат працював завучем школи. Коли прийшли німці, його знову заарештували та сестрі вдалося підкупити тюремників. Зиновій потрапив у глухе село на вчительську роботу. У травні 1944-го йому довелося перейти в підпілля. У вересні брата, який в той час був надрайонним провідником, схопили енкаведисти. Чотири місяці допитів і катувань у Дрогобицькій тюрмі. Зиновій не зрадив. Тоді повісили.

 

... У той час я була разом з іншими повстанцями далеко від Дашави. Серце віщувало недобре, на душі – туга та неспокій. Коли підходять хлопці: «Катрусю, Зенка повісили...».

 

Ми з братовою переодяглися, як могли, замаскувалися від чужого ока і вирушили до Стрия. Ось і майдан. Шибениця. Брат висів скраю... У нас ще вистачило сил відійти від цього страшного місця.

 

Страчених зняли вночі з 13 на 14 січня. Десь закопали. Де, ніхто не знає. Після Кінгіру, заслання, повернулась я на рідну землю. Не дає мені спокою думка: де лежить мій брат? Хотіла би поховати його за християнським звичаєм. Не втрачаю надії, що відгукнуться ті, кому щось відомо про мого брата і його друзів, хто бачив, де їх закопали. Буду щиро вдячна, коли хтось відгукнеться на адресу: Львівська область,

м. Миколаїв, п. Заклад.

Катерина Гайсак