Коли не боїшся смерті... (Автор: ШАБЛІЙ Анелія Іванівна)

опубліковано 9 лип. 2016 р., 04:07 Степан Гринчишин   [ оновлено 1 вер. 2016 р., 09:22 ]

Книга «Малолітні політв’язні Тернопільщини», 2015. Вид-во «Джура»

 

Народилася 1928 року в с. Чернихів Зборівського р-ну в багатодітній селянській сім'ї. Виховувалася у патріотичному дусі. Закінчила початкову школу. Заарештована 31 травня 1946 року за зв'язок з ОУН, за ст. 54-1а, 54-11 КК УРСР. Була ув'язнена на 6 років виправно-трудових таборів. Звільнена у квітні 1954 року.

 

 

   

Коли не боїшся смерті...

Яке то велике щастя – дожити до часу, коли можна відкрито казати правду, щиро молитися за тих, котрі поклали свої голови за незалежність України. Люди мого покоління жили у вічному страхові, під гнітом комуністичної системи.

 

Дівчатам, що на світлинах, було по 17-20 літ, коли їх засудили на 15 років сталінських таборів. Засудили тільки за те, що понад усе, навіть життя, вони любили свою Україну.

 

 

Ярослава Рудакевич

 

Ярослава та Софія Рудакевичі родом з Глядок Зборівського району. Обидві сестри-красуні були зв'язковими УПА. Нині про ті часи згадують зі сльозами на очах. Гірчить на душі й те, що забуті тепер, покинуті сам на сам зі злиднями державою, за яку пожертвували всім. Гірчить, але якби повернулася колишня юність, то, не роздумуючи, знов би пішли до бою, щоб здобути неньці Україні найсокровенніше та найсвятіше – свободу.

 

 

Софія Рудакевич

 

Анеля Шаблій з Чернихова Зборівського району замикала цю сміливу трійцю. І тоді, коли однолітки весело сміялися, задивляючись на чорнобривих парубків, дівчата готували їжу тим, котрих називали «лісовими чорт­ми», та довгими й тривожними ночами сушили біля печі їхню одіж. А потім, коли люди не бачать, лише Господь знає, із серцем, що, здається, вистрибне від страху з грудей, прокрадалися до гущавини, аби нагодувати виснажених нерівною боротьбою воїнів УПА, переодягнути в чисте й сухе. Воїнів... Занадто голосне слово для юнаків, котрим ще й вус не посіявся. Інколи дівчата, спостерігаючи за ними, ледь стримували сльози. Якби брудний комуністичний черевик не розтоптав ці юнацькі долі, то жити б їм і жити: навчатися, кохати, одружуватися, народжувати дітей. Якби... Думки обривали глухі постріли чи вигуки: «Облава!» Той час був непевним, ніби заєць під кущем: смерть чекала щохвилини...

 

Енкаведисти пронюхали про тендітних зв'язкових. І їхній гнів був страшним, як вся тоталітарна машинерія, що безжалісно перемелювала людські кістки. Заслання. Сибір. ГУЛАГ. Але біда й щастя ідуть поряд навіть тими зледенілими землями. Тут, на чужині, серед сліз і страждань, Ярослава та Софія знайшли свої другі «половинки». Серця і навіть прізвища (Рудакевич – Данчук, Рудакевич – Рибкіна) з того часу поєдналися в палкому бажанні жити й кохати. Анелю ж доля на прізвище Гера чекала в Курівцях рідної Зборівщини. Так три сестри по зброї розлетілися, щоби звити свої гніздечка: Ярослава – до Івачева Долішнього Тернопільського району, Софія – до Великих Гаїв того ж району, Анеля – до Курівців.

 

Час тікає, мов пісок, але пережите дуже часто навідувалося в сни. Тоді здавалося, що ти знову в тюрмі, і знову безвихідь, і знову ці несамовиті крики, нестерпний біль. Прокидаєшся.

 

Холодний Сибір залишив їм у спадок ярмо болячок. Першими до себе Господь покликав їхніх чоловіків. Допоки ще могли ходити, то обов'язково навідували їхні могили, а тепер... Молитва – ось їхній головний оберіг, розмова з портретом коханого на стіні – розрада...

 

Ми, члени Союзу українок Великого Глибочка, – часті гості в домівках Ярослави, Софії та Анелі. Навідуємося просто так, не чекаючи приводу чи якоїсь дати, навідуємося, щоб поплакати та погомоніти про свою Україну. А ще розповісти про символічну могилу-хрест у нашому селі. У ній вічним сном сплять 150 воїнів УПА. Відрадно, що великоглибочани на знак поваги до героїзму тих, чиї прізвища вирізані на стелі, зібрали кошти на відновлення цього пам'ятника. Це свідчить про те, що їхні імена не забудуться, а душі, може, й нині тихенько біля вогню наспівують патріотичних пісень...

 

Стефанія Моравська, с. Великий Глибочок Тернопільського району, 2008р.