Хто ви, шановні громадяни України в церкві Московської Патріархії? (Автор: Сеник Любомир)

опубліковано 2 лист. 2018 р., 10:08 Степан Гринчишин   [ оновлено 2 груд. 2018 р., 07:59 ]

 

Після проголошення автокефалії, коли збереться ще в цьому році Собор Православної Церкви КП і проголосить обрання Патріарха, тоді Патріарх отримає від Вселенського Патріарха Фарфоломія томос, документ про утворення Єдиної Помісної Православної Церкви в Україні.

 

Цей акт автоматично вказує, що в Україні є лише Єдина Сумісна Православна Церква КП а досі іменована як Українська Православна Церква МП припиняє своє юридичне і реальне існування, тобто обов’язково змушена перейменуватись на РПЦ МП.

 

Всі ті громадяни України, які фактично були парохіальними членами т.зв. УПЦ МП, змушені в усіх своїх парохіяльних громадах добровільно, без жодного примусу остаточно вирішити, в якій церкві надалі вони перебуватимуть, а саме: або в РПЦ МП (колишня т.зв. УПЦ МП), або переходять до Єдиної Сумісної Православної Церкви в Україні КП. Зразу наголошую: тут немає і не може бути будь-якого примусу чи інших подібних спекуляцій, а лише добра воля парохіян і їхній добровільний вибір Церкви.

 

Акцентую на засадах добровільності, оскільки не виключено, що насамперед з російського боку можуть проявитися насильні засоби втримання українських християн у церкві Московської Патріархії. Уважні читачі можуть спитати, звідкіля автор статті переконаний, що з боку російської Церкви МП можливий примус? Вже зараз присутні факти, які засвідчують, що Московська Патріархія так просто не намірена відпустити українських християн з свого впливу. Так, на одному з бікбордів написано: “Ти наша надія”. І тут же великим планом поданий портрет МП Кіріла, який і вказаним написом і реальною діяльністю верховного церковного сановника однозначно спрямований проти сучасної України.

 

Творець т.зв. “русского міра” в свій час одноголосно заявив, що нема ні білоруського, ні українського народів, а є лише “русскіє”; навіть на Донеччині виходив публіцистичний листок, де проголошувалися й популяризувалися ці вкрай брехливі сентенції. Крім того, Кіріл освятив агресію Росії проти України, підтвердивши, що РПЦ МП є насамперед політичним знаряддям сучасного російського режиму. “Святість” цієї церкви закінчується там, де починається політика. А саме політика лежить в основі цієї церкви.

 

Кардинально змінюється ситуація після проголошення автокефалії Української Православної Церкви Київського Патріархату. Кожен український християнин, який досі перебував у церкві МП, має усвідомити насамперед для себе самого: Хто він? Якщо він українець і йому дорога українська мова, культура, історія, свобода України, звичаєве право, за яким стоїть тисячоліття буття українського народу, – то однозначно він зобов’язаний зробити чесний вибір, повернувшись у лоно української церкви і зрозумівши, що церква МП є за своєю суттю прямою протилежністю українській церкві і нічого спільного не має ні з нашою історією, ні з народом.

 

Усвідомлення цієї архиважливої тези виведе українського християнина на путь істини: живи з своїм народом, молися разом з ним в українській церкві, відстоюй перед ворогами будь-які спроби збаламутити суспільство брехливими інсинуаціями про т.зв. “спільну історичну долю” українського і російського народів.

 

Відомо, як оскандалився В.Путін, коли назвав Ярослава Мудрого та інших руських князів “своїми”, тобто російськими. А це конкретно засвідчило, що він не знає історії і повторює фальсифікації московських істориків, які сфальшували історію...

 

Відповідаємо категорично: нема і не було цієї спільності віддавна, ще до Хрещення Руси-України і пізніше, як і раніше. В час Хрещення не було, не існувало Росії, на місці майбутньої столиці “білокамінної” було болото (мос-аква). Руські князі нічого спільного не мають з майбутнім утворенням, що нагадувало ординські закони і жорстокість напівдикої країни. (Щоправда, дехто з русичів допомагав північному утворенню держави, за що й не завжди отримували “благодарності”...). 

