Українські Січові Стрільці. Частина IІ. (Автор: Гордієнко Володимир)

опубліковано 25 лист. 2013 р., 12:35 Степан Гринчишин   [ оновлено 4 груд. 2013 р., 09:40 ]

V

У листопаді 1915 року ніхто не знав, коли відновляти воєнні операції. Змінювався світ в цілому. Росія була напередодні великих перетворень. І сталось, що спокій на австрійсько-російському фронті запанував до червня 1916 року. В Галичині, серед УСС спокій, з одного боку, продовжував творити новий тип українця, піднявши приглушені війною пласти культури, літератури, мистецтва, а з другого – саме через його формування загострив політичні протиріччя. І основне з них – проавстрійський настрій команданта І полку УССів от. Г. Коссака і його прибічників, що йшов всупереч національному настрою переважної більшості стрільців. Вже 18 листопада старшини післали до Відня до Загальної Української Ради листа з настійною вимогою зняти Г. Коссака. Конфлікт був розв'язаний, але знову не так, як вимагали справи національного відродження. 15 березня 1916 року командантом І полку УССів призначається австрієць п/полк. Антін Варивода, а Г. Коссак переводиться на посаду команданта І куреня. В цей час командантами сотень були сот. Р. Дудинський, пор. Р. Сушко, пор. О. Яримович і пор. З. Московський у І курені і чет. В. Кучабський, пор. А. Мельник, пор. О. Будзиновський, пор. О. Семенюк у II курені С. Горука.

 

Проте в травні відбулася заміна Г. Коссака і комендантом І куреня призначено сот. О. Лисняка.

 

З кінцем травня в І полку УСС утворено перший відділ мінометів (командант хор. І. Рогульський), відділ скорострілів (командант Хор. Ф. Черняк). Видано однострій і полкові відзнаки.

 

Станом на 25 травня І полк УСС мав 1730 чоловік, в тому числі склад І куреня – 745 чоловік, склад II куреня – 727 чоловік.

 

В перших днях червня 1916 року Царська Росія почала наступ, який увійшов в історію з ім'ям генерала О. Брусілова. Проте, не вступаючи в бої, корпус генерала М. Гофмана і І полк УСС через Антонівку, Вівся, Криве, Литятич відійшли до Потутор і вздовж річки Ценівка почали будівництво оборонних ліній.

 

Простір від Золотої Липи до битого шляху у Потуторах тримав під контролем II курінь, решту лінії оборони І курінь. І в цей момент НКА наносить новий удар по національному руху українського стрілецтва. Полк УСС розбивається на два незалежних куреня: один – бойовий, другий – запасний. Це остаточно утвердило зневіру серед УСС в можливості реалізації, основної ідеї стрілецького руху і призвело до того, що бої 1916 року стали кривавими, трагічними сторінками в історії УСС. Першою з них стала битва за г. Лисонь 2 вересня. Операція почалась о 4 год. пополудні, і наступ царських військ тривав усю ніч. Оборону тримала сотня Р. Сушка. Перевага наступаючих була значною, сотня розбита, сам сотник потрапив у полон, а гору Лисонь зайняли царські війська. Для затримки наступу в бій відразу були кинуті сотні В. Кучабського і А. Мельника, але до 9 год. ранку з цих сотень залишилось лише горстка стрільців. Сам В. Кучабський також потрапляє в полон. О 9 год. ранку в бій вступила сотня О. Будзиновського, але й вона невдовзі була розбита. В цій сотні загинули всі команданти чет – хор. Ю. Соколовський, хор. І. Максимишин, хор. Б. Романишин. Скрізь лежали побиті і тяжко поранені, довкола стогін ранених і нікому їх було винести з поля бою.

 

Тільки тепер II курінь дістає команду вступити в бій. Проте дві спроби заволодіти г. Лисонь успіху не принесли. Впродовж двох днів Лисонської битви стрільці втратили майже 700 чоловік: 81 вбитий, 293 поранених, 285 взято в полон. З 44 старшин в живих залишились тільки 16 і серед них О. Лисняк, С. Горук, О. Будзиновський, З. Носковський. Тимто І полк УСС був знову реорганізований. Новими комендантами шести сотень стали О. Будзиновський, З. Носковський, О. Навроцький, Ю. Нестайко, А. Добрянський, В. Коссак. Сотні зайняли місце біля с. Потутори.

