Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах – Продовження 12 (автор: Козак Михайло)

опубліковано 23 лист. 2012 р., 13:58 Степан Гринчишин   [ оновлено 26 лист. 2012 р., 12:52 ]

Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(Продовження – 12)

 

Отець Оршак Андрій

сотрудник м. Криниці, Мушинський деканат.

 

Народився 1915 р.

Богословські студії закінчив у Ченстоховській Духовній семінарії в Кракові.

Заарештований німецькою окупаційною владою 21 червня 1941 року за москвофільські симпатії, ув'язнений у Новому Санчі, а згодом інтернований у Кельцах до 1945 року.

 

Душпастирська праця о. А. Оршака по виході з табору не досліджена.

 

Питомець Пайташ Володимир

питомець Малої Духовної Семінарії в Перемишлі.

 

 

Народився 07. 02. 1927 р., безженний.

1941-1943 – учень Української гімназії в Ярославі.

1943-1945 – питомець Малої Духовної Семінарії в Перемишлі, закінчив матурою.

1945-1946 – арешти владик і членів греко-католицької Капітули, навчання в Духовній Семінарії припинене,

– курс машинописання.

27. 09 1946-24. 11. 1946 – в'язень УБ в Перемишлі.

01.05.1947 – подався у Краків до церкви св. Норберта.

08.05.1947 – арештований вдруге на приходстві греко-католицької парохії св. Норберта в Кракові.

08. 05 1947-05. 01. 1948 – в'язень слідчо-карального табору в Явожно.

01. 10 1948-1951 –питомець Вищої Дієцезіяльної Духовної Семінарії в Гнєзні.

01. 10. 1951-1953 – богословські студії в Познані.

01. 10. 1953-06. 1956 – продовження богословських студій у Гнєзні і в Гожові,

– нижчі свячення в римо-католицькому обряді у Познані,

– почав хворіти й втрачати зір.

 

Заарештований польською службою безпеки (УБ) 27 вересня 1946 року в хаті батьків на Перекопані в Перемишлі й ув'язнений в УБ при вул. Красінського. У листопаді того ж року звільнений.

 

У травні, за порадою о. М. Денька, поїхав до Кракова й затримався на приходстві церкви св. Норберта. За тиждень був заарештований вдруге й ув'язнений в УБ у Кракові. Потім з іншими 40 в'язнями відправлений до слідчо-карального табору в Явожно.

 

Через 8 місяців перейшов знущання й тортури, після чого почав хворіти і втрачати зір. 05. 01. 1948 р. звільнений з табору Явожно й під вартою відправлений до Щеціна, відтак до Пшехлєва, пов. Члухів, куди депортовано його батьків.

 

Після короткого відпочинку, уже 1 жовтня 1948 року, за клопотанням о. В. Гриника у Примаса Польщі А. Гльонда розпочав богословські студії в римо-католицькій Вищій Духовній Семінарії в Гнєзні, а продовжив у Познані й Гожові, які тривали до 1955 року. Нижчі духовні свячення отримав з рук архибіскупа Димка в каплиці його приватної резиденції в Познані. Щодо дальших свячень питомець В. Пайташ поставив вимогу, щоб свячення відбулися в греко-католицькому обряді, бо він міняти обряду не може. Тоді духовні влади римо-католицького Костелу відмовились від дальших свячень. У Гожові було сказано: «Wyświęcać ciebie nie będziemy, bo byśmy sobie z tobą nie dali rady», (Висвячувати тебе не будемо, бо з тобою не дамо собі ради) а бп. Ф. Барда в Перемишлі сказав: «Gdybym ciebie przyjmował do mojej diecezji, to źądałbym zmiany obrządku. Swięcić ciebie nie będę, bo mam swoich». (Якби тебе взяв до своєї децизії, то ти повинен зміни свій обряд. Висвячувати тебе не буду оскільки маю своїх).

 

У такій безвихідній ситуації питомець В. Пайташ змушений був повернутися до світського житія. 16 червня 1956 року бере участь як делегат І З’їзду УСКТу Варшаві, а в листопаді того ж року повернувся до Перемишля й став культурно-освітнім працівником Перемиського відділу УСКТ.

 

У 1968 році на вимогу УБ за релігійні переконання був звільнений з праці в УСКТ і від того часу не припиняв праці з дітьми, але вже при церкві, де від 1957 року вів церковний хор «Горі серця», диригентом і керівником якого є до сьогодні.

 

У 1990 році повернувся до праці в Народному Домі, де знову став членом товариства «Український Народний Дім» у Перемишлі і заступником його голови.

