Список священиків, які були вбиті, закатовані або померли з голоду в сибірських таборах - Продовження 13 (автор: Козак Михайло)

опубліковано 26 лист. 2012 р., 13:15 Степан Гринчишин

Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

(Продовження – 13)

 

Отець Пушкарський Павло-Петро (ЧСВВ)

протоігумен монастиря оо. Василіян у Варшаві.

 

 

Народився 02. 03. 1895 р., зд. проф. 07. 07. 1920 р., рукоположений 17.09.1922 р.

1922-1924 –

(1924)-(1926) – монастир ЧСВВ у Крехові.

(1926)-1931 –

1931- – ігумен монастиря ЧСВВ у Варшаві.

03. 01. 1946 – протоігумен монастиря ЧСВВ у Варшаві.

12.07.1946 – Делегат Головного настоятеля монастиря у Варшаві.

1952-1955 – в'язень польських тюрем.

1955-1975 – протоігумен монастиря ЧСВВ у Варшаві.

 

Заарештований 13 грудня 1952 року польською службою безпеки (УБ) по дорозі на реколекції до сестер Василіянок на Вроцлавщину.

 

31 грудня 1953 року суджений Воєвідським Судом м. Варшави, який виніс йому вирок 10 років позбавлення волі. У звинуваченні читаємо: «… w czasie od 1945 r. do grudnia 1952 rdziałając na terenie Warszawy i województwa krakowskiego, usiłował zmienić przemocą ustrój Państwa Polskiego, biorąc aktywny i kierowniczy udział w opracowywaniu i wysyłaniu do Watykanu oszczerczych sprawozdań oraz rozprowadzając między duchowieństwo grecko-katolicke róźne sumy pienięźne w dolarach amerykańskich, w celu wykorzystania tego duchowieństwa dla działalności na szkodę Państwa Polskiego i ZSRR to jest o przestępstwo z art. 86 § 2 KKWP orzeka karę 10 lat więzienia z utratą praw obywatelskich do lat 5-ciu i przepadkiem mienia na Skarb Państwa…». ( … в часі від 1945 р. до грудня 1952р. … діючи на території Варшави і краківського воєводства намагався змінити державний лад Польщі беручи активну і керівну роль в підготовці та висиланню до Ватикану звітів, одночасно допомагаючи греко-католицькому духовенству різними сумами грошей в американських доларах, маючи на меті використати це духовенство для діяльності на шкоду Польщі і СРСР, що є злочином стаття 86 § 2 Карного кодексу і присудила йому 10 років ув’язнення з втратою громадянських прав на 5 років та конфіскацією майна на користь держави) 

 

Відбував покарання о. П. Пушкарський у варшавській тюрмі на Мокотові, де часто страждав від нападів епілепсії. За старанням адвоката, 16 березня 1956 року його дотерміново звільнено з ув'язнення.

 

24 травня 1956 року Воєвідський Суд м. Варшави зменшив кару до 5-ти, а згодом до 3-х років ув'язнення. Незабаром Найвищий Суд своїм рішенням від 25 липня 1957 року скасував вирок Воєвідського Суду м. Варшави, і 27 листопада 1957 року о. П. Пушкарського виправдано з усіх звинувачень.

 

о. Павло Пушкарський помер 9 серпня 1977 року у Варшаві.

 

Отець Ревть Микола

адміністратор с. Поздяч, Медицький деканат.

  

 

Народився 1914 р., рукоположений 1938 р., безженний. 1936-(1939) – сотрудник с. Шмитків, Белзький деканат, (1939)-1946 – завідатель с. Поздяч, Медицький деканат. 1946- – депортований до УРСР.

 

У 1946 році під час переселенських акцій українського населення депортований до УРСР. Там не зголосився як священик, прийняв цивільну посаду як урядовець у районному місті (?), а Служби Божі служив у приватному помешканні за замкненими дверима.

 

У жовтні 1946 року його заарештовано службами НКВД, ув'язнено й заслано до Сибіру. Після каторжних років повернувся в Україну. Служив у підпільній Церкві.

 

Точніші відомості про душпастирську працю після повернення зі Сибіру, місце й дата смерті о. М. Ревтя не досліджені.

 

Отець митр. Ріпецький Мирослав

парох с. Ліски, Варязький деканат, душпастир с. Хшаново, воєв. Білостоцьке

 

 

Народився 13. 06. 1889 р., рукоположений 1913 р., інстальований 1920. жонатий, Вк. 1913-1920 – сотрудник м. Мости Великі, Великомостецький деканат,

– катехит в пов. Жовква.

1914-1915 – полевий духовник австрійської армії.

-1918 – полевий духовник Української Галицької Армії (УГА).

1920-1921 – адміністратор с. Ліски, Варязький деканат.

1921-1947 – парох с. Ліски, Варязький деканат.

1947-1974 – душпастир с. Хшаново, воєв. Білостоцьке.

-1964 – репресований польською владою.

 

Від грудня 1914 року до кінця 1915 був полевим духовиком 55-го полку австрійської армії. З початком 1919 року – полевим духовником І Корпусу Української Галицької Армії (УГА) в Кам'янці Струмиловій, потім у Буську. Від серпня 1919 року – полевий духовник Головного Штабу УГА у Винниці при 10-ій Янівській Бригаді, з якою перейшов Збруч. 

