Степан Новицький – командир Холмського УПА (автор: Дем'ян Григорій)

опубліковано 26 квіт. 2013 р., 11:34 Степан Гринчишин   [ оновлено 6 трав. 2013 р., 07:32 ]

Змалку навчений нічого зайвого не повідомляти без потреби іншим, Степан Новицький залишив, після своїх неповних чотирьох десятків років життя, дуже мало конкретної інформації про свою підпільну діяльність навіть у пам'яті рідних сестер Марії, Ольги та вже покійної Омеляни. Зрідка його ім'я зустрічається й на сторінках таких ґрунтовних досліджень Петра Мірчука, як «Нарис історії ОУН. І том» (1968), «Українська Повстанська Армія: 1942-1952» (1953); Лева Шанковського «Українська Повстанча Армія» (надруковано в книзі «Історія Українського війська» (1953), перша частина двотомника «Стрийщина», що ввійшов до серії регіональних збірників «Український архів» (Нью-Йорк, 1990, том 49) та інших.

 

Друкуючи оці скупі нотатки про талановитого і мужнього борця за волю України, одного з провідних діячів нашого молодіжного націоналістичного руху, а відтак і УВО, ОУН та УПА, сподіваємось, що знайдуться серед читачів люди, які знали його, принаймні, з підпільних кличок «Вадим», «Спец», «Степ», і поділяться своїми спогадами з редакцією видання, чи автором пропонованого матеріалу. Наразі ж, навіть точного місця його героїчної смерті і могили не вдалося встановити. 

 

 

 Походив Степан Новицький із патріотичної української сім'ї. Народився 12 грудня 1905 року в селі Григорів, тепер Рогатинського району Івано-Франківської області. Його батько Михайло Новицький працював залізничним контролером. Старший брат Степана Микола навчався у Львівській політехніці. Після утворення Української Народної Республіки переїжджає до Києва і гине в славетному бою під Кругами.1 Від 1916 року родина Новицьких проживала в місті Стрию, що було одним з найвизначніших центрів українського визвольного руху 20-50-х років.

 

Уже з раннього юнацького віку Степан Новицький не тільки виразно усвідомлює своє національне походження, але й обов'язок готуватися до праці для добра і волі України. Його ім'я та прізвище раз по раз зустрічаються в матеріалах про патріотичний рух українського юнацтва.

 

Народну школу та гімназію закінчив у Стрию. Однак матуру мусів здавати аж у Яворові, бо в Стрию його переслідувала польська окупаційна влада за активну участь в українському націоналістичному русі.

 

«Мені оповідала Ніна Селезінка, своячка Остапа Нижанківського, рідна дочка його сестри Осипи, – згадує Ольга Новицька, – що він ще дуже молодим хотів вступити до української націоналістичної організації. Вона відмовляла і переконувала його, що він ще дитина, а той таки наполіг і домігся свого, ставши наймолодшим у її групі"2.

 

С. Новицький з юних років приятелював з такими пізніше визначними діячами визвольного руху, як Степан Бандера, Степан Охримович, Олекса Гасин та інші. Для поборювання шкідливого впливу сов'єтофільства, що почало поширюватися в Галичині, старші гімназисти утворили своє об'єднання, яке рішуче стало на позиції повної державної незалежності та високої національної свідомості. Найкращі представники цієї частини молоді об'єдналися в «Організації вищих кляс українських гімназій». Провідними діячами цього формування поза межами Львова, зокрема, в Стрию були Осип Карачевський, Степан Бандера, Олекса Гасин, Степан Новицький, Дмитро Яців та інші3. Молодь відзначала заборонені польськими окупантами національні свята і річниці, розповсюджувала підпільні листівки, збирала кошти для потреб визвольного руху, бойкотувала офіційні урочистості наїзників, готувалася до вступу на таємний університет у Львові тощо4.

 

Степан Новицький захоплювався патріотичною працею митрополита Андрея Шептицького, радо спілкувався зі священиком Михайлом Жеплинським, який перед теологією був Січовим Стрільцем.