 

Арешти, перебування в таборі жорстокого режиму, потім постійний нагляд УБ підірвали здоров'я В. Пайташа і призвели до повної втрати зору. Та він не корився лукавій долі. Зараз В. Пайташ керівник, режисер та актор драмгуртка, що діє в Народному Домі, автор Літургійного ювілейного співаника «Горі серця», ч.1 // Перемишль, 1996 р., і працює наді його 2-ою частиною.

 

За широку культурну й релігійну діяльність Міністр Культури й Мистецтва Польщі в 1996 році нагородив В. Пайташа державною відзнакою «Zasłuźony Działacz Kultury», а в Ювілейному 2000 році Митрополит УГКЦ Кир Іван Мартиняк нагородив Ювілейною грамотою церковний хор «Горі серця» та його диригента Володимира Пайташа.

 

Отець Пакош Антін

адміністратор с. Ростока Велика, Мушинський деканат.

 

 

Народився 22. 07. 1908 р., рукоположений 07. 04. 1936 р., безженний.

1936-(1945) – адміністратор с. Ростока Велика, Мушинський деканат.

1945-1948 – в'язень польських тюрем.

1948-1965 – ?

1965-1985 – Канада.

 

Ще до війни (1939) ув'язнений польською владою в таборі Берези Картузької. Вдруге заарештований польськими службами безпеки (УБ) на початку 1945 року за звинуваченням у заохочуванні української молоді вступати до дивізії «Галичина» (1943), а також за те, що був українським шовіністом, бо зі своїми вірними розмовляв по-українськи й передплачував українські газети. Звинувачував його римо-католицький парох з Лабової. Нещастям для о. А. Пакоша було й те, що ще під кінець німецької окупації большевицькі провокатори вбили кількох поляків недалеко від приходства.

 

У червні 1945 року о. А Пакоша засуджено до 3-х років позбавлення волі. Покарання відбував у Новому Санчі й у Віснічу.

 

Душпастирськоії праці о. А. Пакоша по виході з тюрми й у Канаді не досліджено.

 

Отець Паславський Михайло

завідатель с. Добра, Сінявський деканат.

 

Народився 1886 р., рукоположений 1913 р., інстальований 1929 р., жонатий.

1916-1919 – катехит в школах м. Добромиля.

1914 – капелян австрійської армії.

1918 – полевий духовник УГА.

1919-1920 – адміністратор с. Лютовиська, Лютовиський деканат.

1920-1929 – парох с. Лютовиська, Лютовиський деканат.

1929-(1945) – парох с. Попелі, Бориславський деканат.

1946-1947 – завідатель с. Добра, Сінявський деканат,

– переховувався в родини в Горлицях,

– виїхав на Белзщину, виселений на західні землі Польщі, воєв. Щецінське.

1947 – в'язень польських тюрем.

1947-1957 – душпастир римо-католицького обряду у Валму, воєв. Кошалінське. 1957-1961 – душпастир греко-католицького обряду і засновник станиць в Мєндзижечу і Пшемкові, воєв. Зеленогірське.

 

Заарештований польськими службами безпеки (УБ) у 1947 році на Щецінщині. Покарання відбував у Щеціні.

 

 

Церква св. Серця Христового в с. Добрій (зб. 1881 р.), якою недовго завідував о. М. Паславський. Після виселення українців церквою заволоділи поляки римо-католики.

 

На новому місці поселення разом з о. М. Паславським замешкали о. д-р Д. Сенета та о. Я. Гура. Їх почали відвідувати українці-переселенці, і за те священиків заарештовано й ув'язнено. За клопотанням Апостольського Адміністратора Любуської Землі з осідком у Гожові всіх трьох звільнили з ув'язнення. Це був рідкісний випадок, коли римо-католицький ієрарх став в обороні наших священиків. На теренах, охоплених акцією «Вісла», з Тарновом і Краковом включно, римо-католицькі ієрархи принципово відмовлялися допомагати нашим священикам. Не було голосу протесту й під час депортації наших владик із Перемишля.

 

У Кшижу о. М. Паславський мав прикрий випадок – поляки в брутальний спосіб вивели його з костелу й не дозволили відслужити Службу Божу для вірних українців.

 

Дружина й дочки о. М. Паславського заслані в Сибір і там пропали безвісти.

 

о. М. Паславський помер 9 вересня 1961 року в Сквєжині, воєв, Зеленогірське.

 

Отець Перхач Андрій

професор Духовної Семінарії в Перемишлі.

 

Народився 1893 р., рукоположений 1920 р., безженний, Вк.

1920-1924 – ?

