Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах – Продовження 7 (автор: Козак Михайло)

опубліковано 2 лист. 2012 р., 05:45 Степан Гринчишин   [ оновлено 7 лист. 2012 р., 13:20 ]

Книга «Помяни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(продовження – 7)

 

Отець Согор Лев-Казимир

парох с. Кобильниця Руська, Краковецький деканат

 

Народився 04.03.1913 р., рукоположений 1938 р., безженний

1938-(1939) – сотрудник с. Кобильниця Руська, Краковецький деканат.

(1939)-1945 – парох с. Кобильниця Руська, Краковецький деканат.

 

Замордований польською бандою МО (Міліції Обивательської) з Великих Очей 15 лютого 1945 року на приходстві в присутності матері.

 

Обставини смерті о. Лева Согора за свідченням рідної сестри Чеслави Пачковської: м. Львів: «15 лютого – свято Стрітення. Після вечірні о. Лев повернув з церкви додому і щось, дуже переживав. Поклався спати... О ґод. 22.45 перед хатою появилося четверо озброєних людей з возом. Почали бити у двері і кричати… Відкрила мама. Увійшли до спальні брата… Почулися постріли і розпачливий крик. Вийшли, залишивши жертву в куті кімнати. Постріл о. Лев отримав через груди і серце… Над ним ридала мама, а бандити виносили майно з хати, заладувавши на віз від’їхали… Це був четвер. Похорон відбувся у неділю… Коли о. Лев лежав на катафалку, прийшли ті самі вбивці і питали: «Кто то зробіл? То напевно бандеровци… »

 

У 50-річчя смерті о. Лева Согора його сестра Неслава, мешканка м. Львова, звернулася до парафіян с. Кобильниця Волоська, щоб вшанувати пам'ять о. Л. Согора, свого пароха. Вірні з о. Богданом Степаном, теперішнім парохом у Кобильниці Волоській, встановили таблицю на пам'ять про жертви акції «Вісла» й о. Лева Согора в церкві (колись дочірній, бо в Кобильниці Руські й церкву розібрали). 8 листопада 1997 року таблицю посвятив митрополит Іван Мартиняк з Перемишля, а за два тижні таблицю розбито й викинено з церкви.

  

1947-1997

«Чуєш, брате мій...».

Тим, що були сіллю нашої землі, жертвам акції «Вісла» та в пам'ять о. Лева Согора – парох і парафіяни Кобильниці.

 

У зв’язку з таким фактом п. Чеслава Пачковська звернулася з рішучим протестом до Консула у Львові, вимагаючи засудити вандалізм: «Маю великий жаль, що у сьогоднішній Польщі мій брат о. Лев Согор, який 7 років служив в тій церкві, не має права на пам'ять, а я 15 років працювала вчителькою у Львівській середній польській школі №10 і виховувала польських дітей». Відповіді з Консульства не отримала.

  

 

Чеслава Пачковеька

вул. Мечнікова. 11, кв. 6, м. Львів

Консулу

Республіки Польща

у Львові

Я, громадянка України, мешканка міста Львова, звертаюся до Вас, пане Консул, ось в такій дуже прикрій для мене справі.

 

Мій рідний брат, о. Лев Согор, був греко-католицьким парохом в селі Кобильниця-Руська і Волоська Перемишльського воєводства. Він був убитий незнаними особами 15 лютого 1945 року. Похований в селі Кобильниця-Волоська.

 

Під кінець вісімдесятих років я звернулася до мешканців села Кобильниця-Волоська, щоб впорядкували могилу брата, їхнього пароха. Вони це зробили.

 

Зараз в селі Кобильниця-Волоська в колишній греко-католицькій церкві існують дві конфесії: римо-католицького і греко-католицького обрядів. Вірні греко-католицької парафії разом із своїм парохом о. Богданом Степаном встановили в церкві пам'ятну дошку, увіковічнюючи пам'ять жертв акції «Вісла» та пам'ять отця Лева Согора. Пам'ятну дошку посвятив митрополит греко-католицької церкви Іван Мартиняк 8 листопада 1997 року. Між 16-22 листопада 1997 року пам'ятну дошку розбито і викинено з церкви (фото розбитої дошки долучаю до листа).

 

У зв'язку з таким фактом я рішуче протестую проти такого дикого варварства і дуже прошу Консульство Польщі засудити такий вандалізм. Прошу посприяти у відповідних владних структурах Перемишльського воєводства в питанні повернення пам'ятної дошки в церкву, у якій о. Лев Согор служив літургії повних сім років.

 

Маю великий жаль, що у сьогоднішній Польщі мій брат о. Лев Согор не має права на пам'ять. Я 15 років (з 1957 по 1972 рр.) працювала вчителькою у Львівській середній польській школі № 10, виховуючи польських дітей.

