о. Митрат Василь Гриник – стовп УГКЦ (автор: о. Каспришин Роман)

опубліковано 19 черв. 2012 р., 10:49 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 черв. 2012 р., 05:09 ]

Автор: о. Роман Каспришин – парох Руднівської УГК Церкви

Вісник Любачівщини №6, Львів – 2002. –112 стор.


Під час в'їзду Христа в Єрусалим вся громада його учнів, радіючи, почала сильним голосом хвалити Бога. Деякі з фарисеїв, що були в юрбі, сказали йому: «Учителю, заборони твоїм учням». Він же відповів: «Кажу вам, коли ці замовкнуть, кричатиме каміння».

Світ, нарешті, признав Україну Незалежною Державою. Змушені були признати її і наші сусіди-гнобителі. Але вони-таки не позбулись своїх шовіністичних, колонізаторських ідей. Стараються, вважаю, щоб Україна не була самостійною Державою. Українцям кажуть забути всі кривди, але не перестають нас кривдити, де тільки можуть. Вперто добиваються, щоб на Личаківському цвинтарі на польських могилах були написи: «Оbroncom Lwowa». Від кого ці поляки боронили Львів? Від українців?

Греко-католицьку катедру в Перемишлі загарбали під час папського візиту в це місто. Цілому світові показали, що старшим від Папи може бути один монаший чин – польські кармеліти.  Польський священик із Львівської римо-католицької катедри сміє називати воїнів УПА бандитами! І на це мовчить наш Єпископат! Йдуть суперечки у нашому суспільстві: мовчати нам чи не мовчати. Думаю, що таки не мовчати, бо Ісус Христос не мовчав, коли вдарив його слуга фарисеїв. Не годиться мовчати нам хоч би задля пам'яті оцих невинно помордованих мирян і священиків «братами-католиками» із «ргzеdmиrzа сhrzеsсijanstwa». Наслідуймо наших священиків, котрі перебули польські тюрми і не мовчали. Одним ыз них був о. Митрат Василь Гриник. Народився він 27.12.1896 року в м. Жовква. 

                                                                                     О. Митрат Василь Гриник

У липні 1921 року був висвячений на священика в безженному стані. Від 1924 по 1926 був працівником у Перемишльській Катедрі. І був ще від 1924 по 1939 рік професором семінарії. Був теж по 1946 рік членом капітули і працював у консисторії. У 1946 році уже в товарному поїзді і «добровільно», під карабіном, мав бути переселений в Україну. Якийсь порядний польський жовнір сказав тоді О. Василеві: «Кsіоzе uсіекаj». І отець Гриник скористався цією нагодою. Але польська тюрма не минула його. Вийшовши із тюрми, о. Митрат Гриник став організовувати релігійне життя українців греко-католиків, приречених польською державою на асиміляцію після злочинної операції «Вісла». У місцевості Циганек біля Гданьська відремонтував німецький костел і став служити в ньому для українців. Відкривав і інші українські станиці, їздив у різні закутки Польщі, протестував проти дискримінації українців польським духовенством. Просив кардинала Вишинського, щоб заступився за Українську Греко-Католицьку Церкву в Україні. А примас Польщі начебто відповів: «Хочеш, щоб я бився із Сталіним за вашу церкву?» Після II Ватиканського Собору Кардинал Вишинський сказав о. Митрату Гриникові, що на Соборі Владика І. Бучко докоряв примасові за переслідування українців польським костьолом. На що о. Василь сказав: «Він сказав вам правду». На пропозицію кардинала Вишинського стати Генеральним вікарієм для українців у Польщі о. Митрат Гриник сказав: «Прошу другого назначити, бо я пишу до Ватикану скарги на вас». І, говорять, почув відповідь: «Пиши, пиши, ці твої скарги є всі тут у моїй шухляді». Ці слова, вважаю, підтверджують, що в переслідуванні українців у Польщі держава і костьол були союзниками.

Незважаючи на скарги до Ватикану на кардинала Вишинського, о. Митрат В. Гриник був назначений Генеральним Вікарієм.

Ставши Генеральним Вікарієм, о. Василь перенісся до Перемишля, де купив частину будинку. Тут теж зазнавав прикрощів від чужих і своїх. Чужі робили прикрощі, щоб у Перемишлі «не будував Україну, а деякі свої твердили, що прийшов до Перемшля відбирати їхні заслуги. На ці безпідставні закиди о. Митрат В. Гриник казав жартома: «Монахи кажуть, що вони роблять усе, а світське духовенство робить дуже мало. І Христос не був ні в якому монашому чині, але-таки багато зробив».

Під час відвідин о. Митрата Гриника посилав він мене обслужити деякі місійні станиці. І хоч Богослужіння відбувалось у костьолах, але наші лемки горнулись до свого обряду.

31 травня 1977 року о. Митрат Василь Гриник перенісся в Божі засвіти. Похований у Перемишлі. Хай же пам'ять про нього йде з роду в рід.