Відкрити меморіял. (Автор: Сеник Володимира)

опубліковано 28 лют. 2020 р., 08:31 Степан Гринчишин   [ оновлено 7 бер. 2020 р., 07:28 ]

 

Нижче публікую статтю учасника боєвих дій УПА, громадської діячки, політв'язня Володимири Сеник (дівоче прізвище Кобрин) збережену в її архіві. Статтю під назвою «Бій під Стоками» на Бібречені Перемишлянського району Львівської області. Тут в оточенні енкаведистських відділів загинуло майже 300 повстанців. Їхні могили зберігалися в лісі під Стоками ще в час відновлення незалежності. Але голова сільради Дзвиняч вже в час Української держави зрівняв з лицем землі могили героїв, що віддали свої життя за нашу свободу, вирубав ліс, створивши пустир. Зруйнування могил карається Законом України. Мабуть, зараз нема кого карати, але...

 

Закликаю молодше сучасне покоління, в кого не погас вогонь патріотизму і пам'яті про героїзм синів і дочок України за нашу свободу до чину. На місці трагічного бою створити меморіял. На мій погляд, необхідно організувати Комітет, обов'язком якого мало б стати підготовлене юристом звернення до Головного прокурора Львівської області з приводу зруйнування могил. Відтак силами громадськості і за відповідними дозволами компетентних установ провести ексгумацію та останки бійців підпілля перезахоронити в братській могилі, на якій поставити величний Хрест Посвяти Батьківщині Героїв УПА. Не стане проблемою зібрати серед громадян кошти на спорудження Меморіялу. Заради всього святого відкрити Меморіял.

Любомир Сеник

 

Бій під Стоками

Був вересень 1945 року. Війна закінчилася, але не для повстанців. В містах і селах видніли транспаранти: «Дамо останню відсіч оунівським бандитам!» На селах тут же їх зривали, а в містах висіли довго. Тривожно було. Облави в селах почастішали, населення стероризоване, поверталися зрідка ті, хто воював на фронтах, і вони вербувалися в «истребительные батальйоны». Появилось чимало сексотів, які доносили про переміщення повстанців, про допомогу їм з боку населення, про все те, що не повинні говорити. Важко було здобувати харчі. Хлопці рідко появлялися в селах, щоб не наражати населення. Частіше доводилось сидіти в добре обладнаних криївках, частіше приймали на себе бій. Після кожної облави були вбиті з обидвох сторін. Своїх енкаведисти хоронили з почестями, як героїв, а повстанців привозили в районні центри на людне місце для опізнання і постраху населення. Вночі їх закопували, а нерідко ніхто не знав місця їх поховання.

 

Щоправда, під покривом ночі люди узнавали, переборюючи страх, тоді викравши, й привозили мертвих героїв і нишком хоронили на сільському цвинтарі. І тільки сьогодні ці могили освячуються .

 

Бібрецькі ліси — надійний сховок повстанців. Хлопці з навколишніх сіл прагнули бути ближче до лісу, бо кожна стежка тут, у лісі, відома їм.

 

У вересні 1945 року в Любешці був збір. Було дуже багато хлопців. Більшовики тісним кільцем оточили села і ліси. Розвідка донесла, що більшовики стягують танки, кулемети та бетеери і багато війська. Був наказ малими групами покидати ліс між Любешками і Стоками. Вийшла з оточення група Сіроманців, а Романівський Кущ, який очолили два брати Гонта і Струс — за національністю євреї, прізвище Ментель, родом з Гаїв, зосталися. Перед тим, як створити Кущ, вони пройшли вишкіл у дивізії «СС Галичина».

 

Бій тривав два дні з московськими скорострілами, на деревах не лишилося листя. Розповідають селяни сіл Стрілець, Стоків, що це був страшний бій, що люди молились і з хат не виходили. Бій був нерівний. З одної сторони важка артилерія, досвідчені вояки, які повернулися з фронту, а з другої – не вишколені юнаки. Були випадки, коли політвиховник Котинський кидав клич: «Хлопці, за що воюєте? За злидні в колгоспі?» І червоноармійці переходили на сторону повстанців, але тут же лунало: «За родіну, за Сталіна».

 

Вийти з оточення вже було неможливо. Загинули хороброю смертю, не залишивши жодного стрільна, два брати Гонта і Струс, політвиховник Котинський, Орлик, Яструб, Крук. Всього загинуло 298 хлопців

 

Своїх загиблих енкаведисти забрали, а повстанці залишались на полі бою більше тижня. Хто з рідні не знав страху, знаючи, що там лежить вбитий син чи брат, уночі тайком забирали убитого і хоронили на цвинтарі в своєму селі, а більше залишилось лежати в лісі, поки голова сільради, боячись пошесті, примусив селян закопати вбитих. Селяни і селянки пішли на поле бою Трупи вже розкладалися, ворони їх клювали. З плачем і молитвами викопували ями і туди скидали вбитих. Носити було неможливо, то закопували там, де лежали. Робили невеликі могили і ставили березові хрести з зарубками. Де поховано п'ять хлопців, ставили 5 зарубок, де десять — 10 зарубок. Це полегшало підрахунок вбитих. Отже, загинуло тоді 298 хлопців.

 

Сьогодні важко встановити їх імена, необхідно провести ексгумацію. Живих свідків цього бою залишилось мало, вони вже не молоді і не можуть все пригадати. На цьому місці могил уже нема, ліс зрубали два роки тому. Мало хто пам'ятає це місце.

 

Боляче слухати, коли селянин із Стрілець розповідає, що він бачив ці могили, часто назначав місце зустрічі, коли йшов на полювання, біля могили, де поховано п'ять хлопців, чи три, чи десять. А тепер нема могил, нема лісу. Є зруб. Та селянин Максимович твердить: «Тут була могила. Якби я знав, що так буде, то доглянув би ці могили. Якби знав...»

 

А обов'язок де? Звичайна людяність де?

 

Не шумлять навіть віти дерев, які могли б розказати про нерівний бій з окупантом. Я закликаю всіх, хто пам'ятає про цей бій, може, є ще уцілілі учасники, пригадати і розповісти наступникам про цих юнаків, які загинули в боротьбі на Стоцькій долині у вересні 1945 року, і закликаю до участі в упорядкуванні місця, де проходила битва, поставити високий Хрест, щоб був видний навкруги.

 

Хлопці загинули, бо безмежно любили Батьківщину, а любити Батьківщину – це не геройський чин, а обов'язок.

Володимира Сеник

Галицькі Крути

(Любомир Сеник)

Нас тут триста, як скло,

товариства лягло.

П.Тичина

Нас тут триста, як скло.

Триста воїв в рідну землю ввійшло...

Ми посвячені вмерти за неньку

під шаленими кулями й гуком заліза...

Нас тут триста бійців --- не жменька, 

за матір померти ніколи не пізно...

 

Нас тут триста, як скло...

Ми — живі! Не історії тло,

а безсмертні віками Галицькі Крути,

світ любові в УПА --- стояти до смерти,

щоби вічно нашій Вкраїні бути,

і нашої слави нікому не стерти.

 

Нас тут триста, як скло,

проти вражої сили меч підняло.

На прийдешні всі дні і століття

за Вкраїну вільну рядами стояти,

вродившись безсмертним мітом,

з нами повставши, сестро наша, наш брате!

2 березня 2020.