 

Ще раз дуже прошу виправити заподіяне зло і посприяти, щоб українці в Польщі мали право зберігати пам'ять своїх рідних, які стали невинними жертвами тоталітарних режимів.

 

До листа долучаю фотографію розбитої пам'ятної дошки – 2 штуки.

 

До відома: меру міста Львова п. В. Куйбуді,

товариству «Надсяння»,

греко-католицькій Консисторії в Перемишлі.

 

З повагою Чеслава Пачковська.

 

Отець Сорокевич Іван

парох с. Уйковичі, Радимнянський деканат

  

 

Народився 1863 р., рукоположений 1887 р., інстальований 1912 р., жонатий, Вк.

1887-1888 – сотрудник с. Тудорковичі, Варязький деканат.

– сотр. м. Старий Самбір, Самбірський деканат.

1888-1892 – адміністратор с. Михалевичі, Дрогобицький деканат.

1892-1902 – парох с. Боднарка, Горлицький деканат.

1902-1908 – парох с. Ждиня, Горлицький деканат.

1908-1912 – парох с. Щутків, Любачівський деканат.

1912-1945 – парох с. Уйковичі, Радимнянський деканат.

1914 – в'язень Талергофу.

 

У жорстокий спосіб замордований польською бандою разом з дружиною Костянтиною 3 березня 1945 р. на приходстві в Уйковичах.

 

Обставини смерті о. Івана Сорокевича і його дружини за свідченням їхньої доньки Ірини: «Навесні 1945 року почалися напади на священиків та українське населення. Третього березня 1945 року, в суботу, пізно увечері, приїхала до Уйкович возами озброєна група поляків. Виважили на плебанії вікна і двері й застрілили о. Івана (82 р.) та його дружину (76 р.). З хати все забрали, так що навіть не було в чому поховати вбитих.

 

Гробниця, у якій спочив о. Іван Сорокевич, парох Уйкович, і його дружина Костянтина, на цвинтарі в Перемишлі при вул. Словацького.

Коли селяни почули крики і вистріли, повибігали з хат та поховалися біля потоку. З плебанії напасники вирушили в село плюндрувати українські хати, зустрінутих людей вбивали. Разом зі священиком загинуло 14 осіб. Їх похорон щойно дозволено на четвертий день, після приїзду переселенської комісії. Ховав вбитих парох з села Мацьковичі о. дек. Стефан Гарабач... Похорон о. Івана та Костянтини Сорокевичів відбувся в Перемишлі (де була гробниця). Хоронив їх о. кан. Василь Гриник...

 

У житті о. Сорокевича та його дружини важливу роль відіграла справа виховання дітей на свідомих українців. Було їх п'ятеро – дві дочки: Меланія та Ірина, і трьох синів: Микола, Іван і Володимир. Всі діти закінчили українську гімназію в Перемишлі. Микола та Володимир боролися в рядах УГА, Іван загинув у 1918 році в бою під Крутами, Меланію разом з чоловіком розстріляли більшовики в 1937 році в Таганрозі».

 

 

Надгробна таблиця на гробівці о. Івана та Костянтини Сорокевичів на цвинтарі в Перемишлі

 

Отець Федевич Ілля

                             парох с. Кречовичі, Лежайський деканат

 

Народився 1897 р., рукоположений 1925 р., інстальований 1935 р., безженний.

1925-1928 сотрудник с. Болестрашиці, Радимнянський деканат.

1928-1933 – сотрудник м. Самбір, Самбірський деканат.

1933-1934 – адміністратор м. Самбір, Самбірський деканат.

1934-1944 – парох с. Кречовичі, Лежайський деканат.

 

о. І. Федевич був людиною національно свідомою і патріотичною. У ранній молодості (1918 р.) був старшиною УГА (Української Галицької Армії). Після свячень став активним у душпастирській і громадській праці. У найнебезпечніший період німецької окупації не припиняв, а навпаки – посилював свою діяльність на Ярославщині.

 

Терористичні дії польського підпілля почали набирати широких розмірів. Жертвами тих дій почала падати українська інтелігенція, священики та селяни.

 

о. Ілля Федевич наполегливо працював над духовністю і свідомістю своїх парафіян у селах Кречовичі та Канчуги. Заснував читальню «Просвіти» в Кречовичах, став її головою. Розвивав кооперативну діяльність.

 

За свою ідейну й жертовну працю над релігійним і національним відродженням у Кречовичах о. І. Федевич трагічно потерпів.

 

Обставини смерті о. Іллі Федевича: «Отець був вбитий польською бандою в березні 1944 року по дорозі з Кречович до Канчуги, куди їхав відслужити недільну Службу Божу».

