Український цвіт - брати Дудки (автор: Дудок Володимир)

опубліковано 2 квіт. 2012 р., 07:02 Степан Гринчишин

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

Він ще не змив гриму з обличчя, щойно повернувшись з сільської «Просвіти», де грав у виставі, як у двері загримали гестапівці. Втекти не встиг, чи не хотів наражати на небезпеку рідних. З Косівця їх тоді забрали трьох: його – Степана Дудка (1922-1941), Івана Дудка (1921-1941) та Андрія Штурина (1920-1941). Усі – активісти ОУН. Не встигли піти у підпілля. Потім були катівні – спочатку у Самборі, згодом у Львові. Не зрадили. Мученицьку смерть разом з оунівцями із Зашкович та інших сіл Комарнівської округи прийняли аж у далекому Любліні, де був концтабір «Майданек». Їх живими замурували в стіну...

«АЗБІСТ»

Довший час я не міг розгадати походження найзневажливішого гуцульського слова азбіст. З іншими лексемами простіше: білочка –то карпатська чорна білогруда, а не рівнинна руда вивірка, розбуніти – від прізвиська Батиєвого намісника Буняка, бештати – від хасидського святого Бешта, котрий у Довбушеві часи жив у наших горах. Однак розгадка виявилась простою. В останню війну з-поміж московських окупантів особливо лютували азбісти, тобто чекісти з «особого отдела». Не мають терміну давності криваві злочини азбістів у Космачі: 2 лютого 1946 року трьох селян, які відмовилися йти на вибори, чекісти замордували: порізали багнетами груди, відрубали голови і кинули у вогонь; 7 листопада 1946 року на присілку Ведмежий Михайла Варцаб'юка, на подвір'ї якого знайшли порожню криївку, оперативники повісили за руки до смереки і запалили під ним вогонь. Передсмертні крики було чути впродовж двох годин (Літопис УПА. – Т. 9. – стор. 209, 227); у 1950 році 14-річну дівчинку з Рушора, яка пасла козу під лісом, Ганнусю Бербеничук чекісти заперли у Яблунівську в'язницю. Шість разів їй влаштовували «гарячу баню», тобто, зв'язавши дротом руки і ноги, підвішували над вогнем. На благання, що вона нічого не знає про повстанців, її не припиняли катувати до смерті, а понівечене тіло з прив'язаним каменем кинули до криниці. Чекіст Ушаков з районної катівні НКГБ вихвалявся цим злочином (Городенко М. Криниці смерті // Реабілітовані історією. – Івано-Франківськ: Лілея - НВ, 2000. –Т. 1. – стор. 415).

Такими ж злочинами навіювали на Космач жах особісти Ніколай Картавцев та Куліков. Чому ж так швидко з пам'яті поколінь стерлося походження слова азбіст?