Червень 1941 року на Золочівщині. Підготував: Величко Лев

опубліковано 26 груд. 2011 р., 01:39 Степан Гринчишин

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №36. (Записано 17 липня 1941 року).

Ще до приходу большевицько-жидівської голоти на західноукраїнські землі були вістки, що большевицько-жидівські нелюди катують українців у своїх тюрмах. Вже в грудні 1939 року чули люди при вул. Курковій у Львові вночі нелюдські крики катованих людей, чули крик якогось студента, який хотів вискочити з третього поверху будинку совєтської міліції, але його хтось стягнув з вікна, було чути виразно крик: «Люди, рятуйте!».

Різні страхіття розповідали люди про совєтські тюрми. Один сажотрус (коминар) чистив у львівських тюрмах комини. Комин забився, тому сажотрус зійшов до пивниці. Там, на коридорі, бачив він кров на стінах і великі калюжі крови на долівці. Про це він розказував людям, але не всі йому вірили.

Люди, які вийшли з совєтських тюрем, оповідали про страшні приладдя для тортур. Оповідали, напр., про залізні палі, вмуровані в долівку, на які енкаведисти живцем саджали свої жертви. Але люди недовіряли тому, що говорилося. Аж тепер, по залишених в большевицьких тюрмах трупах, недовірки впізнали наочно, що це все страшна правда. Хто чув про залізні палі, то тому ясно було, чому тіла трупів так страшно покручені. Це з болю, коли їх нелюди-большевики саджали на палі, вбивали цвяхи в голову, поза нігті, виривали кусками тіло, обривали носи, вуха (живцем дерли пояси з шкіри).

Одним з таких страшних місць катування була большевицька тюрма в Золочеві, в б. замку Собєського. Кому вдалося вийти з тюрми, того большевики залякували страшними карами, якби кому-небудь хоч словечко оповів про те, що діялося в большевицькій тюрмі, в цім большевицькім «раю». А вже до останніх меж дійшло невиносиме катування в останніх днях перед приходом німецької армії. По мирних українських селах вистрілювали большевики людей. Ночами впадали до хат і вивозили людей. Так напр., до села Трудовача, повіт Золочів, приїхали енкаведисти на авті вночі на 28 червня 1941 року і вивезли навіть таких, як Болюбаша Михайла, б. голову сільради, Цільника Онуфрейка, б. москвофіла, та ще 7 селян. За декілька хвилин село якби вимерло, всі люди втекли в ліс. За Болюбашем бігла мала донечка аж до авта і кричала, плачучи: «Що ви хочете мені тата замордувати?». Якийсь большевик ударив дитину і крикнув: «Пашла вон!». Так було і в інших селах.

Коли большевиків прогнали із Золочева, люди кинулись до тюрми, щоб звільнити арештованих, але побачили там таке, що всім волосся дубом стало від тих страхіть. Знайдено 800 трупів по-варварськи закатованих людей. Жінки, матері кинулися шукати своїх між помордованими, але не можна було нікого пізнати, бо большевики облили всіх карболовим квасом і обличчя попарені до невпізнання.

Знайшли тільки в канцелярії папери покатованих. Знайшли теж папери і Болюбаша М. з Трудовача й інших, а також папери господаря Кота Андруха, який як «куркуль» сидів в тюрмі цілі два роки. Між паперами Кота Андруха знайдено рішення, що Київ його звільнив ще в літі 1940 року, але мимо цього чекісти-жиди його не випустили.

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №39. (Записано 18 липня 1941 року).

До нашого першого звідомлення із Золочівщини подаємо сьогодні дальші, докладні дані.

Знайдено (відкрито) по-звірськи закатованих 649 осіб. В ямі перед в’язницею 432 особи, злиті бензиною і одпалені, тому тільки частину можна було розпізнати. В другій ямі, на подвір’ї, перед однією келією, відкопано 217 осіб. Це жертви тільки з останніх днів, перед залишенням тюрми большевицько-жидівськими катами.

Около 600 осіб ще могло залишитись в таємничих могтлах, яких не відкрито тому, що червоні душогуби в останніх днях застрілили на цвинтарі грабара Спишного, який міг би був виявити місце таємничих могил на Золочівськім кладовищі. У 1940 році скрито вбитих українців вивозили большевики ночами на цвинтар і засипали могили рівно із землею, не лишаючи насипу, щоб ніхто не відкрив таємниці.

