З розповіді членів сім`ї стрийка Антона

опубліковано 29 квіт. 2011 р., 01:20 Степан Гринчишин   [ оновлено 29 квіт. 2011 р., 01:21 ]

У товарному вагоні, в якому нас везли у Сибір, не було ні віконець, ні нар, ні отвору в підлозі для справлення нужди. Саме через останнє у нас сталась трагічна подія. Вже через пару днів дороги чоловіки, аби вийти зі скрутного становища, якимось чином виколупали в кутку вагона в підлозі отвір. Вже отвір у підлозі був, коли на одній із станцій в районі Волги в наш вагон, замість померлих в дорозі людей, підселили сім’ю: чоловіка з дружиною і двома діточками. Як пізніше з’ясувалось, німецької національності на прізвище Шанс. І ось на одній із зупинок вартовий, обходячи і обстежуючи вагони, виявив цей отвір. Вважаючи, що робиться підготовка до втечі, він вривається у вагон. Поставивши чоловіків під стінку вагона і навівши на них автомат, став вимагати вказати, хто це зробив.”Если не укажете, кто это сделал, расстреляю всех”, – заявив він. Так, як недавно підселений німець був дещо чужий для решти депортованих, тому і стояв він трошки відокремлено від інших. Один із депортованих, наляканий запевненням вартового, що зараз розстріляє всіх, не витримав і взяв гріх на душу: вказав на невинного німця. Вартовий забрав його, і він уже не повертався до сімї ні у вагон, ні пізніше. На цю сімю незабаром впаде ще одне горе. В дорозі помирає річна донечка. І мати, вбита горем, хоче поховати дитину на місці, куди їх завезуть. Але люди у вагоні, не знаючи скільки ще триватиме  поїздка, на одній із зупинок в полі повідомили вартового. Він зайшов у вагон, відібрав від жінки мертву дитину і, взявши за ніжки, шпурнув у поле. Двоюрідна сестра Анна (2 роки) хоча і не усвідомлювала собі, що відбувається, але добре пам’ятає цю сцену. Як їй було жаль такої гарної лялі, з рученьками на грудях, нею можна було бавитись, а її викинули геть.