 

Відзначався в усьому високими здібностями, за що в колі приятелів здобув прізвисько «Спец», що опісля стало одним із його підпільних псевдо. Справді всебічно готувався до боротьби за незалежність, збагачував водночас і свої знання, і загартовувався фізично. Саме йому випало стати одним із зачинателів українського лещетарського спорту на Стрийщині і Сколівщині.5 Брав участь у різних змаганнях. Послідовність і рідкісна працьовитість, наполегливість і систематичність у всьому, за що лише він не брався, уможливили йому й тут показувати високі результати. Наприклад, у 1935 році в Славському на крайових змаганнях у з'їздовому бігу з гори Ільзи Степан Новицький здобув перше місце.6 Наступного, 1936 року, він також одним з перших досягає фінішу у з'їзді з гори Тростян.7

 

Лещетарство, однак, не було єдиним видом спорту, яким він займався. Сюди треба додати ще руханку (гімнастику), ситківку (теніс), совги (ковзани)8 та туризм. Майже щороку С. Новицький зі своїми друзями влаштовували багатоденні мандрівки в Карпати і обов'язково на Маківку, гору стрілецької слави.

 

Кожну таку подорож молодь використовувала не для звичайної-розваги, а з метою національно-освідомлюючої роботи з людьми в містах і селах та й між самими учасниками. Вони старанно впорядковували могили борців за волю України, особливо ж Українських Січових Стрільців і вояків Української Галицької Армії. Завдяки таким ентузіастам кладовище полеглих у 1915 році на Маківці поступово перетворилося у священне місце масового паломництва українців.

 

З багатьох заходів, проведених на Ключі, Лисоні та інших місцях тут не можна не назвати хоча б одного. Переважно їх здійснювали дуже діяльні загони Стрийського пласту, хоча вони існували, по суті, підпільно, вплив на молодь мали дуже значний. Між активними пластунами, а всіх налічувалось близько 80, були члени УВО, згодом ОУН. Досить згадати Степана Бандеру, Олексу Гасина, Степана Новицького та інших.9 Пластуни влаштовували табори з майже військовою дисципліною. Очолював їх полковник Січових Стрільців і педагог Іван Чмола. Цей талановитий вихователь молоді в 1925 р. пішки прийшов із Яворова на Другу обласну пластову зустріч у Бубнище. У цьому далекому переході взяв участь і Степан Новицький.10 Там же на прямовисній недоступній скалі «Вежа» Роман Шухевич та Іван Сенів вивісили синьо-жовтий прапор, знявши перед тим чужий жовто-чорний австрійський, що його залишили тирольці.11

 

З Бубнища сотні пластунів вирушили по місцях боїв Січових Стрільців проти московських військ аж на гору Маківку.12 Сюди приходили вони і в наступні роки. Стрийський пластовий загін Червоної Калини взяв під свою постійну опіку стрілецькі могили на цій горі. І завжди С. Новицький був одним з найдіяльніших учасників усіх заходів. На світлині, яку зберіг і опублікував відомий діяч українського зарубіжжя Ярослав Падох, старші пластуни загону Червоної Калини Степан Охримович, Степан Мішкевич, Степан Бандера, Степан Новицький, Михайло Поточняк, Богдан Чехут і Остап Савчинський завзято працюють над упорядкуванням стрілецького цвинтаря на Маківці.13

 

За свою патріотичну працю С. Новицький уже з молодих років зазнав переслідування з боку польської влади. Його неодноразово ув'язнювали. Кілька разів сидів у польських тюрмах у Стрию і Львові. Для сестри Марійки зробив у в'язниці касетку, гарно оздоблену інкрустацією з соломи і бісеру, ця пам'ятка збереглася14 і свідчить, що С. Новицький міг стати віртуозним майстром народної творчості. Та головною метою свого життя вважав ті заняття, які найбільше були потрібні всій нації для здобуття державної самостійності. їм присвячував і віддав справді весь свій хист і працю.

 

Представники польської окупаційної влади в Стрию і Львові, очевидно, добре розуміли це. 2 Грудня 1930 року львівський суд присяжних студентові С. Новицькому оголосив вирок. За активну участь у діяльності Української Військової Організації, створення її відділів та вишколювання членів, його засуджено на три роки тюремного ув'язнення. Такі ж вироки того дня винесено його колегам А. Данчевському, Б. Галайчукові, селянинові В. Шведу і гімназійному абсольвентові М. Мельничину.15

 

В першому томі «Нарису історії Організації Українських Націоналістів» повідомляється про ще одне ув'язнення патріота. Це сталося 30 жовтня 1933 року в Стрию. Тоді польська поліція арештувала студентів С. Новицького, Р. Яремовича, С. Масного та О. Грицака. Ще десять молодих борців схоплено у той час у навколишніх селах.16

