Держава Польща здійснювала геноцид українців – Частина 6 (автор: Процюк Віталій)

опубліковано 4 січ. 2013 р., 13:04 Степан Гринчишин   [ оновлено 7 січ. 2013 р., 12:32 ]

Книга пам’яті. м. Львів, 1994. – стор. 75.

 

Спогади Євграфа Романюка мешканця села Берестя, записані з розповіді його матері Ольги Романюк

 

У понеділок 21 березня 1944 р. Ольга і Йосип встали до схід сонця, поклали на сани усе необхідне для сина Євграфа, який вчився у семінарії в Грубешеві, і Йосип виїхав у дорогу. За селом наздогнав Павла Козака, з ним їхала його сестра Ольґа Кідиба, при в'їзді у «дубину», так називали рідкий ліс, їх постріляли польські бандити, як з'ясувалося потім. Польська банда була зосереджена у цьому лісі перед нападом на село Бересть: Ці постріли, якими були вбиті перші мешканці с. Берестя, були прийняті за початок нападу на село, яке ще не було оточене бандитами з усіх сторін. Своїм життям Павло Козак, Ольга Кідиба та Йосип Романюк зберегли життя багатьом односельчанам, які змогли втекти.

 

Почулися постріли, Ольга вибігла з хати, побачила, що з південної сторони наближаються бандити, вони стріляли запальними кулями, за кілька хвилин загорілось село. З хати вибігли батьки чоловіка Текля та Семен (які мали по 80 років), заховались у мурований льох. Ще раніше до школи пішла 12-річна дочка Люба. Село горіло, скрізь чулась стрілянина, треба було кудись заховатись

 

Поруч був сусідський льох, влізла у середину і заховалась у кутку. Невдовзі почулися кроки, бандит відкрив, посвітив ліхтариком і сказав: «тут нема нікого». Знов почулися кроки і другий голос; «Пане коменданцє! Там ховасє кобєта з дєцкєм, цо іробіць?». «Біць, ржноньць до колискі, вшистко паліць, тилько бидло випущаць!» – пролунав жорстокий голос бандитського коменданта. Час тягнувся повільно, ніби вічність минула, але поволі стало стихати.

 

Через деякий час Ольга вилізла з ями і пішла розгублена, схвильована побаченим. Село догоряло, скрізь лежали понівечені, побиті люди. Набрела на льох, в якому заховались батьки чоловіка – жахнулась від побаченого. Гранатою були розірвані на шмаття їх тіла, сусіда Миколи Гаврилюка та сусідських бабусь, Дочки там не було. 

 

Пізніше Люба розповідала, що пройшовши половину дороги до школи з однокласницею почули постріли і побачили, що наближаються польські бандити. Побачивши дітей, почали стріляти по них, одна з куль влучила у Міню, вона упала мертвою на землю, обливаючись кров'ю. Люба стала тікати, дим, який окутав село, допоміг добігти до дому непоміченою. Сусід, почувши плач, заховав її у свій схрон. Важко був поранений у плече батько Ольги, загубив багато крові і на другий день помер у лікарні в Грубешеві. Поляки не надали йому ніякої медичної допомоги.

 

Через деякий час до села Берестя прибули стрільці самооборони з сусідніх сіл: Гостинного, Добромирич, Пересолович, Вербкович, але польська банда не вступала з ними у бій, з награбованим відійшла у сторону польських сіл. Поляки сміливо воювали з дітьми та людьми, які не мали ніяких засобів для самозахисту.

 

Кілька днів під захистом самооборони люди хоронили біля 300 замордованих односельчан. Більшість загиблих це люди похилого віку, малі діти, які не змогли втекти. Ось з ними героїчно боролися польські вояки. Потім на деякий час ніби наступив спокій, люди стали повертатись до своїх спалених осель

 

Через тиждень напали знов польські бандити. Поміж ними люди пізнали мешканця села Берестя поляка Зігмунда Кабасінського, в той час бандити зловили ще 18 чоловік, пригнали їх до школи. Люди просили Кабасінського, щоб спас їм життя, але даремно їх усіх поклали на землю і постріляли. Цю трагедію розповіла Стефанія Табака, поранена у руку і голову вижила, щоб усе це стало відоме людям. Тоді ж загинула мама Ольги 70-річна Анна Романюк

 

