Наслідки акції «Вісла» у Перемиській єпархії Української Греко-Католицької Церкви (автор: Білий Мар'ян)

опубліковано 12 груд. 2012 р., 11:01 Степан Гринчишин   [ оновлено 14 груд. 2012 р., 11:47 ]

Книга «Пом’яни, Господи, душі слуг Твоїх» – Львів: Свічадо, 2002. – 280 стор.

 

Безповоротні демографічні, кадрові, майнові і духовні втрати УГКЦ

у 1940-х роках на теренах сьогоднішньої Польщі

 

Жодна інституція в Польщі в 1940-х роках не зазнала таких нищівних і тривалих втрат, як УГКЦ у висліді акції «Вісла». Для нашої Церкви акція «Вісла» розпочалася набагато раніше, ніж у квітні 1947 року, і все вказує на те, що ще й донині не закінчилася, а її наслідки будуть відчуватися ще через кілька поколінь, оскільки закони цієї акції діють і до сьогодні.

 

У моєму короткому дописі хочу показати тільки деякі наслідки антилюдських дій проти українського населення Надсянської землі і Лемківщини, які входили до Перемиської єпархії. Прагну теж нагадати, що упродовж існування ПНР наша Церква не мала права на існування. Згадана акція «Вісла» мала на меті відвернута некорисні для Польщі демографічні показники українського населення міжвоєнного періоду, знищити структури, які в майбутньому гальмували б асиміляцію залишка українців, розпорошених по чужих землях західньої і північної Польщі. У висліді акція «Вісла» призвела до безповоротніх втрат українства на рідних землях. Згадаймо хоч би тільки демографічну сферу, кадрові і матеріальні втрати, а залишімо втрати нерухомості і землі.

 

А. Демографічні втрати

У висліді Другої світової війни, переміщення державних кордонів, примусових міграцій, етнічних чисток, із понад 1200 тисяч вірних Греко-Католицької Церкви у Перемиській єпархії у переддень акції «Вісла» на території Польщі залишилося лише близько 100 тисяч греко-католиків. Мало того, незабаром і тих 100 тисяч було депортовано і розпорошено по північно-західніх окраїнах Польщі. У результаті дій польського війська, служби безпеки (UВ), міліції (МО), ормо (ОRМО) і всіх структур влади, під час акції «Вісла» українське населення залишилось геть беззахисне: чужа земля, вороже оточення, нестача священиків, брак рідної Церкви. По 55 роках, у висліді розпорошення у польському оточенні, від 260 до 270 тисяч греко-католиків засимілювалось або перейшло на римо-католицький обряд. За соціологічними показниками, якщо врахуємо натуральний приріст, на сьогоднішній день число греко-католиків повинно становити 250-300 тисяч вірних. А тим часом активну участь у житті Греко-Католицької Церкви у Польщі бере небільше як 30-35 тисяч вірних. Отже, демографічна ситуація цієї частини українського населення, яка ще не піддалася асиміляції, дуже несприятлива, структура відношення поколінь постійно погіршується. В умовах розпорошення діють здебільша малі парафії, які становлять переважно літні люди. У таких парафіях зазвичай більше похоронів, як хрестин. Такі поширені явища як мішані подружжя та міграція молоді у західні країни також не сприяють зростанню числа парафіян.

 

Б. Кадрові втрати

У висліді ліквідації УГКЦ у 1940-х роках, владики Перемиської єпархії були арештовані, піддані жорстоким знущанням і погинули мученицькою смертю в тюрмах НКВД і сибірських таборах.

 

67 греко-католицьких священиків були жорстоко закатовані, у тому числі 41 на території Польщі. 70 священиків були арештовані польською владою, 22 з них перебували у концентраційному таборі Явожно, інших депортовано на західні землі Польщі, ще інші змушені були втікати до Західньої Європи та Америки.

 

У висліді Другої світової війни, змін державних кордонів, ліквідації УГКЦ на Львівському псевдособорі (1946), репресій, депортацій та етнічних чисток під час акції «Вісла», Перемиська єпархія практично перестала існувати. (Звіт о. Василя Гриника з 18 березня 1948 року до єп. Івана Бучка в Римі)

 

Тут треба пригадати, що у міжвоєнному періоді Перемиська єпархія була найбільша у Галичині і начислювала 759 парафій, 830 священиків, 145 питомців, кількасот монахів і монахинь, 1339 церков і 1244191 вірного. (Дані з шематизму 1934 р.)