 

Та для вересня крові на г. Лисонь виявилось замало. 29 вересня почався новий наступ російських військ. Знову їм вдалося прорвати лінії мадярських військ і взяти полк УСС в кліщі. З трьох сторін був ворог, з четвертої – непрохідні заплави Золотої Липи. Бій тривав близько 4 години. Здавалось, є лише два виходи з цієї бійні: або загинути, або здатись у полон. Врятуватись з смертельного котла вдалось лише 20 стрільцям, яких вивів четар Г. Трух.

 

Так катастрофічно завершився 1916 рік для І полку УССів. Змушений був піти у відставку його командант Антін Варивода. А рештки полку збирались до Коша і до Вишколу, що перебували в с. Пісочне, с. Веринь, с. Надітичі і с. Розвадів Миколаївського повіту Львівського воєводства. Відновча робота тут тривала аж до березня 1917 року, проте вже без належного ентузіазму.

 

В цей час (вересень 1916 р.) при Коші УСС офіційно сформовано Вишкіл УСС, першим офіційним комендантом якого став от. М. Тарнавський. У Вишколі УСС засновано «Закон Лицарів Залізної Остроги». Першим Великим Комтуром став старшина Іван Цяпка-Скоропад.

 

Зневіра поселилася в умах і душах українських політиків. 6 листопада 1916 року Загальна Українська Рада уступила від змагань і праці за українську державність і самоліквідувалася. Рішення ЗУР прискорив і цісарський патент від 4 листопада і відповідний Акт від 5 листопада про передачу Галичини під управу поляків. Самоліквідація ЗУР – це визнання нею своєї поразки на тлі як політичному, так і національному.

 

Та прапор національно-державного визволення підняла новоутворена Українська Парламентська Репрезентація, яку очолив Ю. Романчук. В серпні 1917 року провід над УПР обійняв д-р Є. Петрушевич.

 

VI

Відновлений І полк УСС вийшов на поле бою під Бережани (с. Куропатники) тільки 17 березня 1917 року вже після Лютневої буржуазно-демократичної революції в Росії. Полк складався з двох куренів по три сотні в кожному. Очолив полк командант чех п/пол. Франц Кікаль. Вже в Бережинах з обох куренів сформовано лише один з чотирма сотнями. Комендантами сотень були В. Дідушок, О. Семенюк, В. Орза, О. Букшований. До куреня включено ще технічну сотню (командант І. Сіяк) і Гуцульську сотню. З нових підрозділів утворено будівельну сотню (команданти М. Гнатюк, І. Цяпка) та протигазову службу (командант І. Іванець).

 

На відновлення військових дій сподівань було мало через загальнополітичну ситуацію в Росії. Та й злам 1916 року не сприяв піднесенню національного духу. Тим-то бажання воювати в УСС увесь час зменшувалось, особливо після проголошення 9 червня Центральною Радою І Універсалу про автономію України у складі Росії. Почалося творення Української національної Армії.

 

Це було те, до чого стрімували і УСС. Крім того, конкретна військова ситуація під Бережанами проявила протистояння українців двох імперіалістичних держав. «Братанню» українців сприяли зустрічі, розмови, обмін думками, книжками. Стежі, що ходили у розвідку, почали не вертатись. Начальна Команда Армії перекинула УСС на іншу фронтову позицію, в запас під Конюхами.

 

Тут під Конюхами відбувся значний останній бій УСС у складі австрійської армії під час І світової війни. Почався він 29 червня 1917 року, як і попередні, великою, впродовж двох днів, артилерійською підготовкою. Стоячи в резерві, УСС про перебіг подій на конкретних ділянках фронту не знали нічого. Чекаючи противника спереду, УСС побачили його ззаду. В бою, що зав'язався, з 26 старшин живими лишились лише 9. Серед убитих був командант полку Ф. Кікаль, командант кінної сотні УСС Р. Камінський. З 952 стрільців залишилося 444. Втрати були дуже значними, оскільки першу цифру творять технічна, будівельна і Гуцульська сотні, що стояли на інших ділянках фронту.

 

З залишків УССів було сформовано нові три сотні, але вони вже не мали організаційної завершеності і НКА ними користувалась по потребі. Місцем розташування цих сотень було с. Куропатники (з 4 по 23 липня).

