Масакра в'язнів у Чорткові

опубліковано 22 лист. 2013 р., 11:43 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 груд. 2013 р., 08:46 ]

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №75

 

7 серпня 1941 р.

Чортківщина положена в найдальшому кутку нашої вужчої батьківщини. Тому то червоні жидівсько-комуністичні кати з НКВД найдовше тут справляли свої оргії.

 

Незважаючи на велику кількість українських громадян міста і сусідніх повітів, давно арештованих, що мучилися в тюрмі в Чорткові цілими місяцями аж до вибуху війни, НКВД на донос місцевих жидівських комуністів зараз по вибуху війни арештувало в самому Чорткові ще багато українців, між ними: професорів української гімназії Барана Василя, Кужіля Михайла, Марковського Михайла й Ільницького Володимира, далі кооператора Телепка Івана й ін. Всі вони досі не повернули до дому.

 

Коли ввійшла в Чортків німецька армія, очам німецьких вояків і місцевих громадян представився жахливий вид: у великій тюрмі за містом, окруженій високими мурами, лежало багато, жорстоко змасакрованих, трупів. Приведені до праці жиди з міста стали під вартою розкопувати величезне подвір'я (3/4 гектара) і добувати із землі дальших трупів. Так у короткому часі все тюремне подвір'я виложено тілами нещасних українських в'язнів. При викопуванні тіл показалося, що як одна верства їх була доповнена, то енкаведисти посипали їх солею, присипали землею і – накладали другу верству, потім і третю бо трупи лежали в землі у трьох шарах. А над ними звалкували землю, шиб не було нічого пізнати, і зверху посадили... квіти. Чи не большевицька культура?

 

Було також повно трупів у казаматах і навіть під підлогою. В одній камері дали навіть долівку з бетону, щоб ніхто не здогадався, що під нею закопані жертви нелюдських кровопийців. Свідки оповідали, що купа трупів ще рухалася догори і опадала, чути було стогін, як енкаведисти вже накривали їх дошками і прибивали підлогу. Немало трупів знайдено також у ровах довколо в'язниці.

 

Всіх трупів у чортківській тюрмі-різниці начислено ок. 800. Але пізнати вдалося дуже мало жертв: п-у Юрчинську (по характеристичних косах) і ще кілько людей з сіл (по ноші, обуві тощо). Всі інші були в стані такого розкладу так дико помасакровані, що ніяк не можна було дійти, хто вони такі. А втім більшість в'язнів у Чорткові була з сусідніх повітів і навіть з Буковини. Хто їх мав впізнавати?

 

Для характеристики, як садисти з НКВД знущалися над своїми жертвами, вкажемо на те, що багато трупів мало відрізані вуха, видовбані очі і т. д. Були між ними дві жінки, з яких одна мала відрізані груди, вирваний кліщами ніс і втятий язик, а друга була обкручена дротом перепханим через родні органи...

 

Далі видно на подвір'ї зачеплений грубий дріт, а на ньому гаки. Мабуть, там вішали людей з колючим дротом на шиї (таких знаходили) і пускали електричний струм, щоб їх вбивати. Дусили також людей дошками, інших зв'язаних кидали згори в яму.

 

В камерах було повно всюди окривавленої одежі. Кров бризкала аж на стелю. Видно як катовані й мучені дерлися по стінах і закривавлені руки їх на стінах – це сьогодні німі свідки недавніх кошмарних сцен.

 

Ніяке перо не опише тих сцен, що розігралися на подвір'ї тюрми і перед входом до неї по приході німців. Родини тих в'язнів, що сиділи в ній до початку війни, оглядаючи змасакровані тіла, відходили від себе. Глибоким трагізмом віяло від такого образу: сотні селянок, жінок, дівчат і бабусь, надіючись застати своїх дорогих живими, чекали під мурами (поки їх пустили до середини) годинами і цілими днями, деякі з їдою в руках для ув'язнених... Що вони бідні переживали на вид тої гори трупів, між якими були певно їх найдорожчі, яких ніхто не був уже в силі пізнати!

 

Крім вичислених на вступі громадян, арештованих вже в часі цієї війни, сиділи в чортківській в'язниці до останнього часу між сотнями інших: м-р Пігут Володимир, Сось Степан, Піликівна Леонтина, Юрчинська Надія, Юрчинський Юрко, Брилинська Наталка, фотограф Старак, укінчений богослов Квасниця Микола, матурист Сисак і молодий інтелігентний селянин Шумега – всі три останні з с. Дружина, багато наших молодих людей з с. Дзвиняча, Білого й ін. Крім того, кількох наших священиків і старших інтелігентів. Ніхто з них додому не повернувся, їх рідні всі в розпуці.

 

При відвороті гуляли більшовики в цій частині краю ще більше, як деінде. Між ін. в с. Угриню о. Ричаківського, якого знайшли люди в житі з підрізаною головою зараз по відступі червоних.

 

Для повноти образу треба ще зазначити, що по втечі НКВД з Чорткова жидівсько-комуністичні боївки ще три дні гуляли по місті, стріляючи до невинного населення й сіючи жах наліво й направо.

 

Тепер життя в місті й повіті наладнене. Відновлено кооперативи й інші українські установи, покликано до життя й нові.

 

Чортківщина потерпіла в цій війні розмірно мало. Знищено в Чорткові військові казарми, так само спалена станція і старостово (будинок на рабінатській площі, в якому урядував большевицький суд). Зірвані теж всі три мости: 1 залізничний і 2 в місті. По селах знищені ще менші: столочено і стратовано тільки багато збіжжя при дорозі і спалено декуди по кілька хат.

 

Тризуб (Чортків). 1941, № 4, 7 серп.