 

Активний організатор суспільно-громадського й релігійно-культурного життя парафії с. Ліски.

  

 

Автор низки публікацій і книжок з історії Церкви та українського народу. Просвітянський діяч, за що був репресований польським урядом ще до Другої світової. війни.

 

У 1947 році разом зі своїми парафіянами депортований на західні землі Польщі. Поселений у с. Хшаново, де відразу ж розпочав нелегальне греко-католицьке душпастирство, за що був далі переслідуваний. 29 вересня 1964 року засуджений Воєвідським Судом у Білостоку на три роки ув'язнення. З огляду на вік і стан здоров'я звільнений від ув'язнення, зате мусив заплатити штраф 10.000 зл.

 

Помер о. митр. Мирослав Ріпецький 29 квітня 1974 року в Хшанові, похований у Лісках.

  

 

Отець Рожак Андрій

завідатель с. Молодич, Сінявський деканат.

  

 

Народився 28. 05. 1908 р., рукоположений 09. 03. 1936 р., безженний, Вк.

1936-1937 – сотрудник с. Квасинина, Добромильський деканат.

1937-1938 – адміністратор м. Лежайськ, Лежайський деканат.

1938-1939 – адміністратор с. Яблінка Вижна, Турчанський деканат.

1939-1944 –завідатель с. Майдан Сінявський, Сінявський деканат.

1944-1947 – завідатель с. Молодич, Сінявський деканат,

– катехит: Адамівка, Красне, Павлів, Дібча (1940/41).

1945 - – в'язень УБ в Ряшеві,

1947 - – в'язень УБ в Ярославі.

1947-1952 – душпастир римо-католицького обряду с. Нова Весь коло Ополя.

1952-1955 – в'язень тюрми в Стшельцах Опольських.

1955-1977 – римо-католицький душпастир в Котуліні, воєв. Опольське.

1977-1991 – пенсіонер у Зеленій Горі.

1977-1984 – душпастир греко-католицького обряду в Зеленій Горі, Пшемкові й

Шпротаві,

– іменований каноніком,

– член греко-католицької Капітули,

1984-1991 – душпастир греко-католицького обряду в Глогові й Познані.

1991-1994 – пенсіонер у Перемишлі.

 

Заарештований навесні 1945 року й ув'язнений в УБ у Ряшеві. Звільнений з ув'язнення восени 1945 року, повернувся до Молодич. У травні 1947 року заарештований вдруге й ув'язнений в УБ у Ярославі на декілька тижнів. Після звільнення вже не повернувся до Молодич, бо за той час депортували ціле село. Тоді поїхав до оо. Василіян у Варшаву, виклопотав дозвіл служити в римо-католицькому обряді, поїхав в Опольське воєводство й там душпастирював вікарієм у латинському обряді в Новій Всі до 1952 року. 

 

У 1952 році арештований втретє, уже на західніх землях Польщі, ув'язнений, засуджений та позбавлений волі. Покарання відбував у в'язниці в Стшельцах Опольських до 10 червня 1955 року. Після звільнення з в'язниці недовго перебував у монастирі Сестер Законниць у Нисі. Після відпочинку отримав римо-католицьку парафію в Котуліні, воєв. Опольське, парохом якої був до виходу на пенсію 8 серпня 1977 року.

 

Від 1977 року замешкав у Зеленій Горі і як пенсіонер душпастирював у греко-католицькому обряді аж до 1991 року. У вересні 1991 року повернувся до Перемишля і як пенсіонер допомагав у душпастирстві в греко-католицькому обряді.

 
Помер о. А. Рожак 17 листопада 1994 року в Перемишлі. 
 
 
Отець Роман Юстин (ЧСВВ)

ієромонах у Перемишлі

 

 

Народився 02. 02. 1912 р., скл. проф. 12. 02. 1935 р., рукоположений 1938.

22. 06. 1929 р. – розпочав новіціят.
                       -1947 – парох Засянської церкви оо. Василіян у Перемишлі,
                       – зав. с. Острів, Радимнянський деканат.

 

Заарештований польською службою безпеки (УБ) на вулиці в Перемишлі 17 квітня 1947 року, а 21 квітня переданий радянським органами НКВД у Львові разом з 5 сестрами-служебницями НДМ.

 

У серпні сестер-служебниць звільнено, а священиків, серед них о. Ю. Романа, ув'язнено, згодом перевезено до Києва, засуджено й заслано до Сибіру.

 

Після довгих років каторжних поневірянь у 1956 році повернувся в Україну, де працював у підпільній Церкві аж до смерті.

 

Помер о. Ю. Роман 31 грудня 1981 року в Самборі.

  

Отець Саноцький Петро

завідатель с. Тисова, Перемиський деканат.

 

Народився 1911 р., рукоположений 1935 р., безженний.

1935-1937 – сотрудник с. Жовтанці, Куликівський деканат.

1937-(1939) – сотрудник с. Явора н. Стриєм, Розлуцький деканат.