Це трагедія однієї родини, а таких родин у с. Бересті було біля 200. Одне з найсвідоміших українських сіл Холмщини, в якому проживало біля 1000 чоловік, і з них 95% українців, мало: хату-читальню «Рідна хата», споживчу кооперативу «Єдність», касу взаємодопомоги «Світ села», і районову молочарню, підпорядковану «Маслосоюзу», муровану православну церкву з позолоченими хрестами та високою дзвіницею. Все це було знищено, сплюндровано польськими вандалами. О ці «великі християни» видерли з під церкви навіть фундамент, позрізали віковічні дерева, що росли кругом церкви, щоб не залишилось й сліду, де стояла наша святиня. Цього виявилося для них замало, ще зруйнували два кладовища і тим довершили свою ганебну польську «християнську» мораль. Третину населення с. Берестя було вимордовано, а решту «добровільно» депортовано до УРСР.

 

У туристичному польському довіднику про Грубешівщину недвозначно написано, що такі села як Сагринь і Бересть мусіли бути зліквідовані, як осередки націоналізму. Бачте! Не внаслідок польського шовінізму та політики спаленої землі? Виходить, на своє національне українець не має ніякого права згідно польській логіці. Українці на Холмщині не розвалили ні одного польського костелу, ба навіть не мали у помислах робити цього ганебного вчинку, й першими не вбили ні одного поляка. На протязі століть тільки поляки робили кривду українцям духовну та фізичну.

 

 
Село Гдешин

 

Село Гдешин Грубешівського повіту на Холмщині розкинулось обабіч безіменної річечки, яка бере свій початок в чорторийському лісі і несе свої чисті води у річку Гучву, а Гучва у Західний Буг.

 

У селі було 120 господарств, до 1905 року мешкало три поляки. З цього можна зробити висновок чия то земля? Село чомусь поділялось на: Усовицю, Майдан, Волю Козацьку. 3відки ці назви пішли ніхто не може пригадати. Щодо Волі Козацької, то польські окупанти назву Козацька зняли, щоб не нагадувала про часи козацької волі. У селі були: церква, школа, кооператив, хата-читальня, вітряк та працелюбний український народ, який умів працювати, кохати і жив спокон-віку на нашій прапрадідівській землі.

 

У с. Гдешин Грубешівського повіту православна церква Св Покрови була дерев'яна, збудована в Візантійському стилі в 1896 р. В 1921 році поляки забрали та пересвятили на римо-католицький костел, а в 1925 р. переробили на костел. Біля церкви є мурована дзвіниця з початку 19 ст. типу «барокко», а також мурована брама з цього часу. Про цвинтар прицерковний нема докладних даних. Могила стрільців УГА в лісі на краю села під назвою «Козацька воля» насипана під час Другої світової війни. Пізніше тут хоронено полеглих вояків УПА.

 
«Памьонткі і забиткі культури українскєй в Польсцє» Анджей Саладян.

 

Історія загибелі людей с. Гдешин від німецьких окупантів з донесення польських шовіністів
 

Після блискавичного розгрому Польщі німцями, поляки, як ні в чому не бувало, полишили свій «гонор», стали співпрацювати з окупантами своєї «ойчизни». Фактично польська адміністрація та польська поліція опинилась на службі у німців. Поляки не були б поляками, якби усю свою мерзенну ненависть не спрямували проти українців. Співпраця поляків з німцями передусім була спрямована на фізичне знищення свідомих українських патріотів, членів українських патріотичних організацій.

 

До німецької адміністрації було написане донесення, що у с. Гдещин є комуністи та люди, які допомагають партизанам і радянським військовополоненим, підписане польським ксьондзом Юзефом Пісарським та його спільником директором польської школи Садовським. Поляки розраховували, що німці знищать усіх чоловіків села. Німці не забарилися прибути з акцією у село.

 

Було наказано людям зібратися на майдані біля церкви. На збори люди прийшли, бо не почували за собою вини перед німецькою окупаційною владою. Поряд з німцями стояли автори донесення – Пісарський та Садовський. До пана пробуща, як до авторитетної духовної особи й звернувся гестапівський офіцер, щоб він показав комуністів. Ксьондз не чекав такого запитання в присутності сотень людей, розгубився, очевидно не хотів себе виявити причетним до доносу. Він розраховував, що донос залишиться тайною для людей села. Але не сталося, як гадалося. Мовчав.. Офіцер вдруге повторив запитання. Ксьондз тремтячим голосом сказав, що то люди всі порядні, лояльні до німецької адміністрації, справно виконують накази і таке ін. Гестапівці були не задоволені і здивовані такою відповіддю ксьондза. Тоді гестапівський офіцер звернувся до директора школи Садовського, щоб той показав комуністів. Цей посіпака не придавав великого значення таким людським якостям, як порядність, чесність, совість, лжесвідчення, ніщо була для нього, христопродавця, християнська мораль. Він відповів, що усі молоді люди комуністи. Німці наказали чоловікам віком від 18 до 30 років залишитись на місці, а всім старшим розійтись по домівках