 

З 19 липня почався контрнаступ по всьому фронту. Останній військовий шлях УССів по Галичині такий: Козова, Бурканів, Білокирниччя, Вербовець, Звиняч, Чортків, Вигнанка, Чорнокінці, Бурдяковець, Босир і Збараж над р. Збруч. Річка Збруч знову стала кордоном, що і надалі розмежував Україну на дві, завжди тяготіючі одна до одної частини.

 

В кінці серпня всі відділи УСС зведено до Залісся на Чортківщині і з новоприбулим з Вишколу куренем було відновлено Український легіон, комендантом якого призначено українця от. М. Тарнавського. Та 6 січня 1918 року М. Тарнавський був відкликаний, а на його місце призначено сот. Осипа Микитку. Український легіон по тому ще розташувався в Борщівському повіті в с. Сковетин і с. Шишківці.

 

Після поразки під Конюхами перед стрілецтвом постало питання «Як бути? Чи лишатись в Галичині, чи йти за Збруч і приставати до військ Української Народної Республіки?».

 

Воно розглядалося на таємній нараді старшин УССів в грудні 1917 року (с. Гуштин). З обгрунтуванням причин переходу УССів на бік Центральної Ради виступив Д. Паліїв: Проте учасники наради підтримали пропозицію Д. Вітовського, яка зводилась до того, щоб усі сили кинути на здобуття незалежної Української держави на терені Західної України. Захопившись ідеями Д. Вітовського, в січні 1918 року Дмитро Паліїв подав на розгляд план побудови Української Армії на Західній Україні, кінцевою метою якого була самостійна Україна. План передбачав кропітку роботу в самій австрійській армії з старшинами і солдатами українського походження. Безумовно, що певний час така робота повинна була вестись таємно і була небезпечною. Через це план і був критикований близорукими політиками з Головної Української Ради і Української Парламентської Репрезентації.

 

Засліплені ідеєю мирного творення України, яка буде проголошена цісарським маніфестом, українські політичні діячі не використали і цієї можливості, що давала їм в руки сама історія. Монархія розвалювалась. І світова війна закінчувалась, на Сході виникла нова соціалістична держава внаслідок Великої Жовтневої (1917 р.) соціалістичної революції, тільки на політичному небосхилі Західної України був спокій.

 

Без них (ГУР і УПР) було розв'язане і питання УСС. За умовами Брестського миру, укладеного 9 лютого 1918 року, Український легіон повинен був перейти за р. Збруч і влитись в Українську Армію УНР. Ця подія відбулась 26 лютого 1918 року. Тим-то й «Зажурились галичанки», проводжаючи на схід своїх справжніх захисників.

 

Подальший шлях УСС пролягав через Жмеринку, де Український легіон став підпорядкований новоутвореній групі архікнязя Вільгельма Габсбурга, через Вапнярку (17 березня – 5 квітня), Одесу, Херсон (5 квітня – 8 квітня), Олександрівськ, Єлизаветград. Сюди ж переїхав і Кіш УСС (с. Карлівка і с. Іванівка) і Вишкіл УСС (с. Грузьке). Станом на 30 серпня 1918 року Український легіон складався з 32 старшин і 1156 стрільців.

 

Кінець І світової війни застав легіон УСС на Буковині, куди 8 жовтня перейшла вся група військ Вільгельма Габсбурга.

 

Залишаючи період перебування легіону УСС на Східній Україні для подальшого освітлення, автор хотів би цю розвідку завершити все ж таки апефеозом діяльності УСС – Листопадовим Чином. Проте і сама історія Листопадового Чину – теж самостійна і цікава сторінка УСС.

 

І все ж відбувся він завдяки діяльності не політиків, а кращих ідейних синів народу Західної України – УСС, невсипущій діяльності і невичерпній енергії його двох найсамовідданіших діячів, двох Дмитрів – Паліїва і Вітовського. В той час, як утворена 18 жовтня 1918 року Українська Національна Рада оббивала цісарські пороги у Відні, вимолюючи незалежність, Дмитро Паліїв реалізував свою ідею, висловлену ще в січні, а саме, створив у австрійських частинах, розміщених у Львові, українські загони. В цій роботі велику допомогу йому подавав військовий комітет, де було багато УСС. А саме: от. С. Горук, пор. Б. Гнатевич, пор. І. Бубела, пор. І. Цьокон, чет. Іваничук, пор. В. Старосольський.