1924-(1939) – професор догматики та філософії Духовної Семінарії в Перемишлі,

– член Богословської наукової ради,

– член Капітули,

– цензор книг релігійного змісту.

1930-(1939) – заступник ректора Духовної семінарії у Перемишлі,

– катехит в Українському Інституті для Дівчат у Перемишлі.

(1939)-1945 – парох с. Макова, Добромильський деканат,

– душпастир с. Військо, Добромильський деканат,

– душпастир с. Пацлавська Кальварія, Добромильський деканат.

 

Ув'язнений і засланий в Сибір. По роках каторжних поневірянь повернувся в Україну. Помер 30 квітня 1969 р. на Львівщині.

 

Докладніші обставини арешту, ув'язнення і подальша доля о. А. Перхача після повернення в Україну не досліджені.

 

Отець Плешкевич Юліян

завідатель м. Новий Санч, Мушинський деканат.

 

Народився 1895 р., рукоположений 1920 р., інстальований 1934 р., жонатий, Вк. 1920-1927 – ?

1927-1934 – парох с. Маластів, Горлицький деканат.

1928-1934 – декан Горлицького деканату.

1934-(1939) – парох м. Самбір, Самбірський деканат.

1936-(1939) – декан Самбірського деканату.

-1944 – завідатель м. Новий Санч, Мушинський деканат.

1944 – в'язень табору для фольксдойчерів.

1944-1945 – монастир оо. Бернардинів у Кальварії Зебжидовській коло Кракова,

– монастир оо. Цистерсів у Могилі та Щежиці.

1946 – душпастир римо-католицького обряду в монастирі оо. Бенедиктинів у Познанській дієцезії.

 

Зі зближенням фронту й поверненням більшовиків в Україну в 1944 році о. Ю. Плешкевич залишив Самбір, подався на захід й обняв завідательство в Новому Санчі. Незабаром був арештований й ув'язнений у таборі для фольксдойчерів. По якомусь часі був звільнений і переховувався в римо-католицьких монастирях оо. Бернардинів у Зебжидовичах та оо. Цистерсів у Могилі й Щежиці. У половині 1946 року переїхав у Познанську дієцезію, де в монастирі оо. Бенедиктинів служив у римо-католицькому обряді.

 

Дружина о. Ю. Плешкевича з однією дочкою залишилася у Львові, а другу дочку було вивезено в Сибір.

 

о. Ю. Плешкевич помер у 1979 році.

 

Роки 1920-1927 та подальшу душпастирську працю, точну дату й місце смерті

Ю. Плешкевича не досліджено.

 

 

Церква св. Михаїла в Новому Санчі (зб. 1911 р.). Церквою коротко завідував о. Ю. Плешкевич – до арешту в 1944 році. Церква залишилася покиненою, а з часом її знищили.

 

Отець канцлер Полянський Богдан

парох с. Жапалів, Любачівський деканат.

  

 

Народився 1878 р., рукоположений 1901 р., інстальований 1921 р., жонатий, Вк. 1901-1904 – адміністратор с. Чорноріки, Короснянський деканат.

1904-1908 – парох с. Чорноріки, Короснянський деканат.

1908-1921 – парох с. Яблониця, Динівський деканат.

1914- – в'язень Талергофу.

1921-1944 – парох с. Жапалів, Любачівський деканат.

1941-1944 – парох с. Опарівка, Короснянський деканат.  

1945- – в'язень сибірських таборів.

 

Ув'язнений і засланий до Сибіру. Після каторжних поневірянь повернувся в Україну.

 

Помер о. Б. Полянський 11 грудня 1966 року в Трускавці (Україна).

 

Докладніші обставини ув'язнення й подальша доля о. Б. Полянського після повернення в Україну не досліджені.

 

Отець д-р Полянський Іван

Генеральний Вікарій Апостольської Адміністрації Лемківщини.

  

 

Народився 20.01.1888 р., рукоположений 19.12.1916 р., інстальований 1936 р., Вк. 1916-1918 – адміністратор с. Тулиголови, Судовишнянський деканат.

1918-1921 – адміністратор с. Смільник, Лютовиський деканат.

1921-1935 – парох с. Смільник, Лютовиський деканат.

1935-1941 – парох с. Вороблик Королівський, Риманівський деканат,

– просинодальний суддя,

– просинодальний іспитовник,

– цензор книг релігійного змісту,

– член Ради для збереження чистоти віри та звичаїв.

1936 – член Капітули Апостольської Адміністрації Лемківщини.

1936 – канцлер Курії Апостольської Адміністрації Лемківщини.

1939 – Генеральний Вікарій, Апостольський Адміністратор Лемківщини.

