Наші герої – Дмитро Пелип «Ем», «Євшан» (автор: Бриль Іван)

опубліковано 19 лип. 2012 р., 12:16 Степан Гринчишин   [ оновлено 22 лип. 2012 р., 12:52 ]

Літопис нескореної України: Документи, матеріали, спогади.

Книга І. Документ №258

 

У неділю, 6 жовтня, відбулося перепоховання за християнським обрядом лицаря Золотого Хреста Бойової заслуги першого ступеня, командира тактичного відтинку (ТВ) і куреня – Дмитра Пелипа (псевдо «Ем», «Євшан»), 47 років пролежали останки героя на Радванецькій землі Радехівського району і лише 29 вересня в супроводі багатолюдної процесії його було перевезено в родинне село Равське Жовківського району.

Одночасно із Яструбичів до рідного села Бендюга було перевезено прах вояка УПА Семена Мельничука.

«Ем», він же «Євшан» – героїчна постать лицаря Української Повстанської Армії. Ми знаємо і пам'ятаємо багатьох героїв, які віддали життя на вівтар волі Матері-України, але ще багато треба затратити зусиль, аби імена тих, які при суворих і складних обставинах були нами призабуті, стали надбанням історії національно-визвольної боротьби нашого народу.

Куреню «Ема» присвячували свого часу пісні.

Розповідає комбатант ОУН-УПА Левкович В. М. «Вороний»:

«Командир «Ем», «Євшан» – Пелип Дмитро Петрович народився 1910 р. в с. Голе-Равське (біля Рави-Руської). У 30-х рр. відбуває військову службу в польській армії. Відтак за участь в ОУН в 1936 р. засуджений на чотири роки тюремного ув'язнення. В 1939 р. виходить з тюрми і через рік вступає в легіон «Нахтігаль».

Після ув'язнення уряду Стецька у Львові і ряду членів ОУН, легіон «Нахтігаль» попадає в підозріння фашистського гестапо.

У 1942 р. «Ем» у військовій формі і повному озброєнні повертає в рідне село. Через деякий час гестапівці з'являються в супроводі поліції. Оточили хату. В результаті збройного опору німці були вбиті, а поліцаї підняли руки вгору. «Ем» відходить у підпілля.

Незабаром німці арештують близьких «Емові» людей, їм загрожує розстріл. У відповідь на це «Ем» організовує велику бойову групу членів ОУН, робить наліт на німецький гарнізон і забирає в полон майже 30 солдатів та ставить командуванню вимогу-ультиматум: якщо не звільнять арештованих, полонені німці будуть розстріляні. Фашисти були змушені піти на обмін і звільнили арештованих. Потім «Ем» має переможний бій у селі Карові проти великої кількості німців. Тоді ж його сотня (за свідченням учасника цього бою «Комарина») підбила 9 ворожих танків. Забрано в полон крайсгауптмана Рави-Руської і чотирьох офіцерів. З нашого боку – сім чоловік ранених. Чоту «Беркута», яка в цій ситуації потрапила у полон, опісля обміняли на полоненого високопоставленого чиновника.

З початком організації відділів УПА на Львівщині весною 1944 р. «Ем» після загибелі в селі Острові командира сотні «Галайди» стає командиром і бере участь у розгромі польського штабу АК (Армії Крайової) в с. Посадів, аківці мали за собою чимало спалених українських сіл на Холмщині. У травні 1944 р. «Ем» стає командиром куреня, а згодом тактичного відтинку.

З приходом більшовиків на наші землі «Ем», як курінний і командир ТВ, проводить ряд боїв на території Радехівщини, Холмщини, відтак повертає на Равщину і Немирівщину.

Останній бій «Ем» мав в с. Яструбичі Радехівського району. Смертельно раненого принесли його повстанці в сусіднє село Радванці, де уціліло кілька хат, решта були спалені енкаведистами. В хаті Петра Іваніва «Ем» через кілька годин помер. За словами Іваніва, сталося це перед святом Михайла, тобто між 15 і 21 листопада (за іншими джерелами 4 листопада) 1944 р. В селі вдалося знайти кілька дошок, щоб збити домовину. Похоронили «Ема» на цвинтарі с. Радванці, при тому, за словами очевидців, могили не висипали, бо сім'я невдовзі повинна була забрати тіло. Але того не сталося.