 

Збройний виступ українців 1 листопада 1918 року, очолений Дмитром Вітовським, і забезпечив проголошення незалежної Західно-Української Народної Республіки.

 

Тим самим мета УСС, з якою вони вийшли на боротьбу в І світовій війні, ними ж була і досягнута.

 

VII

Українські січові стрільці здійснили надзвичайно великий прорив і в національному житті, розбудивши свідомість і вивільнивши енергію глибоких верств корінного народу Галичини в галузі культури, письменства, мистецтва, музики. Цьому в значній мірі сприяла діяльність утвореної на початку вересня 1914 року «Пресової Кватири», а також таких самородків, як Роман Купчинський, Лев Лепкий, Іван Іванець, Осип Курилас.

 

На перший план в культурологічному процесі слід поставити пісенну творчість, яка особливо яскраво розгорнулася в часи перемир'я 1915-1916 років.

 

Воістину бояном стрілецтва став Роман Купчинський, який пройшов славний і тернистий шлях з УСС від першого до останнього дня.

 

Хто на Західній Україні не знав і не знає його чудових пісень «Ми йдемо в бій», «Не сміє бути в нас страху», «Вдаряй мечем», «Готуй мені збрую», «Ой там, при долині», «Заквітчали дівчатоньки», «Пише стара мати», «Накрила нічка», «За твої, дівчино», «Ой шумить, шумить», «Ой чого ж ти зажурився», «Ой зацвіла черемха», «Як з Бережан до Кадри», «Як стрільці йшли з України», «Зажурились галичанки», «Пиймо, друзі», «Човник хитається», «Мав я раз дівчиноньку».

 

Блискучістю і багатогранністю обдарування увійшов в історію УСС і Лев Лепкий, який прибув до легіону в 1915 році. Пісенний слід його виглядає так: «Гей видно село», «Коби скоріше з гір Карпатських», «Ми йдем вперід», «І снилося», «Колись дівчина мила», «Маєва нічка», «Бо війна війною», «Казала дівчина», «Ой поїдем, товариші», «Хай живе».

 

Поезія, що стала стрілецькими піснями, народжувалась і з-під пера цілої галереї самобутніх поетів, таких як Ю. Назарак («Слава, слава, Отамане», «Нема в світі», «Хлопці, алярм»), П. Карманський («Сповнилась мрія»), Ю. Шкрумеляк («Питається вітер»), М. Голубець («Ой нагнувся дуб високий»), А. Лотоцький («Гімн Коша»), Г. Трух («Пісня підхорунжих»), К. Гутковський («Гей ви, хлопці січовії»), М. Гайворонський («Йде січове військо», «Ой впав стрілець», «Ой казала мати», «Пройшли гори») .

 

Велика кількість пісень безвісних авторів, серед них «Горазд Горук», «Гей зі Львова до Мукачево», «Стрілець, то нині великий пан», «Раз на варті я стояв», «Разом, браття, ціль одна».

 

Характерною особливістю Р. Купчинського і Л. Лепкого було те, що обоє створювали і музику до власних пісень. У співавторстві ними створено «Гей там, на Вільхівці».

 

Та основним музикою УСС був орудник оркестру Михайло Гайворонський. Музичного життя він надав як і власним віршам, так і віршам Ю. Назарука, П. Карманського. Ю. Шкрумеляка, М. Голубця, Р. Купчинського («За рідний край», «Гей там при долині»). Крім названих, він створив ще «Перший стрілецький похід», «Другий стрілецький похід», «Стрипа», «В дорогу», «Їхав стрілець на війноньку».

 

З легкої руки Лева Лепкого у широкий стрілецький і народний лет знялися вірші його брата Богдана – «Журавлі» та жартівлива «Кладочка».

 

Народна основа творчості Р. Купчинського і Л. Лепкого особливо проявилась у піснях «Човник хитається», «Пиймо, друзі» – першого і «Гей видно село», «Журавлі» – другого.

 

В складні часи нашої історії, які мали місце після 1939 року, ці пісні в устах народу пережили усіх тиранів і сьогодні, в часи перебудови урочисто повертають нам їх авторів: Роман Купчинський і Лев Лепкий.

 

Музику на слова Р. Купчинського («Ой зацвила черемха») і А. Лотоцького («Гімн Коша») написав А. Баландюк.

