Моя родина там, где хорошо живется

опубліковано 29 квіт. 2011 р., 01:06 Степан Гринчишин   [ оновлено 29 квіт. 2011 р., 01:09 ]

Так відповів наш родак (та чи можна назвати родаком того, хто відмовився від батьківщини і від свого роду) на запитання, чому він після служби в Радянській Армії залишився жити в Росії, а не повернувся на свою Батьківщину. З різних причин залишили і залишають її, та тужать за нею всі: – одні більше, інші менше.

Мама моя, коли була на засланні в Сибіру, казала: “Дома і кропива мила. Я б жила в печерах, лиш би пустили додому”.

Сусід із сім’єю з певних причин не міг повернутися додому, то відіслав в Україну доньку – бодай частка його повернеться.

Не маємо права дорікати тим, хто сьогодні залишив Україну тимчасово чи назавжди. Свій патріотизм ми повинні проявляти в боротьбі з тими негараздами, які виштовхують їх з Батьківщини. Це пафосні слова та, на жаль, іншого шляху немає.

Не може людина щиро любити когось, якщо вона не любить Батьківщини. Гарно сказав поет Володимир Сосюра: “Любіть Україну в годину щасливу і в радості мить. Любіть у годину негоди!

Великий Тарас Шевченко нам заповів:

Свою Україну любіть,

Любіть її во время люте,

В остатню тяжкую минуту

За неї Господа моліть.