 

В. Матеріальні втрати

Після арешту перемиського єпископа Й. Коциловського у його резиденції, у єпископських палатах і в будинках Курії розпочався грабунок майна. Безцінні предмети доробку 1000-літнього існування єпископства східнього обряду були пограбовані. Зі свідчень безпосередніх свідків і тодішнього старости міста Перемишля п. Фельчинського знаємо, що перш за все було сплюндровано і понищено єпископську палату.

 

До найбільших цінностей, які зазнали грабунку, належали:

1. Хрест, вирізьблений з перцевого дерева, оздоблений бляхою з золота і срібла; цей хрест великої художньої вартості подарував перемиському єпископу Антонію Радиловському молдовський князь Олександр з дружиною Роксандрою у 1557 ропі.

2. Два срібні позолочені хрести, один з 1631 р., другий з 1650-х рр.

3. Два єпитрахилі київських майстрів – дар гетьмана Богдана Хмельницького для перемиського єпископа Антонія Винницького з 1651 р.

4. Легендарна митра перемиських владик, звана короною Данила Галицького (оригінальна кольорова світлина знаходиться в архіві Архиєпархіяльної Бібліотеки ім. єп. К Чеховича), яку вкрали 1952 року працівники МUВР (Міnisterstwo Urzędu Bezpieczęństwa Publicznego); за нинішньою оцінкою ціна митри становила біля 500 тис. доларів США.

5. Велика кількість літургійних посудин, позолочених і срібних, цінних образів та ікон. У 1970-80-х роках ікони, значна кількість яких не була інвентаризована, перебували у приватному розпорядженні директора Перемиського музею. За словами п. Ґрунтовича, фотографа музею, директор Куниш обдаровував іконою кожного важливого партійного функціонера, який завітав до Перемишля, за мовчазною згодою місцевої влади.

 

Постійна експозиція ікон у музеї була тільки заслоною для подальшого неконтрольованого грабунку. Переважно ікони вивозили на Захід і там ними торгували.

 

6. Бібліотечні фонди Перемиської Капітули були безцінні. Вони включали акти, рукописи на пергаменті, стародруки і книгозбірню понад 30 тис. одиниць. Усе це розграбоване і тому сьогодні знаходимо окремі примірники у багатьох бібліотеках Польщі, а навіть у приватних колекціонерів. Найбільше одиниць книгофонду бібліотеки перемиської Капітули знаходиться в Національній бібліотеці у Варшаві, у бібліотеці Католицького Університету в Любліні та ін.

 

Розграбовано також фонди приватних бібліотек єпископів Ю. Пелеша та К Чеховича. Врятувати вдалося лише частину.

 

7. Архів Греко-Католицького Єпископства. Більшість архівних фондів перебрав Головний Архів старовинних актів (Archiwum Główne  Akt Dawnych w Warszawie), який майже 10000 архівних одиниць передав у Державний Архів до Перемишля, решта, т. зв. Забужанські акти, залишились у Варшаві.

 

Багато архівних цінностей у парафіях оригінали метрик, хроніки, стародруки пропали, бо зруйновано церкви, де вони зберігалися. Лише частина з них збереглася завдяки заходам окремих ентузіастів (фонди Музею в Ланцуті). Належить також згадати унікальний випадок передання метрикальних книг з Мушинського деканату, через Дієцезальний архів у Тарнові, нашому архіву.

 

Найбільше шкоди принесло рішення 1960-х років про передачу копій метрикальних книг до USC (UrządStanu Cywilnego) у ґмінах. У результаті урядники ґмін знищили чимало отриманих документів. Наприклад, особи, які шукали документи, що стосувалися їх генеалогії, довідались від працівника ґміни у Ліську, що «жодних документів тубільців немає». Неначе тут жили аборигени, які не мали писемності і не залишили по собі жодної пам'ятки. Тимчасом у документації Перемиського Архіву виразно зазначено факт передачі копій метричних книг до USС у Ліську.

 

Акти АВGК (Archiwalia Biskupstwa Grecko-Katolickiego) у Перемиському державному архіві не мають належних умов зберігання і через це повільно нищаться. Тільки частину перенесено на мікроплівки. Якщо так буде тривати далі, то більшість фондів буде назавжди втрачено. Особливо це стосується документів із XIX ст., бо папір, на якому вони писалися, потребує особливих умов зберігання.

 

Ось така доля постигла нашу культурну спадщину. Якщо ж терміново не порятувати того, що якимсь чудом ще уціліло, то у майбутньому нові власники будуть мати всі підстави заявляти, що «документів тубільців більше не існує».