 

Проте величного, урочистого гімну УСС так і не вдалось створити. Фактично ж ним стала «Ой у лузі червона калина» (слова С. Чарнецького, музика М. Гайворонського). 1918 рік став завершальним у змаганнях УСС, проте їхня справа жила увесь час у «Червоній калині»: літописах, календарях, видавництві. У самій пісні.

 

Крім цієї похідної пісні, були ще дві, без яких стрілецтво не було стрілецтвом. Це – «Журавлі» (слова Б. Лепкого, музика Л. Лепкого), якою стрільці прощались з своїми товаришами, що загинули в боях. «Видиш, брате мій, товаришу мій, відлітають сірим шнурком журавлі у вирій» – і сьогодні здіймається над долами і горами України.

 

І, нарешті, пісня «Зажурились Галичанки» (Р. Купчинський) відбила справжній біль і смуток українців Галичини, яких історія розбила на дві частини: одні пішли на Схід (УСС), а другі залишилися у горі беззахисні (галичанки).

 

Про бойові звитяги УСС писали В. Бобинський, А. Баландюк, Л. Луців, М. Угрин-Безгрішний.

 

На сторінках стрілецького часопису «Шляхи» (вийшло 44 номери), що почав виходити в грудні 1915 року, регулярно виступали А. Лотоцький, А. Бабюк (М. Ірчан), В. Кучабський, Д. Вітовський, д-р О. Назарук, В. Дзіковський, М. Угрин-Безгрішний, І. Балюк.

 

Спільне життя народило своїх стрілецьких літописців – Л. Новіна-Розлуцького, В. Дзіковського, д-ра О. Назарука, М. Угрина-Безгрішного, Р. Купчинського, І. Боберського, Р. Заклинського. Життю і побуту УСС присвячена одноактна п'єса Ю. Назарака «Штурм на полукіпки».

 

Мемуари про УСС пізніше писали М. Заклинський і Л. Луців. Їхні та інших авторів твори з'являлися на сторінках часописів «Діло», «Свобода», «Світ», «Вісник Союзу Визволення України».

 

За матеріалами розмов з стрільцями І. Боберський (він особисто зустрічався з кожним, хто побував у Відні) видав у 1915 році збірку «Українські Січові Стрільці в Карпатах». Другою публікацією про УСС стала книжка О. Назарука «Над Золотою Липою». У 1917 році вийшли записки В. Дзіковського «Коло Потутор».

 

Велику пропагандистську і культурно-освітню роботу здійснювала «Пресова Кватира», яка постала з ініціативи І. Іванця, Ю. Буцманюка, П. Герасиміва, М. Гірника та інш. Опікуном і орудником її був І. Боберський. При «Пресовій Кватирі» були організовані стрілецька читальня та бібліотека.

 

«Пресовою Кватирою» видавались часописи «Шляхи», (ред. Ф. Федорців), «Самохотник» (ред. А. Бабюк – вийшло 35 номерів), «Бомба», (вийшло два номери 1916 року), «Самопал» (вийшло три номери у 1916 році), «Усусу» (вийшло 7 номерів у 1916-1917 роках), «Вісник Пресової Кватири» за 1916 рік, «Стрілецький календар 1917 р.» (уклали І. Іванець і Л. Лепкий), «Літературний збірник Українського Січового війська» (вийшов І номер у 1918 році). Лев Гец і Василь Бобинський підготували «Антологію УСС», яка вийшла тільки в 30-х роках.

 

Накладом «Союзу визволення України» у 1916 році вийшла книжка О. Назарука «Слідами Українських Січових Стрільців», а накладом товариства «Просвіта» – «З кривавого шляху Українських Січових Стрільців».

 

Мистецька сторінка УСС пов'язана в першу чергу з іменами Осипа Куриласа («Бій на Маківці 1 травня 1915 р.», «Протинаступ сотні Будзиновського з яру», «Вибух гранати») і баталіста Івана Іванця. Серед величезної кількості картин останнього назвемо «В поході», «Завія», «Похід», «Гураганний вогонь», «Вістовий», «Похід у тифі», «Гармати, вперед», «Ноктюрн», «Допомога села», «Стежа». Крім них, І. Іванець залишив багато ескізів та етюдів..

 

Дві картини встиг створити Юліан Назарак (загинув у 1916 році) – «Бій під Семиківцями», «Барабанний огонь російської артилерії в Семиківцях».