 

До залишених приєднали польського душпастира та погнали усіх через село у напрямку заходу. Біля хати жида Абрума першим розстріляли ксьондза Юзефа Пісарського, далі по дорозі біля ставка церковного дяка. Усім стало зрозуміло, що їх жде. При виході з села було видно ліс, у цю мить почувся заклик Сидорука Степана: «Хлопці, розбігайтесь куди, хто може» І заклик спрацював – люди розбіглись. Німці відкрили шалену стрілянину по втікачах. Так було вбито 13 молодих ні в чому невинних хлопців, двом вдалося втекти: Степану Сидоруку та Михайлу Сіваку.

 

Тепер на місці розстрілу ксьондза – організатора донесення стоїть пам'ятник. На ньому недвозначно написано: «Тут загинув польський патріот пан пробущ Юзеф Пісарський – від рук українських націоналістів». Ось тобі й на? Годі збагнути цю брехню? Сотні людей пам'ятають ці події, що мали місце у с. Гдешин Грубешівського повіту на Холмщині в ці роки, але до такої брехні додуматись нормальна людина неспроможна. А втім, чому дивуватись? Вся післявоєнна польська література перенасичена ненавистю, брехнею про Україну та український народ. Попри усі ці жорстокості, вбивства, наругу, насильства польського геноциду над українцями, нелюдську – звірячу ненависть поляків до українців, українці в Україні не чинили и не чинять полякам кривди. Поляки завжди мали й мають і будуть мати для своїх духовних потреб: школи, літературу, костели і таке інше. Дай Боже, щоб соту частину з того мали українці у Польщі.

 

Я глибоко переконаний,, що настане час, правда переборе брехню, якою б брехня розмальованою не була. Неодмінно прийде ця година, поляки мусять визнати заподіяні кривди ні в чому невинним українцям. Незаперечним фактом лишається те, що ми слов'яни, християни і Бог у нас один! Може це нас накінець зупинить і заставить поглянуть правді в очі відкритими очима. Нижче подаю список людей, загиблих у січні 1943 році в селі Гдешин Грубешівського повіту на Холмщині.
 

  

Прізвище, ім'я

Вік

1

Сісьлюк Іван

1923-1943

2

Сидорук Степан

1917-1943

3

Довган Іван

1923-1943

4

Мазурок Ігор

1920-1943

5

Кухарук Павло

1928-1943

6

Довган Павло

1920-1943

7

Ковальчук Володимир

1920-1943

8

Потюк Йосип

1920-1943

9

Довган Ілько

1917-1943

10

Сидорук Михайло

1905-1943

11

Дяк православної церкви

1923-1943

12

Наймит Потюка

1924-1943

13

Лопушинський Іван

1900-1943

14

Польський ксьондз

Пісарський Юзеф

1900-1943

15

Сидоруку Степану

1921 – вдалося втекти

16

Сіваку Михайлу

1923 –

вдалося втекти

17

Лопушинську Катерину

1923-1943

вбили німці пізніше

 

Перелік людей, які загинули від польських бандитів у с. Гдешин Грубешівського повіту у період від 1940-1945 рр.

 

Прізвище, ім’я

Вік

1

Ковальчук Роман

50 років

2

Довган Олександр

50 років

3

Маркович Пилип

50 років

4

Трохимович Максим

50 років

5

Лисюк Матвій

60 років

6

Музичка Олександр

60 років

7

Ковальчук Іван

1924 – рік народження

8

Мазурок Іван

1925 – рік народження

9

Романюк Марія

1923 – рік народження

10

Залуська Олександра

1923 – рік народження

11

Залуський Павло

1886 – рік народження

12

Кравчук Тимофій

50 років

13

Сісьлюк Антон

1896 – рік народження

14

Сісьлюк Катерина

1896 – рік народження

15

Сісьлюк Марія

1926 – рік народження

16

Каліщук Петро

1876 – рік народження