 

Як досвідчений підпільник, С. Новицький ніколи не повідомляв рідним про свої конкретні справи. Сестра Ольга згадує: «Відзначався мовчазністю. Дуже прихильно ставився до рідних, до дружини. Завжди додержував слова. Готовий до самопожертви. Україна для нього була понад усе. Але про свою підпільну працю ніколи й нікому нічогісінько не розповідав».17

 

Наразі ніяких відомостей не вдалося розшукати про діяльність С. Новицького в останні кілька років перед початком Другої світової війни. Можна лише догадуватися, що вони були періодом неухильного наростання його активності і цілеспрямованих успішних чинів, бо інакше він не користувався б такою довірою і пошаною в Проводі ОУН, про які свідчать пізніші призначення на дуже відповідальні пости у військовому штабі організації, а відтак і в УПА.

 

Мабуть, під час німецько-польської війни у вересні 1939 року С. Новицький, не роблячи для себе ілюзій з наслідків більшовицького приходу в Галичину, залишив батьківську домівку в Стрию і разом з багатьма іншими патріотами опинився в Кракові. Організаційно-політична праця його і там, практично, ще невідомі. Можливо хіба, що з часом хтось із його найближчих друзів по підпіллю поділиться конкретними згадками чи документальними пам'ятками, якщо вони збереглися.

 

Безсумнівно, що і в цей час він продовжував працювати над ґрунтовним оволодінням військовою справою, проблемами організації і вишколу українських збройних формувань тощо.

 

Тоді ж доля звела його із Марією Пекар (8. ІХ. 1913 – 19. IX. 1965), талановитою скульпторкою і художницею, яка від 1937 року працювала в Кракові. 28 травня 1941 р. вони одружилися. Жили дуже бідно. Стриянка Ірина Нарожняк, яка не один раз бачила С. Новицького з дружиною у Кракові перед початком війни Німеччини з СРСР, згадує, що молода жінка навіть дешевенького взуття не мала і ходила до міста в чоловікових мештах. Зрештою, й він сам не мав змоги купити для коханої дружини такої найнеобхіднішою речі.

 

Після відступу більшовиків подружжя Новицьких переїжджає до Стрия. Марія в 1943-44 роках працює у Львові. То був чи не найплідніший період її творчості18, а Степан увесь у нелегальній роботі ОУН. Небезпека чигає на кожному кроці. Гітлерівці з особливою люттю і запопадливістю виловлюють, катують і страчують бандерівців, виконуючи таємну вказівку керівництва німецької поліції.19 Та невпинно йде формування підпільних бойових груп, проводяться таємні вишкільні збори, готуються кадри для власних збройних сил. Степана Новицького майже ніколи не буває вдома... Він – інспектор і член Карпатського Крайового Військового Штабу ОУН, керує його вишкільним відділом, є одним із близьких співробітників таких провідних діячів збройного підпілля, як Дмитро Грицай (Перебийніс), Роман Шухевич (Тарас Чупринка), Олекса Гасин (Лицар) та інші.20

 

У січні 1944 року Карпатський Крайовий Військовий Штаб ОУН стає Штабом Воєнної Округи УПА-Захід. Очолив його майор «Вадим».21 Під цим псевдом виступав Степан Новицький. У підпіллі він був відомий, як уже згадувалось, і під псевдами «Степ» та «Спец».

 

Українським патріотам доводилося вести важку боротьбу не тільки проти гітлерівських та сталінських загарбників. Експансіоністська політика польських шовіністів усіх напрямків, починаючи від профашистів і закінчуючи комуністами, у першій половині 40-х років привела до нечуваних злочинів на споконвічних українських землях. Уже у вересні 1939 року поляки палили українські села в Галичині і по садистськи знищували національно-свідомих людей. Досить згадати село Попелі біля Борислава. Великих масштабів такі злочинні акції набрали в 1942-1945 роках.