 

Великі будівничі Русі-України від Володимира Великого, княгині Ольги, Ярослава Мудрого і т.д. і до Івана Мазепи та цілої когорти гетьманів позначені історичним рухом уперед, що вказувало на побудову могутніх, подиву гідних донині святинь, церков, будівель, які прославили своїх будівничих і були свідченням їх окриленості Святим Духом в ім’я великої Батьківщини Руси-України. Прославлення Бога стало тисячолітньою традицією УПЦ КП.

 

У ментальності українця, на відміну від росіянина, утвердилося непохитне переконання в необхідності свободи віри і Церкви як цілості, в аурі якої людина досягає успіху і розквіту своїх духовних можливостей. Зате росіянин, навпаки, мислить свою віру і Церкву, як “елемент” імперії, де на першому місці стоїть прославлення імперії з її постійними, систематичними прагненнями захопити в свої володіння інших людей, які не поділяють цієї політики, і таким способом упокорити їх перед імперією і її знаряддям – Церквою.

 

Отже, ментальність росіянина наповнена небезпечним шовінізмом, який реалізується, при підтримці церкви МП, загарбанням чужих територій, після чого вони інтерпретуються як “ісконно русскіє”. Саме на цьому ґрунті і виникла брехлива теорія “русского міра”, який визнає лише одну – російську церкву і один народ – російський.

 

Ця расова теорія, націлена на загарбання чужих територій, надзвичайно переконливо проявилася в час анексії Криму і захоплення частини території Української держави на сході, де ведеться російськими найманцями і російською зброєю запекла, кривава боротьба з українцями, вояками і добровольцями України, рядовими і керівництвом військовим, націленим на оборону власної країни і справедливе закінчення цієї бійні.

 

Враховуючи вище сказане, вкрай необхідно поставити питання: чому ви, українські християни, перебуваєте у церкві агресора, великого розбійника, який загарбує чужі території і фізично винищує воїнів, які героїчно борються з ним?

 

Чому ви, українці за походженням, мовою, історичною традицією, звичаєвим правом, допомагаєте запеклому агресорові, оскільки ваші пожертвування в церкву МП вливаються в казну завойовника?

 

Чому ви досі не відійшли від брехливої пропаганди керівника МП Кіріла як політичного діяча, зв’язаного органічно з караючими органами КҐБ, який всеціло підтримує агресора В.Путіна?

 

Ви, українські християни, якщо у вас є хоч елементарна, найменша, але жива любов до своєї Батьківщини, до її мови, до історично-культурної традиції, до прекрасної української землі з її урожайними чорноземними ланами, з широким простором українських степів, з Карпатськими зеленими горами і затишними, мирними долинами, призначеними для життя і Божої благодаті, – якнайшвидше і абсолютно добровільно відійти із чужої духом церкви і повернутися в лоно рідної української церкви. Це буде найшляхетніший крок, який ви здійсните в ім’я Божої правди і справедивости – всупереч новоявленому окупантові, який прагне тримати ваші душі в своїх цупких обіймах надалі, впродовж століть, які минули, обагрені кров’ю українців, що боролися за свою свободу.

 

У нашій пам’яті ніщо не забуте! У ХХ столітті наш народ пережив жахливий апокаліпсис: штучні голодомори 20-х, 32-33-го, 1947-го років, коли мільйони українців згинули з голоду, а винуватцем є донині не покараний злочинець Росія.

 

І нині саме вона грається з вогнем, вчинивши агресію проти України. У цій ситуації українські християни, які досі перебували в церкві МП, зобов’язані на добровільних засадах залишити російську церкву і перейти у Єдину Помісну Українську Церкву Київського Патріархату. Нині перемагає при Божій допомозі правда, і Україна навіки позбавляється московської окупації в такій вкрай необхідній і вельми важливій сфері нашого духовного життя, як Церква.

 

Українські християни, зрозумійте вагу нинішнього часу, коли ваш перехід на добровільних засадах продемонструє глибинне духовне мислення, справжній патріотизм, відданість рідній Батьківщині, яка в нас назавжди, на всі майбутні тисячоліття одна і незамінна, як одною є мати, яка народжує дитя, вкладає в її душу з молоком любов до рідної мови і до рідної землі, в якій їй жити в добрі в Божій ласці.

 

31 жовтня 2018.                                                 Любомир Сеник