 

Поряд з ними творчо працювали Лев Гец – автор численних акварелей і рисунків, Осип Сорохтей – художник-карикатурист, Юліан Буцманюк. Рисунки й ілюстрації залишили нам Л. Лепкий, В. Оробець, В. Старчук, І. Ткачук, В. Розумович, М. Таллаш.

 

Найцінніший і найбагатший щодо кількості і всебічності матеріал донесла до нас стрілецька фотографія – і мистецька, і аматорська. Справжніми митцями-фотографами стали Ю. Буцманюк, І. Іванець, Т. Мойсейович, В. Оробець, М. Угрин-Безгрішний, І. Озаркевич, В. Яцура.

 

Як скульптори відзначилися М. Гаврилко і М. Цимбрила.

 

Що стосується популярності серед стрілецтва, то рівних Р. Купчинському, Л. Лепкому та І. Іванцю не було. Цей авторитет їм створила праця.

 

І. Іванець і Л. Лепкий ввели як елементи стрілецького строю шапку і блюзу. Їхніми заходами у 1916 році Галичина вже мала оформлений тип українського вояка.

 

У 1916 році І. Іванець опрацював проект бойового стрілецького прапора. З одного боку на синьому шовку зображено Архистратига Михаїла з мечем в одній руці і щитом в другій, на щиті зображений Лев. Архистратиг стоїть на вершині скелі, довколо якої розміщено листя і грона калини. На другому боці прапора на малиновому полі в дубовому вінці – золотом вишиті букви УСС.

 

Л. Лепкий розробив проекти двох пам'ятників на могилах УСС, один з яких було встановлено в с. Пісочне, другий – в Семиківцях.

 

Він створив також форму однострою, яку у 1918 році прийнято для цілої Української Галицької Армії.

 

Вже після закінчення польсько-українських воєн в 1919 році впорядкуванням всіх стрілецьких поховань від Болехова до Стрипи займалась група УСС у складі І. Іванець, В. Дзіковський, М. Харамбура, В. Гузар.

 

Не стояла осторонь культурного життя УСС і Головна Українська Рада, постійним представником якої був В. Старосольський.

 

Заходами Української Боєвої Управи видано 50 листівок з портретами тогочасних політичних діячів, старшин УСС, фрагментами з життя легіону. Серед них «Стежа перед виходом», «Вихід на гору Погар», «Спочинок на горі Маківка», «Розстрільна коло Славська», «Стежа вертає зі звідів», «При огні на Топорівці», «В закопі на Маківці», «Стежа під проводом Рудницького», «Вправи в розстрільній. Сотня К. Гутковського», «Перед відходом», «При дорозі від Тухлі до Сколього», «Стрільці Степанівна і Галєчкова на Маківці», «Гроби стрільців на Маківці».

 

Крім цього, було видано 15 стрілецьких видівок і 10 марок в п'яти барвах (всього 50 штук).

 

На ознаменування історичних подій, пов'язаних з УСС, заходом Головної Боєвої Управи видано такі відзначки:

1) «Синьо-жовтий з буквами «У. С. С. 1914»;

2) «Клинці» – довкола українських народних красок вміщено у виді клинців краски Австрії, Німеччини, Туреччини;

3) «Стрілецька влуча» – українські краски і краски союзників розміщено кружками так, що творять разом стрілецьку влучу;

4) «Загальна Українська Рада» – жовтий лев в синьому полі з буквами З. У. Р,;

5) «Синьо-жовті кокардики»;

6) «Лев в синім полі»,

 

Сфрагістику УСС складають 5 печаток:

1. Українська Боєва Управа (використовувалась у Відні 1914-1917 рр.);

2. Загальна Українська Рада (напис по колу, всередині Лев, повернутий направо);

3. Центральна Управа Українських Січових Стрільців (Відень 1917-1918);

4.Збірна Станиця Українських Січових Стрільців у Відні (Відень 1914-1918);

5. Українська Боєва Управа у Відні (двомовна) 1914- 1918.

 

Вершиною культурної праці УССів став створений ними український театр, що працював у 1917 році у Галичині та у 1918 році в Херсоні. Виникла й своя театральна трупа. З неї вийшли всесвітньо уславлені корифеї І. Рубчак, О. Гірняк, актори С. Бенцаль, Я. Гриневич, Е. Кохан, О. Гринішак, Я. Барнич, Л. Новіна-Розлуцький.

