Червень 1941 року в Добромилі. Підготував: Величко Лев

опубліковано 26 груд. 2011 р., 01:36 Степан Гринчишин

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №69. (Записано 3 серпня 1941 року).

До гекатомб жертв, що їх зложив наш народ в переддень свого визволення належить і Добромиль з своєю тисячкою замучених українців Добромильського і Перемиського повітів. Всіх в’язнів з Перемиської тюрми вивели в напрямі на Добромиль і Медику, бо з огляду на сильний удар німецької армії на Перемишль не було часу їх там закатувати. Ось про що це розказав п. Іван Ходань: «Нас вивели близько 1500 в’язнів і розділили на три групи. Політичних спрямували на Добромиль, а всіх інших, ув’язнених за різні «прогули, на Медику. Тут за Медикою нашу групу, що складалася з 200 осіб, конвойовану сотнею енкаведистів, зустріло 6-8 німецьких вояків, які здалеку крикнули на нас «нідер». Ми припали до землі, почалася стрілянина, а коли я побачив, що деякі енкаведисти стріляються, інші панічно втікають, утік і сховався в збіжжі. Те саме зробило багато моїх товаришів».

Куди вели політичних в’язнів, ніхто не знав. Аж у суботу 28 червня 1941 року мешканці Добромиля побачили жахливий вид на саліні (соляна шахта) в Ляцьку (село під Добромилем). Тут в одному з шибів (свердловна, колодязь) знайдено повно трупів. Цей шиб був глибиною 36 метрів, а тому що з 5 метрів витягнено 77 трупів, обчислюють, що число жертв перевищує 500 осіб.

В самому місті всіх ув’язнених давніше і тих, що їх арештували після вибуху війни, замучено жахливим способом, що переходить усі звірства. У в’язниці знайдено 51 труп, далі дві могили в городі дирекції, врешті спалені трупи в будинку дирекції лісів. Число всіх закатованих докладно не можна ствердити. Врятувалося тільки 5 осіб, з яких 3 тяжко ранені (куля в голові), не знати чи вони досі живуть; селянин з Риботич Двуліт живе з перестріляною головою, як свідок цих кошмарних днів…

Тіла страдальників були такі побиті, що багатьох із них не можна було розпізнати. Розпізнали оцих: о. Кебуз з Макової з поламаними руками і відтятим язиком, Войтович Іван з Губич, голова сільради, Тисовський Іван з Війська, Возний Микола з Ляцька, тіло його пошматоване штиками, Корчак Адольф і Римарович з Добромиля, Фабрика з Риботич та ін.

Вся екзекуція відбувалася в четвер, 26 червня, а виконавцями були: голова міськради Петровський, секретар райпарткому Бубнов і місцевий жид – поліціянт Кремер. Між забитими також тіло їхнього прокурора. Останні відділи озвірілих відступаючих червоноармійців вбили в Княжполі о. Дутка Петра і 5 селян. Число вистріляних по дорозі під час відступу в кожному селі не можна тепер устійнити, але села, де нема жертв, належать до рідкости.

В неділю, 6 липня, при величезному здвизі народу з цілого повіту, о. дек. Маринович в асисті численного духовенства відправив урочисту панахиду.

Якби не те, що вже в суботу 28 червня прийшла німецька армія, а наше духовенство, інтелігенція і сільський актив ховалися в стодолах і збіжжі, то ледве чи хтось із них був би сьогодні між живими.

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №78. (Записано 9 серпня 1941 року).

Берлін., 7 серпня. Нечувані жорстокості поповнили большевики в Добромилі коротко перед приходом німців. Там знаходиться в одній копальні солі шахта, глибиною приблизно 40 метрів. Ту шахту виповнили большевики аж до верха тілами розстріляних мешканців з околиці. Вдень і вночі, як подають місцеві люди, звозили большевики ті трупи вантажними автами під доглядом міліції до копальні, щоб там вкинути їх у шахту. Військо оточило околицю так, що ані робітники, ані мешканці не мали туди доступу. За даними, скинено в шахту 600 трупів. Вмерлі мали переважно постріли в карк і рани від штиків. Скидували тіло на тіло. Більшість умерлих походила з в’язниці НКВД, яка знаходилася недалеко. Туди заганяли большевики чоловіків і жінок, старців і дітей, закатовували їх там на смерть, вбивали, кололи або розстрілювали. Тисячі мешканців розбіглися, коли большевики розпочали своє ремесло. Дальші тисячі забрали большевики перед приходом німецьких військ з собою і повбивали по дорозі.