 

Лише від травня 1943 до травня 1944 року, тобто за якихось 12 місяців, польські підпільні військові формації на одній Холмщині знищили 52 українські села.22

 

Про брутальність і розміри геноциду свідчить доля села Сагринь у Забужжі, в якому спалено 260 господарств і вбито близько 700 дітей, жінок та чоловіків.23

 

Гарячі голови загарбників почали активізувати подібні дії і на схід від Холмщини, намагаючись оволодіти територією Львівщини і поза нею, надіславши сюди численні озброєні загони Армії Крайової та інших своїх формувань. У війні проти українців вони співпрацювали і з німцями, і з більшовицькими партизанами. З метою розчищення і захоплення «коридору» від Перемишля до Львова командування Армії Крайової підготувало й зосередило в Білгорайських лісах і на Холмщині понад 15 тисяч війська. Зимою 1943-1944 року вони й почали реалізацію задуму з винищування українських сіл.24

 

Потрібні були термінові заходи для протидії. Головна Команда УПА весною 1944 року створює окремий фронт на відтинку Любачів - Рава-Руська - Грубешів. Його командиром призначено «Спеца» (Степана Новицького).25 

 

 

 На допомогу місцевим загонам самооборони Командування Холмського Тактичного Відтинку зосереджує значні сили УПА. Перші відділи «Галайда» і «Тигри» прибули сюди у середині березня 1944 року. Великий загін ім. І. Богуна надіслала група «Турів» з Волині, курінь «Сіроманці» перейшов з Карпат. Втікачі з Холмщини сформували свій курінь «Вовки».

 

Передислокувався в ці терени й курінь під командуванням Наливайка.26 Водночас поповнювалися існуючі і формувалися нові місцеві загони.

 

У керуванні цими силами чи не найбільше виявився небуденний талант військового організатора і командира С. Новицького. Добре діяв, зокрема, не лише мотоциклетний, кінний і піший зв'язок, але й телефонний. Командування Холмського Тактичного Відтинку мало своїх розвідників навіть у глибокому запіллі ворога. Протягом березня - липня 1944 року курені й сотні УПА провели численні успішні бої проти переважаючих сил Армії Крайової, німців та комуністичних партизанів, перешкодивши таким чином польським експансіоністам здійснити свої маніакальні задуми. Велику кількість українців було врятовано від масового знищення.

 

Про деякі бойові операції маємо свідчення в історичних джерелах та літературі і є можливість коротко повідомити про них читачеві. Наприклад 9 квітня 1944 року українські повстанці провели наступальну операцію проти головних польських сил у колоніях Посадів і Стинятин на Холмщині. Поляки вислали в бій близько трьохсот вояків. «Завзятий бій тривав від світанку до 16-ї години і закінчився перемогою українських відділів. Ворог втратив понад 100 вбитими. В самому тільки Посадівському лісі нараховано до 70 ворожих трупів, – читаємо в лаконічному звіті, опублікованому в книзі «Українська Повстанська Армія: Бойові дії УПА за 1943-1950 рр. Частина друга». – Число ранених по ворожій стороні велике».27 Українці втратили 4 убитими і 13 раненими.

 

Через десять днів, 19 квітня того ж року, повстанці провели бій з німецькою військовою частиною. Ворог втратив кільканадцять солдатів убитими і значно більше раненими. Впало й 6 наших повстанців, в тому числі чотовий Кармелюк.28

 

До терену дій Холмського Тактичного Відтинку УПА належав і тодішній Рава-Руський район. Українським повстанцям часто доводилося раптово виступати на захист своїх краян від польських військових відділів, які чинили жорстокі розправи над невинними людьми. Один із таких терористичних відділів 24 квітня 1944 року, передчуваючи легкий успіх, напав на село Павшиці Любича, але наткнувся на українських повстанців. Втративши 10 посіпаків убитими, поляки втекли.29

 

Обдароване командування українських сил старалося випереджувати напади ворога. Таким чином, зокрема, вдалося недопустити до здійснення чергової кривавої акції, яку готували польські терористи 14 травня 1944 р. в колоніях Ганачевська й Гонятичі на Грубешівщині.30 Ворожі підрозділи вирішили ще більше укріпити свої позиції в Гонятичах і Гонятчиках, перетворивши їх на сильну базу для проведення каральних акцій. Врахувавши це, відділи УПА вже 16 травня того ж року знищують їх опорні пункти повністю, а самим полякам дають змогу втекти живими без бою.31

 

Та ворог не вгамовувався. 1-2 червня 1944 року поляки вибираються в похід проти українських сіл на лівому березі річки Буг і чотири населені пункти їм удається захопити та провести в них свої екзекуції. Сили УПА, надіслані для відсічі, були в кілька разів меншими, але завдяки своїй мужності, дисциплінованості і завзяттю, а також, маючи масову підтримку українського населення, вони не лише зупинили дальше просування шовіністичних зграй, але й змусили їх відступити.32 Лісові терени між Томашовим і Бугом були очищені від ворога. В українських селах за допомогою старшин УПА, що прибули сюди, формуються з місцевих патріотів нові Самооборонні Кущові Відділи.33

