Кореспонденція «Чи знає про них Дюксин?.. або ще раз про художника з УПА Ніла Хасевича»

опубліковано 10 груд. 2012 р., 11:52 Степан Гринчишин   [ оновлено 12 груд. 2012 р., 10:50 ]

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №266

 

«Художник гравер, співак...» Так починає свої спогади про земляка високоталановитого українського художника Ніла Хасевича колишній вояк УПА «хлопець з Волині» – таке псевдо йому дали повстанці в Галичині, через яку пролягав нелегкий шлях радиста Дмитра Удодика, уродженця села Жобрин Рівненського району Рівненської області. Ще «хлопця з Волині» знали як «журналіста», який по гарячих слідах боїв та рейдів записував щоденні події, участиком яких був. «Журналістові» із чотирма класами створювали умови, його оберігали бійці й командири УПА а потім в’язні ГУЛАГу, завдяки чому він вижив у тому пеклі, зберіг страшні й дивні спогади для нас. Один з них пропонується читачам «Голосу України».

 

Це було 1952 року у Клевані, колишньому райцентрі на Рівненщині, в який входили Білівські хутори, де в криївці був убитий Ніл Хасевич. Їх, повстанців, привезли напівголими, звалили на сніг. Посадили в рядок. Його посадили під дубом. Чекісти привозили завжди вбитих для показу людям. Це робилося і на глум, і на пострах населення, щоб деморалізувати його.

 

По Клевані пішла чутка: привезли вбитих бандерівців. І серед них – якогось «великого бандита». Йшли люди дивитися. Він сидів під дубом. То був Ніл Хасевич. Привозили і людей із села Дюксина, де жив багато років батько Ніла, що служив дияконом у місцевій церкві. В Дюксині була парафія. До неї належали села: Жобрин, Борівка, Чудви, Пеньків, Ольхівка. Завжди на свята – Різдво, Великдень, Трійцю – в Дюксин приїжджав Ніл. І всі йшли до церкви, щоб почути Ніла. Він мав гарний голос. У церкві було два хори. Одним керував його молодший брат Анатолій. У церкві завжди було багато людей. І ось чути скрип протеза. Йшов Ніл із палицею в руках. Цей скрип протеза, стук палиці об підлогу надавав церкві особливої урочистості й вияву поваги до Ніла. Він підходив до гурту хористів. У церкві – повна тиша. Всі ждуть. Зараз почують голос Ніла. Буде співати Ніл. До приходу священика і диякона хори виконували різні релігійні пісні. Найулюбленішою піснею Ніла була «Ой зійшла зоря та й вечірняя, над Почаевом стала». Він виконував цю пісню завжди, коли приїздив до Дюксина.

 

Традиційним було в Ніла читати, як всі казали, «Апостола», тобто «Послання святого апостола Павла. Читання».»

 

Хто чув його колись, не забуде ніколи. 

 

Навіть вороги згадали за нього, залишили нам історію, що був такий під псевдонімом «Зот», автор карикатур на так звану радянську владу у підпільному журналі «До зброї». Більшовики весь час шукали автора цих карикатур у Галичині й на Волині. І знайшли його аж у 1952 р.

 

Коли вже енкаведистам набридало видовище, вони вивозили трупи кудись на окописька. Десь так і тіло Ніла Хасевича знайшло свій останній притулок. Може, хтось пригадає, озветься?

 

Повідав же хтось Борисові Харчуку про нього, і письменник під завісу четвертої частини своєї «Волині» написав про безногого художника Миколу Шрамченка, що загинув, але не здався...

 

Може, живий ще десь отець Федір, старший брат Ніла, якого в 1946 р. зустрів «хлопець із Волині» у томських таборах (Білобородово), де не раз вели розмову про Україну. І там отець Федір сказав, що два брати – Ніл та Анатолій – десь у підпіллі.

 

Чи знає про них Дюксин?..

 

Розповідь Дмитра Удодика записав Степан Бабій