Що означала пацифікація для українців (атор: Турко Роман)

опубліковано 12 серп. 2011 р., 01:00 Степан Гринчишин

Як пацифікація відбувалась в селі Черниляві Яворівського району Львівської області описує історик, голова Чернилявського осередку Всеукраїнського об’єднання ветеранів Турко Роман Степанович.

Починаючи з 1920 року польський уряд проводив політику ополячування українців у Галичині. Принижувалась національна гідність наших краян. Руйнувались українські церкви, які перетворювались у костели. Заборонялась українська мова в державних установах та школах. Українців не допускали до вищих та середніх навчальних закладів. Землі віддавалась в оренду польським колоністам. Рівень життя українця був значно нижчий від матеріального стану пересічного поляка. Українці не хотіли миритись з цим і боролись проти окупантів. Одним з проявів боротьби в Галичині були напади на польські маєтки та їх підпали.

Польський уряд відповів на це пацифікацією (умиротворенням). Ініціатором цього процесу був міністр внутрішніх справ Польщі Броніслав Пєрацький. Починаючи з середини вересня 1930 року на українські села налітали великі підрозділи польської поліції та військової кавалерії та здійснювали в брутальній формі знущання над українцями.

В жовтні 1930 року польські улани провели в селі Черниляві пацифікацію (умиротворення) наших селян. 12 жовтня польські жовніри 14 львівського полку уланів в кількості 150 чоловік і 3 офіцерів прибули в Черниляву. Вони оточили село і взяли в полон 60 наших односельчан та й розпочалась кривава пацифікація.

Першими 150 буків (удари здійснювались бамбуковою палицею або нагайкою) одержав 36 річний Василь Роман, 150 – 20 річний Теодор Турко (перший шофер села), 36 річний січовик Григорій Вахулович одержав 200 буків по голому тілі і незабаром помер, 38 літній Іван Момрик – 200 нагаїв, 62 річний Іван Лисак – 200 буків, справник кооперативи Степан Вергун (УСС) – 100 буків, Іван Боднар з присілку Лісок – 150 буків, Федір Говда – 150 буків.

За два дні пацифікації у Черниляві за свідому приналежність до української нації було важко побито: Михайла Мурина – 50 палиць, Василя Галушку – 75 палиць, Федіра Бугійчика – 100 палиць, Івана Цізду –75 палиць, Миколу Юпина – 75 палиць, Дмитра Германовича – 50 буків, Степана Тейкала – 50 буків, Миколу Резолюту – 50 буків, Степана Цізду – 50 буків, Миколу Момрика – 50 буків, Івана Конанця – 50 буків, Степана Романика – 50 буків та багатьох інших.

На третій день пацифікації, 14 жовтня, на свято Покрови польські карателі знищили читальню «Просвіти», повикидали і спалили бібліотечні книжки, знищили кооперативу «Єдність», поливши нафтою товар і спаливши його молочарню.

Поведінка польських жовнірів була свідомо брутальна під час проведення обшуків. В господарствах громадян, під приводом пошуку зброї, вони розбивали вікна, виламували двері, розбивали образи українських діячів, били горшки і посуд, пороли кожухи, висипали муку і зерно у болото, розшивали стріхи хат, викидали селянський одяг зі скринь, заставляли селян викидати зі стодол збіжжя, розбирали стіжки і таке інше. За свою «працю» вони забрали у селян вівса 60 центнерів, та від кожного двору по 3 злотих контрибуції.

Коли польській владі не вдалось зупинити український визвольний рух, тоді за задумом Броніслава Пєрацького був створений великий концентраційний табір в Березі Картузькій на території Брестської області. Табір був відкритий 5 липня 1934 року. Через нього пройшли тисячі українських діячів та членів ОУН. Напередодні Другої світової війни в таборі містилось понад 5 тисяч українців.

Керівництво ОУН вирішило покарати головного провідника репресивної політики Броніслава Пєрацького. 15 червня 1934 року в м. Варшаві член ОУН Григорій Мацейко з пістолета убив Пєрацького. З місця вбивства він щасливо зник і при сприянні ОУН емігрував до Аргентини.