 

Ускладнювала діяльність відділів УПА в цьому регіоні потреба майже одночасної війни проти збройних сил Польщі, Німеччини і Росії та її сателітів. Біля села Небруж в кінці липня 1944 року сотні з Воєнної Округи «Буг» у південній Холмщині в бою проти гітлерівців втратили понад 50 патріотів убитими. Наступного дня гине більше як три десятки повстанців із сотні Громового біля села Щип'ятин, б'ючись проти більшовицьких наїзників.34 27 серпня 1944 р. відділ «Вовки» на Холмщині зумів зупинити акцію полку більшовицьких напасників і без втрат відійти на інше місце постою.35 Цей же відділ 3 вересня 1944 р. в селі Ч. на Холмщині провів успішний наскок на будинок школи, в якому розміщувалося кілька десятків польських міліціонерів.34 Через десять днів, 13 вересня, той же відділ примусив тікати польських міліціонерів з іншого села X. на Холмщині.37 20 вересня повстанцям доводиться вступити у важкій бій з більшовиками, в якому тратять 5-х вбитих і 2-х ранених.38

 

Бої і сутички з ворогом на Холмщині відбуваються часто і в різних місцевостях, на жаль, далеко не всі з них зафіксовані в історичних джерелах та літературі, адже такі дії для підпільників були буденною справою. Повстанці намагалися також унеможливити роботу переселенчих комісій, які фактично вели справу до усунення українського автохтонного населення з рідної землі.39

 

Бойові дії українського підпілля та відділів УПА на Холмщині тривали і в наступні роки. Їх вели, головним чином, ті ж сотні і курені, які пройшли добру теоретичну і практичну школу в часи командування Тактичним Відтинком С. Новицького.

 

Згадуваний дослідник історії нашого національно-визвольного руху Лев Манковський свідчить: «Успіхи УПА на Холмщині викликали широкий відгомін серед населення Холмської землі. Дня 30 квітня в Холмі відбулася нарада представників українського громадянства з митр. Іларіоном на чолі. Хід цієї наради був одним гимном на честь УПА».40 Слідом за повстанцями з-за Буга поверталися українські втікачі до своїх спалених поляками сіл. Ситуація на Холмщині для автохтонного населення завдяки УПА, бодай на якийсь час, значно поліпшилася.

 

Для докладного висвітлення цього питання потрібне не одне спеціальне монографічне дослідження. Тут же варто наголосити, що на основних діях УПА в описуваному регіоні корисно позначилися невтомність, хист, знання і рішучість командира Тактичного Відтинку.

 

Після захоплення Галичини військами СССР С. Новицький далі командував підпорядкованими йому куренями й сотнями УПА, їх боротьбою проти сталінсько-хрущовських карателів. Сотні тисяч регулярних і спеціально підготовлених большевицьких військ Москва та її маріонетки з Києва кинули на ліквідацію УПА вже восени 1944 року. Л. Шанковський у цитованій праці так розповідає про кінець життєвого шляху С. Новицького: «Большевики згромадили велику кількість погранвійськ і повели велику акцію проти УПА. У великих боях коло с. Карова, Річиці, Грушки й Яструбичі большевикам удалось розпорошити відділи УПА, незважаючи на власні великі втрати (понад 500 вбитими). Відділи УПА теж мали втрати: згинуло декілька командирів УПА, між ними майор Степан Новицький («Спец»), що був командиром цього відтинку».41 П. Мірчук твердить, що це сталося в жовтні 1944 року на Равщині.42

 

Українська Повстанська Армія втратила в особі С. Новицького одного з найобдарованіших своїх фахівців і організаторів. Він загинув у період розквіту сил і здібностей. На жаль, у його організаційній і військовій підпільній діяльності в сотні разів більше і зараз залишається невідомого, ніж того, що вдалося встановити. Подаючи оці скупі нотатки про незламного борця за державну незалежність України, сподіваюсь на те, що шановні читачі, яким буде відома навіть найменша подробиця із життя і праці Степана Новицького, не забудуть поділитися нею з редакцією нашого збірника або ж автором запронованого матеріалу.