В числі 649 закатованих було 633 українці і 16 поляків.

З самого Золочева було арештовано в 1941 році 24 українці, з того закатували 22 особи (їх розпізнано).

Сліди страшних катувань можна знайти в келіях, де залишилося багато крови. Також по повідтинаних частинах тіла, рук, втколених очах, вирізаних язиках, поламаних ногах, повириваному жмутами волоссі можна уявити собі, якою жахливою смертю загинули мученики.

Перед одною з келій під вікном викопану величезну яму, в вікні виломано частину гратів і через вікно викидали закатованих у збірну яму (217 осіб). Також можливо, що недобитим веліли ставати на вікні, стріляли в них і ті падали до ями. На подвір’ї гуділа машина, яка заглушала страшенний крик і стогін мучеників, і стріли катів.

З поміж закатованих у золочівській тюрмі на замку розпізнано оцих 47 українців: 1) Романів Роман, 2) Паламар Василь, 3) Коренецький Василь, 4) Гаврачинський Євген, 5) Калинович Мирон, 6) Галатин Роман, 7) Струсевич Юліян, 8) Добак Іван, 9) Гаврис Михайло, 10) Кухар Михайло, 11) Прислопський Лев, 12) Дзендровський Володимир, 13) Сендецький Семен, 14) Йойко Ліда, 15) Корн Роман, 16) Граничка Василь, 17) Ваньо Роман, 18) Шелюк Петро, 19) Шандро Володимир, 20) Сабат Юліан, 21) Волинець, 22) Словіцький Петро, 23) Словіцький Дмитро, 24) Словіцький Василь, 25) Садовський Богдан. – З Почап; 26) Почапський Петро, 27) Оленчак Василь, 28) Оленчак Павло, 29) Федчишин Євген, 30) Рудий Володимир, 31) Серба Роман, 32) Гаврис Володимир. – З Соколівки; 33) Кузик Ярослав. – З Шляків; 34) Гупаловський Михайло, 35) Мока Іван. – З Новосілок; 36) Яримович Роман, 37) Чучман Андрій, 38) Цільник Онуфрей, 39) Бойко Григорій, 40) Мудрий Михайло, 41) Гупаловський Іван, 42) Баран Володимир, 43) Хміль Микола, 44) Борщовський Василь, 45) Павлишин Павло, 46) Довбас Яцко, 47) Фігура Петро.

Не поспіли ще звідомлення із сіл.

Тому звертаємося до громадян Золочівщини із закликом якнайскоріше слати нам дальші звідомлення.

Похорони мучеників відбулися 6 липня 1941 року о год. 3-ій пополудні, на Золочівському кладовищі. Похоронним обрядом керував комітет із 10 осіб. Закатованих і розпізнаних ріднею, зложено в окремій могилі, а не розпізнаних – у спільній могилі.

Довкола могил зложено вінці і установлено почесну сторожу. З приходом церковної процесії, о. Пляшовецький в сослуженні чотирьох священиків відправив панахиду і виголосив похоронну проповідь.

Оркестр відіграв пісню «Видиш, брате мій», а хор відспівав «Вічная пам’ять».

Над могилою промовив п. Безпалько.

Почесна сторожа віддала погиблим героям останню прислугу мовчанкою. У похоронах взяла участь багато численна маса українського громадянства Золочева й околиць.

Виселено з родинами з міста Золочева в глибоку Росію і на Сибір таких українців (подаємо га основі дотеперішніх даних): 1) суддя Грицак з родиною, 2) суддя Олексюк з родиною, 3) суддя Левицький з родиною, 4) суддя Микитин, 5) служб. Заяць з родиною, 6) старш. УГА Шипайло, 7) адвокат Безпалько з родиною, 8) дружина б. дир. Українського Банку Кравчука, 9) рільник Троян з родиною, 10) рільник Солтівський з родиною, 11) Безпалько (рільник з Бенева) з родиною, 12) тесля Павлишин Іван з родиною, 13) Рідня Сагатих – мати і дві дочки, 14) поштар Дзендровський з родиною, 15) емери-службовець Гошовський Данило з родиною, 16) Вагула Михайло.