 

 

Церква св. Миколая в Кречовичах (зб. 1793 р.), у якій 10 років служив о. Ілля Федевич. Після вбивства о. Іллі й о. Б. Семківа та депортації українців упродовж майже 40 років церква була закрита. Під кінець 1980-х років церкву перебрали в користування римо-католики, перебудувавши й пристосувавши її до своїх потреб.

 

Отець Шалаш Степан

парох с. Мисцова, Дуклянський деканат

 

Народився 17.02.1890 р., рукоположений 1923 р., інстальований 1927 р., жонатий.

1923-1924 – адміністратор с. Поляни, Дуклянський деканат.

1924-1927 – адміністратор с. Мисцова, Дуклянський деканат.

1927-1943 (1945) – парох с. Мисцова, Дуклянський деканат.

1931-1943 (1945) – декан Дуклянського деканату.

 

Закатований поляками 08.11.1943 р., за іншими відомостями, у 1945 році в селі Завадка Риманівська. 

 

Г. Мотика подає дещо більше інформації про обставини смерті о. С. Шалаша: «8 listopada 1943 r/ w Myscowej został rozstrzelany za wspołpracę z siczowcami, pomimo wcześniejszych upomnień, grecokatolicki ksiądz Stefan Szałasz. Napastnicy / z polskiego podziemia-MK/ zabrali go z domu w piźamie, pozwalając wcześniej poźegnać się z rodziną. Zabito go pod pobliskim lasem». (8 листопада 1943 р.(в Мисцові був розстріляний за співпрацю з …, не враховуючи позитивних характеристик, греко-католицький священик Степан Шалаш. Нападники( з польського підпілля-МК) забрали його з дому в піжамі, ….

Забито його біля найближчого лісу.

 

 

 Отець Шевчук Василь

адміністратор с. П'яткова Руська, Бірчанський деканат

 
 

Народився 12.08.1903 р., рукоположений 30.03.1930 р., безженний

1930-1931 – сотрудник с. Дорожів, Лучанський деканат.

1931-1932 – адміністратор с. Грушатичі, Нижанківський деканат,

– адміністратор с. Мединнчі, Мединицький деканат.

1932-1934 – адміністратор с. Смерековець, Горлицький деканат.

1934-(1939) – адміністратор с. Павлокома, Динівський деканат.

(1936)-1938 – ?

1938-1944 – адміністратор с. П'яткова Руська, Бірчанський деканат.

1944-1948 – капелян Перемиського Куреня УПА, псевдо «Кадило».

 

Польський терор і масові вбивства українського населення 40-х років на землях Холмщини, цілого Надсяння й Лемківщини не оминули й українського священства. У такій безвихідній ситуації одиноким оборонцем українського населення була УПА.

 

За покликом совісті й священичого обов'язку о. Василь Шевчук уже в 1944 році пішов до УПА й став капеляном, мав псевдо «Кадило». Він добровільно в голоді й холоді ділив з хлопцями долю вояцького життя, з великою покорою зносив затяжні рейди, бої, перемоги й болючі втрати. Повстанці зате любили свого отця.

 

Ті, що пережили той час, згадують: «Я скоро помітив, що о. «Кадило» дуже любить військо, до всіх ставиться по-батьківськи, зі зрозумінням, вміло сполучуючи християнські основи віри з патріотичними вояцькими законами... В о. «Кадила» приємно було сповідатися. Його голос завжди спокійний, рівний. Повчав каянника про Божу Ласку і прощення гріхів, пояснював різницю в розумінні Божої Заповіді «Не вбивай» кримінального вбивства з конечністю виконування військових обов'язків в службі Батьківщині і Народу. Його глибока душевна молитва за каянника справляла, що той глибоко вірив в прощення гріхів і з чистою совістю відходив від сповідальниці. На душі ставало легше...

 

о. «Кадило» з сотнею «Громенка» перетнув чехословацький кордон 17 червня 1947 року. В районі м. Гуменне, знесилений, звернувся до ком. «Громенка», щоб той його відпустив. Командир «Громенко» погодився. Відсутність священика у нас викликала враження, що, мовляв, з його відходом віддалюється й Божа опіка над нами...».

 

«Я останній тиснув руку о. «Кадило», коли залишав нас з надією, що прийме його якийсь чеський священик. Та так не сталося...».

 

о. Василя за кілька днів заарештували й ув'язнили в казармах у Гуменному, а згодом, у травні 1948 року, передали польському зв'язковому офіцерові майору Янові Конечному.

 

 

З того часу о. Василь Шевчук став в'язнем польських тюрем, в'язнем наруги слідчих і в'язничних служб. Йому довелося пережити лиховісні садистські тортури, найбрутальніші фізичні й психічні знущання.