 

Жодного учасника національно-визвольних змагань 40-50-х років, ані одного борця за нашу незалежність не маємо права забути. Всі імена та прізвища полеглих повинні зберегтися на сторінках історії Вільної України. В першу чергу це стосується тих, що від юних років без вагань ішли в передових пробоєвих лавах і впали на полях безсмертної слави. До сузір'я заслужених волонтерів Самостійної України, її славетних військових когорт, багаторічною жертовною діяльністю, діяльністю безкорисливою і дивовижно невтомною, вписав своє ім'я і Степан Новицький.

 

1.Записав Г.Дем'ян 9 квітня 1991р. зі свідчень Ольги Новицької, рідної сестри підпільника, в м. Стрию. Ці спогади підтверджує і друга сестра – Марія, що проживає у тому ж місті.

2. Записав 9 квітня 1991р. в м. Стрию Г.Дем'ян від Ольги Новицької, рідної сестри Степана Новицького.

3. Мірчук П. Нарис Історії Організації Українських Націоналістів. – Мюнхен-Лондон-Нью-Йорк: Українське вид- во, 1968.- Том 1:1920-1939.- с.56.

4. Там же.

5. Штинда Лев. Спорт у Стрийщині // Стрийщина: Історично-мемуарний збірник Стрийщини, Скільщини, Болехівщини, Долинщини, Рожнятівщини, Журавенщини, Жиданівщини і Миколаївщини, – Нью-Йорк: Комітет Стрийщини, – 1990. – Том I, – с.579.

6. Штинда Л. Вказана праця. – с.579.

7. Там же.

8. Савчинський О. Фізичне виховання і спорт: /До історії спорту в Стрию 1925-1939///Стрийщина. Том І. – с. 564,565.

9. Падох Я. Стрийський пласт: нарис історії// Стрийщина - Том 1. – с. 435.

10. Падох Я. Вказана праця. – с. 447.

11. Падох Я. Вказана праця. – с. 447-449.

12. Там же. – с. 449.

13. Там же.– с. 487.

14. Підчас написання цієї статті згадана касета зберігалася в Марії Матківської, рідної сестри Степана, в м. Стрию /вул. Заньковецької, 9/.

15. Мірчук П. Нарис історії Організації Українських Націоналістів, – Том І. – с. 151.

16. Мірчук П. Вказана праця. – с. 419.

17. Записав Г.Дем'ян 17 червня 1991р. в Стрию від Ольги Новицької, 1902 року народження.

18. Докладніше про М.Пекар-Новицьку див.: Дем'ян Г. «Колись я ще людиною стану...»// Гомін волі /Стрий/. – 1990. – 15 вересня; Його ж. Життя як зірка, що впала метеоритом// Гомін волі. – 1990. – 9 жовтня.

19. Лебідь М. УПА. Українська Повстанська Армія: її генеза, ріст і дії у визвольній боротьбі українського народу за Українську Самостійну Соборну Державу. – Сучасність: друге видання, 1987, – І частина: Німецька окупація України. – с. 132.

20. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952, – Мюнхен, 1953, – с. 251.

21. Там же. – с. 252.

22. Лебідь М. Вказана праця, – с. 128.

23. Там же.

24. Шанковський Л. Українська Повстанча Армія // Історія українського війська: Друге доповнене видання. – Вінніпег, Канада: Видавець Іван Тиктор, 1953, – с. 699-700.

25. Там же, – с. 700.

26. Шанковський Л. Вказана праця. – с. 700.

27. Українська Повстанська Армія: Бойові дії УПА за 1943-1950рр. – Видання Закордонних Частин Організації Українських Націоналістів. – 1960. – Частина друга, – с. 42-43.

28. Українська Повстанська Армія: Бойові дії УПА за 1943-1950рр. – с. 44-45.

29. Там же. – с. 46.

30. Там же. – с. 53.

31. Там же. – с. 54.

32. Українська Повстанська Армія: Бойові дії УПА за 1943-1950рр. – с. 56.

33. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952, – с. 166.

34. Українська Повстанська Армія: Бойові дії УПА за 1943- 1950рр. – с. 62.

35. Там же. – с. 67.

36. Там же. – с. 71.

37. Там же. – с. 72.

38. Там же. – с. 75.

39. Там же. – с. 85.

40. Шанковський Л. Вказана праця. – с. 701.

41. Шанковськой Л. Вказана праця. – с. 731.

42. Мірчук П. Українська Повстанська Армія. 1942-1952, – с. 117.