Червень 1941 року в Бориславі

опубліковано 4 лист. 2013 р., 10:35 Степан Гринчишин   [ оновлено 11 лист. 2013 р., 21:35 ]

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №55.

 

Темної квітневої ночі спокій Борислава був порушений гуркотом танків, автомашин, гармат, що довгою гадюкою повзли через місто у гори. Хоч місто і перед тим було наповнене совєтськими військами, в квітні їх кількість збільшилася в декілька разів. Бійці не вміщались у відведені будинки і розташовувались просто під голим небом або ставили намети в горах. Потік артилерії, танків, автомашин і кольон піхоти, які проходили через Борислав, невпинно зростав. А дощі також ішли невпинно. Брудні, промоклі до кісток і голодні червоноармійці мали далеко не войовничий вигляд. Боючись жидів-комісарів, вони не сміли попросити в місцевих мешканців ні погрітись, ні чогось з'їсти.

 

Місцеві гендлярі-жиди по куточках перешіптувались, що буде незабаром війна і Совітська Росія в союзі з Англією розіб'ють раз і назавжди Німеччину і тоді всі «наші» (Абрами, Янкелі, Мойсеї, Лейби і т. д.) дістануть всі права в цілому світі.

 

У квітні і травні по Бориславу і околицях була проведена часткова таємна мобілізація запасних, нібито на перепідготовку. В цей час декілька командирів запасу з Борислава було взято на перепідготовку до Житомира, а вже на початку червня їх перепровадили в Самбір. Ставало ясно, що московський самодержавець Сталін з своєю жидівською клієнтурою готувався до агресії на Німеччину, щоб, розгромивши останній оплот єврейської культури і цивілізації, об'єднати міжнародний жидівський капітал і підкорити йому народи цілого світу. Для всіх партійних у Бориславі був відкритий курс військового навчання. Ще в травні секретар міськкому партії Андрієнко, одержавши таємне розпорядження, наказав своїм найближчим прихвосням, щоб вони не купували ніяких речей: важко брати з собою.

 

Готування до війни були очевидні, але всі газети заховували вперту мовчанку і навіть, навпаки, кричали про мирну політику батюшки Сталіна і дотримання Росією договору. Навіть коли після від'їзду англійського посла Кребса з Москви в Льондон, англійці не змогли утримати від радощів язик за зубами і надрукували в газетах про напад червоної армії на Німеччину в найближчий час в союзі з Англією, совітські централі, а за ними і обласні газети набрались нахабства «спростувати» це повідомлення, щоб утаїти шило в мішку і заспокоїти «громадську» думку. (Слово «громадську» взято в лапки тому, що тільки безнадійно хворі на голову люди могли вірити в її існування в Совітської Росії).

 

Підготовка до нападу велась гарячково; ніж уже був занесений, але удар його був паралізований. Німецька Армія попередила напад і почала свій переможний наступ на царство Сталіна, царство темряви, гніту, неволі і голоду.

 

Атмосфера недовіри і шпигунства панувала в Бориславі, як і в цілій імперії Сталіна. Арешти і спровадження людей невідомо куди проходили весь час, особливо інтенсивними вони стали напередодні війни.

 

Однієї травневої ночі з Борислава було вивезено 200 родин, переважно українських, а їх майно, хати й речі розпродано. Стратили їх чи повезли в Сибір – не відомо:

 

Широка агентура «осведомителей» НКВД слідкувала за кожним рухом і доносила про все. Навіть люди, вся провина яких полягала в тому, що вони співали українських пісень або святкували Різдво, були на обліку НКВД і підлягали арешту.

 

В перший день війни були проведені нові масові арешти, також переважно українців.

 

До речі, в перший же день війни всі бориславські крамарі-жиди позамикали свої крамниці і ховали всі продукти. Але жоден з них не був заарештований за саботаж і приховування продуктів. Цим большевицько-жидівська диктатура відкрито продемонструвала, чиї інтереси їй близькі і кого вона захищає.

 

Бойових дій близько Борислава не було, але всі бачили польоти німецьких літаків над Бориславом і стрілянину совітських зенітних гармат по них. Шрапнелі розривались за 1-2 кілометри від літаків, не заподіюючи їм ніякої шкоди, одначе на другий день політкомісарами була створена легенда, що нібито над Бориславом збито 12 німецьких літаків. Ці політкомісари, навіть в останні дні існування сталінського режиму, не переставали бути базарними перекупками і розводили нерозважні теревені. Одночасно вони показали своє боягузтво перед народом, який два роки тому «визволили» від хліба, від одягу, взуття і т. д.

 

Всі партійні цивільні показались на вулицях лише озброєні до зубів, скрізь були виставлені озброєні пікети, які підозріло оглядали кожного громадянина або грубо проганяли геть.

 

Не менше недовір'я було і до рядових червоноармійців, яким політкомісари і командири заборонили навіть вступати в розмови з цивільним населенням. Тим часом в будинку НКВД по вул. Костюшка відбувалися страшні мордування людей, допити і розстріли.

 

По пішоходу мимо будинку забороняли ходити, щоб ніхто не міг чути зойки і стогін катованих. Тортури середньовіччя не були такими жорстокими і не проводились в таких широких розмірах, як тортури цих варварів XX століття.

 

Всі криваві дії «третього відділу його імператорської величності власної канцелярії» Миколи І – жандарма Європи, здаються дитячою забавкою порівняно з діями особистої варти Сталіна і його жидівських прихвоснів – НКВД.

 

Кидаючись в смертній агонії, мов скажені пси, енкаведисти накидались на кожного, кого тільки можна було підозрівати в нельояльності, або хто не досить голосно кричав про перемогу Сталіна. Але це були останні дні. Вже 27 червня вночі почалася паніка. Всі «відповідальні», партійні, військові, міліція кинулись тікати, б'ючи один одного, щоб вирватись наперед, проявляючи самий низький тваринний егоїзм навіть по відношенню до своїх близьких, знайомих і рідних.

 

Пізніше паніка вщухла і деякі знову повернулись до Борислава, але повернулись вони не в добрий для себе час і позбавили себе можливості втечі.

 

Останнім злочином оскаженілих червоних банд було нищення народного добра.

 

Через кілька днів в глибокому льоху будинку НКВД відкопали 42 трупи замучених. Виколоті очі, відрізані язики, вирвані ніздрі та інші сліди катувань викликали справедливий гнів народний до большевицьких виродків роду людського, які в безсилій люті замордували невинних людей. Загальна кількість жертв ще не відома. Можливо, ще є багато таких льохів по Бориславу, де московсько-жидівська зграя ховала сліди своєї злочинної діяльності. Але сам Борислав – то ще порівняно невелика частка горя українського народу. Чим далі на схід, тим більше трупів і кістяків замордованих. А там, де большевицько-жидівська влада панувала 23 роки, число жертв незліченне. Віддаючи останню шану невинним жертвам червоного терору, український народ високо підносить стяг Національної Свободи і при допомозі великої непереможної Німецької Армії до кінця визволить политу кров'ю і усіяну кістками козачими, многострадальну неньку – Україну від московсько-жидівської кормиги.

Г. Т.

Вільне слово (Дрогобич). 1941, № 8, 25 лип.