 

VIII

Як відомо, створена руками і розумом українських січових стрільців Західно-Українська Народна Республіка проіснувала від 1 листопада 1918 року до 15 липня 1919 року – всього 257 днів. Про сутність і діяльність цієї держави необхідно говорити окремо. Тут, на завершення, розмови про УСС, слід наголосити на наступному.

 

По-перше. Кожний народ, якщо він усвідомив себе як нація, рано чи пізно неминуче ставить питання про державність. Кожна пригноблена нація рано чи пізно також піднімається до розуміння свого становища й неминуче приходить до утвердження своєї державності. Шляхи здобуття державності є різні. Але щоб вони здійснилися, потрібна наявність національних, політичних, економічних, культурних та військових структур. І, безперечно, зовнішні умови. Такі умови для народів, що творили Австро-Угорську імперію, виникли з початком Першої світової війни у 1914 році. Через призму ЗУНР історія продемонструвала: найслабшими політичними структурами були структури українського народу. Правда, існували чотири політичні партії, але тільки три з них піднялися до усвідомлення необхідності використання наслідків світової війни для розв'язання питання про національну державу. Осторонь лишилася християнсько-суспільна партія. Значно сильнішими були економічні та культурні структури українського народу. Проте повністю відсутні були військові структури.

 

Історія свідчить, що навіть політичні партії на той час ще не усвідомили роль військових організацій в національно-державному будівництві, єдиним шляхом здобуття національної держави вони вважали мирний. На цьому шляху історія їх і застала 1 листопада 1918 року. В надрах політичних структур українського народу Галичини не було політичних діячів типу Т. Масарика, Ю. Пілсудського, діяльність яких сприяла утворенню незалежних Чехословаччини та Польщі.

 

І все ж таки Перша світова війна показала, що до формування військових структур український народ Галичини був готовий. Але тільки готовий. Шансу реалізувати цю готовність історія не дала. Як і не народила історія військового лідера чи лідерів. З цього погляду, якщо можна так сказати, Перша світова війна прийшла зарано. Необхідно, напевне, було б ще 10-15 мирних років. Не сформували військових структур й воєнні умови, хоча вони дали військову організацію «Українські Січові Стрільці». І в цьому плані правомірно стверджувати, що з виникненням УСС завершився перший етап галицько-українського відродження.

 

Відсутність військових діячів демонструє і часта зміна комендантів Українського легіону. За чотири роки на чолі УСС стояли Теодор Рожанківський, Михайло Галущинський, Григорій Коссак, Антін Варивода, Франц Кікаль, Мирон Тарнавський, Осип Микитка та ні один із них не очолив Листопадовий Чин.

 

На чолі Листопадового Чину став Дмитро Вітовський – людина випадкова в тому сенсі, що не він готував цей Чин, бо до Львова прибув лише 30 жовтня. Очевидно, тільки високі патріотичні почуття вплинули на його вибір. Але цього виявилося замало. Випадковість вибору продемонстрував сам Д. Вітовський, вже 2 листопада залишивши пост, який 30 жовтня обійняв. Що дали наступні дні (тільки дні!)? На чолі повсталих українців (про армію годі говорити, вона формувалась і сформувалась в боях) побували М. Маринович, Г. Коссак, Г. Стефанів.

 

Отже, 257 днів існування ЗУНР тільки підтверджує не готовність – і політичну, і військову – українців Галичини до побудови міцної суверенної незалежної Української Держави. Але сам факт її існування повинен бути вписаний великими літерами в історію України.

 

Спис

Командантів Українського Січового Стрілецтва

(серпень 1914 р. – листопад 1918 р.)

1. Теодор Рожанківський, сотник 6. 08 – 18. 08.1914 р.

2. Михайло Галущинський, отаман 18.08. 1914 – 14.03. 1915 р

3. Григорій Коссак, отаман 14. 03. 1915 – 15. 03. 1916 р.

4. Антін Варивода підполковник 15. 03. 1916 – 30. 09. 1916 р.

5. Франц Кікаль, підполковник 17. 03. 1917 – 30. 06. 1917 р.

6. Мирон Тарнавський, підполковник 08.1917 – 06.01 1918 р.

7. Осип Микитка, сотник 6.01. 1.918 –1.08. 1918 р.

 

Кіш УСС

Никифор Гірняк, отаман 16. 01. 1915 – 1. 11. 1918 р.