 

Обставини смерті о. Василя Шечука: Kadylo” – ks. Wasyl Szewczuk /takźePłastun”/ – kapelan Kurenia przemyskiego UPA ppor. “Konyka”, a następnie mjr. Piotra Mykołenki /”Bajdy”/. Ur. 12 sierpnia 1903 r. w Stryju. Po ukończeniu w marcu 1930 r. Seminarium Duchownego w Przemyślu pracował jako administrator parafij greckokatolickich w Smerekowcu, Pawłokomie i w Piątkowej Ruskiej. Funkcję kapelana UPA sprawował od sierpnia 1944 r., wyruszył z sotnią por. Michała Dudy /“Hromenki”/ na Zachód. Podczas przemarszu przez Słowację, odłączyl się od sotni z uwagi na stan zdrowia. Aresztowany i deportowany do Polski, został skazany 8 czerwca 1948 r. przez. Wojskowy Sąd Rejonowy w Rzeszowie na kare śmierci. Wyrok wykonano 13 września 1948 r.”

«Кадило» – парох Василь Шевчук (також «Пластун)» – капелан куреня перемишльського УПА підпоручика «Коника», а в подальшому майора Петра Миколенка «Байди». Народився 12 серпня 1903 року в Стрию. По завершенні в березні 1930 року Духовної Семінарії в Перемишлі працював як адміністратор греко-католицької парафії в Смереківці, Павлокомі і в П’яткові Руській. Функцію капелана УПА виконував від серпня 1944 року, вирушив зі сотнею поручника Миколи Дуди «Громенка» на Захід. Підчас переходу через Словакію відлучився від сотні через негативний стан здоров’я. Арештований і депортований до Польщі. Був засуджений 8 червня 1948 року Військовим Судом в Ряшеві на кару смерті. Вирок виконано 13 вересня 1948 року».

  

 

Отець Шкільник Іван

парох с. Рябе, Устрицький деканат

 

Народився 1888 р., рукоположений 1919 р., інстальований 1929 р., жонатий

1919-1925 – сотрудник с. Дорожів, Лучанський деканат.

1925-1929 – адміністратор с. Тилява, Дуклянський деканат.

1929-(1939) – парох с. Гошів, Устрицький деканат.

(1939)-1950 – парох с. Рябе, Устрицький деканат.

1950-1951     – в’язень радянських тюрем і таборів.

 

Арештований НКВД 27 березня 1950 року, ув'язнений у Дрогобичі і засуджений до 10-ти років, відтак засланий до Сибіру.

 

Помер 19 квітня 1951 року в таборі Ново-Чунці Іркутської обл.

 

Обставини арешту й ув'язнення о. Івана Шкільника за свідченням дочки Василини Соломон: «Батько був заарештований 27 березня 1950 р. в селі Рябе Нижнє Дрогобицьким НКВД за зв'язок з УПА та за наявність у нього фіктивних посвідок про прилучення наших священиків до православ'я. Такі посвідки батько, як декан Устрицького деканату, отримав від уже тоді православного єп. Михайла Мельника, щоб рятувати наших священиків від репресій НКВД. Ті посвідки НКВД найшло. Слідчі органи, не маючи доказів ані свідків проти батька, не могли судити військовим трибуналом, тому нас, тобто батька, маму й мене (малолітню дівчину) судило заочно «Особоє совєщаніє» (ОСО) в Москві. Усім нам присудили 10 років позбавлення волі, досмертне виселення та конфіскацію майна. Село Рябе, де ми жили до арешту, у 1945 р. перейшло до Польщі і ми з мамою повернули в 1957 році до Польщі, але вже до Вроцлава».

 

о. Іван Шкільник, уродженець с. Сорохів, що на Ярославщині, був національно свідомою й патріотичною людиною. За те, ще семінаристом, його двічі арештовували й ув'язнювали: у 1915 р. росіяни – за «шпигунство на користь Австрії, а в 1918 р. він перебував у польському концентраційному таборі в Домб'ю.

 

 

Отець Шумило Ростислав

парох с. Завадка Риманівська, Риманівський деканат

 

Народився 1894 р., рукоположений 1929р., безженний

1929-(1930) – сотрудник с. Будинин, Белзький деканат.

(1930)-1933 – (?)

1933-1938 – самостійний сотрудник м. Новий Санч, Мушинський деканат.

1938-1945 – парох с. Завадка Риманівська, Риманівський деканат.

 

Замордований польською бандою в 1944 році (у 1945 р.) в селі Завадка Риманівська.

Докладніші обставини смерті о. Ростислава Шумила невідомі.

 

 

 

Отець Щирба Ярослав

самостійний сотрудник с. Шкляри, Риманівський деканат

 

Народився 1902 р., рукоположений 1929 р., безженний

1929-1930 – сотрудник с. Дальова, Риманівський деканат.

1930-1944 – самостійний сотрудник с. Шляри, Риманівський деканат.

 

Замордований польською бандою в 1944 році.

Докладніші обставини смерті о. Ярослава Щирби невідомі.