(1939)-1944         - упр. сотрудник с. Явора, Розлуцький деканат.

1944- – завідатель с. Тисова, Перемиський деканат.

-1945 – в'язень УБ у Перемишлі.

-1946 – перебував у Перемишлі.

1946- – завідатель с. Цетуля, Ярославський деканат.

1946-1947 – калелян УПА.

 

о. П. Саноцький у липні 1944 року покинув Явору, замешкав у Брилинцях і обняв завідательство в Тисовій. Незабаром був арештований УБ й ув'язнений у Перемишлі. Під час слідства зазнавав жорстоких тортур.

 

Звільнений з ув'язнення 22 грудня 1945 року, і тому, що за той час с. Тисова було депортоване до Радянського Союзу, о. П. Саноцький подався до Перемишля, де допомагав при катедральній парафії та о. А. Гозі в Клоковичах.

 

У березні 1946 році на коротко обняв завідательство в Цетулі, бо вже в травні того ж року став капеляном УПА на Ярославщині й Любачівщині. У половині 1947 року слід за о. П. Саноцьким загинув. 

 

Дальша доля о. П. Саноцького вимагає дослідження.

 

Отець Сенета Іван

завідатель с. Головецько Долішнє, Жукотинський деканат.

 

Народився 12. 11. 1895 р., рукоположений 1922 р., безженний.

1922-(1930) – сотрудник с. Топільниця Недільна, Розлуцький деканат. (1930)-(1934) – ?

(1934)-1937 – адміністратор с. Недільна, Розлуцький деканат.

1937-1947 – адміністратор с. Головецько Долішнє, Жукотинський деканат.

1946- – завідатель с. Смільник і с. Солинка, Лютовиський і Лупківський деканати.

1947-1948 – в'язень слідчо-карального табору в Явожно.

1949-1970 – душпастир римо-католицького обряду в Бартошицях.

1970-1976 – ?

 

Заарештований польською службою безпеки УБ влітку 1947 року й ув'язнений в слідчо-каральному таборі в Явожно. Після звільнення з табору о. І. Сенета душпастирював у римо-католицькому обряді в Бартошицях.

 

Докладніші обставини ув'язнення та душпастирська праця після виходу на волю не досліджені.

 

Помер о. І. Сенета 15 січня 1976 року в Перемишлі.

 

 

Пам'ятна таблиця присвячена о. І. Сенеті на капітульному гробівці на цвинтарі при вул. Словацького у Перемишлі.

 

Отець д-р Сенета Діонізій

упр. сотрудник с. Шляхтова, Мушинський деканат.

 

Народився 1894 р., рукоположений 30.03.1930 р., безженний.

1915-1918 – служба в австрійській армії.

1918-1919 – учасник українських визвольних змагань в Українській Галицькій

Армії (УГА),

– студії у Відні – доктор права,

– навчання в Духовній семінарії.

1930-1947 – упр. сотрудник с. Шляхтова, Мушинський деканат. 1947- – в'язень польських тюрем.

1947-1956 – ?

 

Ще до священства служив в австрійській армії, а в 1918 році був учасником визвольних змагань в УГА Відтак закінчив правничі студії у Відні, де здобув звання доктора права.

 

Щойно тоді закінчив Духовну семінарію і став священиком.

 

Заарештований польськими службами безпеки УБ, уже на західніх землях Польщі, у 1947 році на Щецінщині й ув'язнений тільки за те, що замешкав разом з о. М. Паславським та о. Я. Гурою після виселення, де їх почали відвідувати українські переселенці. Священиків було відразу взято під суд й ув'язнено в Щеціні.

 

Апостольський Адміністратор Любуської землі з осідком у Гожові Вєлькопольському Новіцкі клопотався перед польською владою про звільнення з тюрми невинних греко-католицьких священиків: о. д-ра Д. Сенети, о. М. Паславського та о. Я. Гури – ув'язнених у Щеціні, і їх було звільнено.

 

Це був рідкісний випадок клопотання римо-католицького ієрарха на оборону греко-католицьких священиків. 

 

Помер 3 лютого 1956 року. Похоронений в Рокітні коло Гожова.

 

Отець Сембратович Юліян

парох с. Злоцьке, Мушинський деканат.

 

Народився 08. 05. 1881 р., рукоположений 30. 12. 1905 р, інстальований 15. 11. 1919 р., жонатий, Вк.

1905-1907 – сотрудник с. Липа, Бірчанський деканат.

1907-1912 – сотудник. с. Сенькова Воля, Буківський деканат.

1912-1919 – адміністратор с. Пелня, Буківський деканат.

1914- – в'язень Талергофу.

1919-(1936) – парох с. Сенькова Воля, Буківський деканат.

(1936)-(1939) – ?

(1939)-1941 – парох с. Злоцьке, Мушинський деканат.

1941-1945 – в'язень німецьких тюрем і таборів.

 

У 1941 році арештований німецькою поліцією, ув'язнений у Новому Санчі, відтак інтернований у Кельцах до 1945 року.

 

Дальша душпастирська праця, місце проживання й дата смерті о. Ю. Сембратовича не досліджені.