 

Вишкіл УСС

Михайло Волошин, сотник 08. 1914 – 06. 1915 р.

Володимир Стафиняк, 06. 1915 р. –01. 1916 р.

Мирон Тарнавський, підполковник 01. 1916 – 07. 1917 р.

Кость Слюсарчук, підполковник 07. 1917 – (?).

Гриць Коссак, отаман 1918 – (?).

 

Спис

Командантів курінів

Українського Січового Стрілецтва

1. Григорій Коссак (вересень 1914 р. – березень 1915 р.), отаман.

2. д-р. Михайло Волошин (вересень – жовтень 1914 р.) сотник.

3. д-р. Степан Шухевич (вересень 1914 р. – серпень 1915 р.).

4. Сень Горук (березень 1915 р. – (?)         1918 р.), отаман,

5. Василь Дідушок (серпень – березень 1916 р.), сотник

6. Омелян Лисняк (березень 1916 – (?) – 1918 р.), сотник.

 

СПИС

Командантів сотень Українського Січового Стрілецтва

1. Василь Дідушок, сотник.

2. Осип Семенюк, поручник.

3. Осип Букшований, сотник

4. Іван Коссак, поручник.

5. Роман Дудинський, сотник.

6. Дмитро Вітовський, сотник.

7. Осип Будзиновєький, поручник.

8. Сень Горук, отаман.

9. Ераст Коник.

10. Михайло Баран.

11. Клим Гутковський.

12. Зенон Носковський, поручник.

13. Володимир Сроковський, четар.

14. Андрій Мельник, поручник.

15. Роман Сушко, поручник.

16. д-р. Омелян Левицький, поручник.

17. Осип Яримович, поручник.

18. Іван Чмола, четар.

19. Василь Кучабський, четар

20. Володимир Орза, поручник. '

21. Іван Бужор, поручник.

22. Осип Іванович.

23. Григор Голинський, четар.

24. Богдан Гнатевич, поручник.

25. Никифор Гірняк, отаман.

26. Іван Каратницький, четар.

27. Михайло Баган, поручник.

28. Богдан Герасимів, поручник.

29. Роман Купчинський, четар.

30. Микола Саєвич, поручник.

31. Хома Савчин, четар.

32. Гриць Трух, поручник.

33. Осип Навроцький, четар.

34. Юліан Нестайко, четар.

35. Сократ Іваницький, четар.

36. Теодор Рожанківський, сотник.

 

Сотня скорострілів

37. Федір Черник, хорунжий.

38. Осип Квас, хорунжий.

 

Технічна сотня

39. Іван Сіяк, четар.

40. Василь Клим, четар.

 

Будівельна сотня

41. Михайло Гнатюк, поручнйк.

42. Іван Цяпка, поручник.

 

Сотня кінноти

43. Роман Камінський, поручник.

 

Спис

Членів Української Боєвої Управи

д-р Іван Боберський

д-р Володимир Темницький

д-р Льонгін Цегельський

д-р Володимир Старосольський, поручник

д-р Теофіль Кормош

д-р Кирило Трильовський, голова УБУ

д-р Степан Томашівський, поручник

Дмитро Катомай, четар

д-р Кость Бірецький, четар

Дмитро Вітовський, сотник

д-р Михайло Волошин, сотник

Михайло Геник

Семен Горук, отаман

д-р Степан Шухевич

Теодор Рожанківський, сотник

 

Головні військові операції, в яких брали участь

Українські Січові Стрільці

1914 рік

Сянки                              27/ІХ

Веречки                          28/ІХ

Лисий Верх                    19/Х

Залярська Гора              19-24 /X

Борислав                        20/Х

Добрівляни                     21/Х

г. Ключ                           28/Х

Побук                             28-31/Х

Комарницьке                  3/ХІ

Труханів                         3/ХІ

Тухолька                        21-24/ХІ

 

1915 рік

Лавочне                         1/ІІ

Маківка                          29/ІV-І/V

Лісовичі, Болехів           27/V - 4/VI

Викторів                         24-26/VII

Галич                               27-28/VІ

Завалів                            27/VІІІ

Бурканів                          31/VІІІ

Семиківці                        1-6/ХІ

1916 рік

Лисоня                             2/ІХ

Дикі Лани                         16/ІХ

Потутори                           30/ІХ

1917 рік

Конюхи                             1/VII

Бурдяківці                        29/VII