Наші герої - Сім`я Білінчуків (автор: Портяк Василь)

опубліковано 12 квіт. 2012 р., 23:18 Степан Гринчишин

«Грегіт» – історико-краєзнавчо-туристичний часопис,

число 7, 2010-2011. стор. 80.

Про загибель «Сибіряка» – Василя Білінчука – достеменно не було відомо аж до недавнього часу. Основною версією було, що його брат Дмитро, відомий «Хмара» – Білінчук потрапив зі своєю охороною в чекістську засідку десь під горою Кострича на Жаб'ївщині (тепер Верховинський район Івано-Франківської області), під час бою «Сибіряк» був поранений у ноги й залишився прикривати відхід групи... Правдою тут лише те, що повстанець упав під Костричею. Але «Хмара» на той час – весна 1952 року – очолював Провід ОУН Косівщини і в Жаб'ївському районі не перебував.

А було так. 4 травня того року до рук чекістів потрапили живими п'ятеро повстанців, серед яких був слідчий надрайонної СБ «Степ» зі своїм охоронцем «Сокільським». Перевірений, здавалося, у підпільній роботі, на службі в УПА, у контррозвідці есбіст «заломився» на першому ж допиті і на запитання, з ким у нього призначені зустрічі, слухняно виклав: 10 травня з «Буркутом», «Кучером» і «Козачком», 26-го – з «Сибіряком» і «Байраком». Повідомив усе: точний час, місце, умовні попередні знаки. Схоплені разом з ним учорашні побратими опинилися в Станіславській в'язниці, а «Степ» отримав ППШ з тридцятьма набоями і «группу захвата».

Почалася гра. «Буркута», районного провідника Жаб'ївщини, взяли живим. Про жвавого, спритного «Кучера» (Василь Хімчак) «Степ», можливо, розповів оперативникам, і його одразу знищили. В усякому разі, пов'язати його було малоймовірним. Не дався живим у руки і Василь Чорниш – «Козачок».

Полонити «Сибіряка», виглядає на те, чекісти й не збиралися, хоч операція й значилася як «поимка». Наділений надлюдською фізичною силою, озброєний кулеметом-«ручняком», яким міг орудувати, як пістолетом, він до того ж відчув небезпеку і перепризначив зустріч двома днями пізніше, а при зустрічі з віддалі гостро спитав у «Степа», де «Сокільський» і що за нові люди. Той крикнув у відповідь, що призначений у новий терен і отримав іншу охорону. «Сибіряк» залишив «Байрака» і з кулеметом напоготові рушив до «Степа». Був на півдорозі, коли з чагаря метрів за 150 вдарила кулеметна черга.

«Байракові» (Іван Зітинюк) порятуватися втечею не вдалося. Трапилося це 28 травня 1952 року, між селами Кривополе і Красник, у Сиготі, під Костричею. Місце драми встановив славний чоловік із Красника, активний, свідомий гуцул Василь Максим'юк. Він же й хрест поставив на місці загибелі «Сибіряка». Де заховали енкаведисти тіло, на жаль, залишилося таємницею. За свідченням очевидця, його «забрали конем, повезли в Жаб'є» (тепер Верховина).

Брата Дмитра – «Хмару» – за вироком Військової Колегії розстріляли 24 червня 1953 року в Києві. Не минула лиха доля і «Степа». Чорна робота не врятувала йому життя – вже у червні, після смерті «Сибіряка», його заарештували, у січні засудили до розстрілу, а в квітні 53-го вирок було виконано. Такий зазвичай буває вислід зради. А до пам'ятного хреста у Сиготі вперше цього літа прийшов 16-літній внук «Сибіряка».

Василь Портяк із сином Орестом біля пам’ятного хреста