До річниці голодомору-геноциду 1932-33 років в Україні

опубліковано 25 лист. 2018 р., 06:37 Степан Гринчишин   [ оновлено 24 лют. 2019 р., 09:37 ]

 Голодомор-геноцид

85 років тому внаслідок голоду, штучно організованого російською владою в Україні, померли мільйони українців. Ця жахлива трагедія не могла не вплинути на стан та історію українства, яке ще майже 50 років залишалося в московській кабалі.

 

Так, ми вижили. Так, нам ще треба позбутися комплексу меншовартості, який нам нагнітали голодоморами, гулагами, заборонами мови, викривленнями історії.

 

Так, нам ще треба вчитися ставати господарями на своїй землі.

 

І ми станемо добрими господарями. Наші гени цьому запорукою. Ми зробимо Україну-Русь великою державою, яка буде вирізнятися демократизмом, високим рівнем життя, освіти, науки, техніки, новітніми технологіями. Запорукою цього стане також наша память про тих, замордованих, розстріляних, убитих, які полягли задля збереження нашої ідентичності і нашої перспективи.

 

Кожного року четвертої суботи листопада ми вшановуємо память жертв голодомору-геноциду 1932-33 років. Українці живуть на всіх континентах. На всіх континентах горять Свічки Памяті, відбуваються Служби Божі, звучать Молитви за невинно убієнних.

 

Вшанували Память жертв голодомору-геноциду і в місті Едмонтон, столиці канадської провінції Альберта. Все відбувалося в мерії. Було багато дітей. Звучали Молитви і молитовні пісні, Гімн України, розповіді про трагедії голодомору, виступи депутатів федерального та провінційного парламентів, міської ради. Потім – покладання вінків та запалених свічок до памятника жертвам голодомору-геноциду, який стоїть перед мерією, і є першим памятником у світі жертвам голодомору 1932-33 років. Він встановлений 1983 року. І знову багато дітей. Кілька фото ілюструють це Вшанування.