1941-1945 – в'язень німецьких таборів.

1945- – душпастир римо-католицького обряду в с. Журів, воєв. Вроцлавське.

-1978 – душпастир серед українців-виселенців на західніх землях Польщі.

 

У 1941 році заарештований німецькою окупаційною владою на підставі доносу про москвофільські симпатії й ув'язнений у тюрмі в Новому Санчі, після чого інтернований у Кельцах до 1945 року.

 

Зі встановленням польської народної влади латинський парох Вороблика Королівського незаконно зайняв греко-католицьку церкву й виселив о. І. Полянського, викинув з парафіяльного дому. о. І. Полянський був змушений виїхати на західні землі Польщі й душпастирювати на латинській парафії в с. Журів на Вроцлавщині.

 

о. І. Полянський помер 6 вересня 1978 року в Рогах, воєв. Опольське.  

 

Отець Полянський Константин

парох с. Чертеж, Сяніцький деканат.

 

Народився 28. 05. 1875 р., рукоположений 09. 12. 1901 р., інстальований 1911 р., жонатий, Вк.

1901-1902 – сотрудник с. Ляшки Довгі, Ярославський деканат.

1902-1903 –декан с. Ляшки Довгі, Ярославський деканат.

1903-1905 – адміністратор с. Добра Шляхетська, Динівський деканат.

1905-1911 – парох с. Добра Шляхетська, Динівський деканат.

1911-(1936) – парох с. Чертеж, Сяніцький деканат.

1946- – пар. с. Чертеж, Сяніцький деканат.

1946 - – депортований до УРСР, м. Самбір,

– член Курії Апостольської Адміністрації Лемківщини,

– просинодальний іспитовик,

– член Єпархіяльної майнової ради,

– просинодальний суддя,

– отримав Крилошанські відзначення (Вк.).

 

Заарештований НКВД разом з дружиною і дочками в Самборі, засланий до Сибіру у Троїцький р-н Хабаровського краю.

 

Ось епізод зі Сибіру, про який згадує о. С. Венгринович: «Ми цілий місяць плили Амуром, о. К. Полянський сидів на покладі й молився з молитвослова, куняючи між клунками. Задрімав бідака, а молитвослов, його улюблена книжечка, впала у воду. Здригнувся і глядів, як його молитовник плив собі по ріці з розложеними сторінками. Та сталося чудо. По якомусь часі підійшов незнайомий молодець в купелівках і віддав отцеві його молитовник, о. Константин розплакався, обняв мокрого молодця і поцілував з радості...».

 

Після 11 років заслання, на 84-му році життя, у 1958 році повернувся в Україну до Самбора.

 

Помер о. К Полянський 22 вересня 1961 року. Похований у Самборі.

 

Отець д-р Прокопів Володимир

завідатель с. Коровники, Перемиський деканат.

 

Персональні відомості про о. В. Прокопіва важко встановити, бо його прізвище відсутнє в шематизмах. Ще до 1938 року разом з іншими 8 молодими священиками він виїхав на докторантські студії до Риму. До 1944 року повернувся до Перемишля.

(1938)-(1944) – студії в Римі, докторат з богослов'я.

(1944)-1946 – завідатель с. Коровники, Перемиський деканат.

1946-1947 – перемиський декан.

1947- – в'язень польських і радянських тюрем та сибірських таборів,

– проживав у Литві.

 

Під час арештів і депортації перемиських владик до СРСР о. В. Гриник, як перемиський декан, змушений був жити нелегально, тому на своє місце перемиським деканом призначив о. В. Прокопіва.

 

о. В. Прокопіва заарештували польські служби безпеки (УБ) 13 квітня 1947 року (на Великдень) разом з о. Ю. М'ягким і о. С. Яворським у церкві на Болоню в Перемишлі. Після нелюдських тортур у перемиському УБ (в уста отцеві пхано здохлого щура) через деякий час переданий радянським службам НКВД у Львові. Тоді ж заарештовано о. М. Василькевича (вдома) та о. Ю. Романа (ЧСВВ) в монастирі оо. Василіян.

 

Після довгих років поневірянь по сибірських таборах о. В. Прокопів вийшов на волю. Жив у Литві. Був членом делегації, яка їздила до Москви з петицією і 12-ма тисячами підписів вірних Західньої України, щоб легалізувати українську Греко-Католицьку Церкву.

 

Звичайно, що такий захід не дав жодних результатів, тоді о. В. Прокопів почав сприяти римо-католицькому обрядові в Україні.

 

Обставини, у яких жив по виході на волю о. В. Прокопів, його місце проживання й місця душпастирської праці не досліджені.