Молодіжні періодичні видання ОУН(б) у 40-50-ті рр. XX століття (автор: Іщук Олександр)

опубліковано 21 жовт. 2013 р., 09:19 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 жовт. 2013 р., 10:26 ]

Організація Українських Націоналістів бандерівського напрямку (далі – ОУН(б) у 40-50-ті роки XX століття поповнювала свої лави, у першу чергу, за рахунок української молоді (1). Невід'ємною складовою частиною ОУН(б) були молодіжні ланки, які створювалися всюди, де лише дозволяла ситуація, причому у великій кількості. Ця робота була передбачена програмою «Олег», розробленою керівниками Проводу ОУН(б) в Україні в середині 1940-х рр.. За логікою підпільників, молодь найбільше підтримувала ідею відновлення незалежності України, і її було найлегше загітувати до участі в ОУН(б). Дійсно, молодь завжди психологічно найбільш готова до змін та радикальної боротьби, а також найменш психологічно стійка і найбільше підпадає під вплив. Основним завданням молодіжних ланок було виховання молоді в українському національному дусі та її підготовка до активної участі в ОУН(б). Особлива увага зверталася на ідеологічне та фізичне виховання юнаків (2).

 

Завданням цієї публікації є дослідити один з напрямків роботи українського визвольного руху з молоддю – видання та поширення молодіжних періодичних видань у 40-50-ті рр. XX століття. Ці видання готувалися в осередках пропаганди, друкувалися у підпільних типографіях і поширювались серед підпільників, їхніх прихильників (у т.ч. і серед молоді). У статті зроблено спробу систематизувати інформацію про збережені молодіжні підпільні періодичні видання, проаналізувати зміст вміщених у них статей, особливості їх оформлення, уточнено інформацію про деяких авторів.

 

Актуальність обраної теми дослідження полягає в тому, що підпільні видання і досі маловідомі науковцям та широкому українському загалові, їх детальний аналіз ще не проводився.

 

Історіографія питання порівняно невелика, хоча про видавничу діяльність підпілля в останні роки з'явилося чимало публікацій. Справа в тому, що більшість дослідників цікавили видання та пропагандистська робота ОУН(б) загалом, і вони не заглиблювалися в аналіз молодіжних періодичних видань. Треба визнати, що впродовж 1991-2010 рр. українська історична наука зробила значний поступ у науковому вивченні діяльності ОУН(б). Цьому сприяв розвиток демократичних процесів, які створили умови для дослідження раніше закритих партійних архівів та архівів радянських каральних органів. На щастя, саме в цих архівах все-таки збереглася чимала кількість писемних джерел, фотографій та спогадів про тогочасні події.

 

Молодіжні періодичні видання ОУН(б) згадуються в дисертації (3) та узагальнюючій книзі про видавничу діяльність підпілля, підготовленій кандидатом історичних наук О. Стасюк (4). Авторка на основі дослідження архівних матеріалів зробила спробу систематизувати відомі на сьогодні підпільні видання, виокремила їх за різновидами. У її книзі міститься узагальнена інформація про молодіжні видання, однак не проаналізовано детально їх зміст, авторський склад редакційних колегій видань, тематику статей. Однак на сьогодні це найбільш повне видання про видавничу діяльність українського визвольного руху.

 

Чимало статей про видавничу діяльність ОУН(б), у т. ч. і про молодіжні видання, підготував дослідник В. Мороз. У багатьох його працях згадується виховна робота підпілля з молоддю, а також особливості підготовки підпільних видань на території Львівщини та Дрогобиччини (5). Також він проаналізував життя однієї з відомих підпільниць Б. Світлик  «М. Дмитренко» та члена проводу Юнацтва ОУН(б) О. Дяківа. Вони писали оповідання для молоді і друкувалась у молодіжних журналах (6).

 

Видавничу діяльність підпілля у повоєнні роки досліджував к.і.н. О. Дмитерко. У його публікаціях є згадки про молодіжні видання ОУН(б) (7).

 

Останніми роками з'явилось кілька цікавих біографічних досліджень про підпільників, залучених до підготовки молодіжних видань ОУН(б).

 

Життєвий шлях киянки Л. Фої «М. Перелесник» досліджував В. Іванченко (8). Вона була одним з головних авторів журналу «Молодий революціонер», який видавався на Волині в 1948-1953 рр.

 

Діяльність молодіжних ланок ОУН(б) та їх керівників у 1939-1955 рр., у т. ч. і молодіжні періодичні видання, досліджував автор цієї статті (9). Ним же було підготовлено дослідження про одного з відомих повстанських поетів М. Дяченка «Марка Боєслава» (10) та у співпраці з В. Іванченком – книгу про поетесу і авторку оповідань Г. Голод «Марту» (11).

 

Життя та діяльність керівника Юнацтва ОУН(б) і редактора журналу «Юнак» П. Федуна «Петра Полтави» досліджували В. Марчук (12), Д. Вєдєнєєв (13), А. Турчин (14), М. Романюк (15) та автор цієї статті (16). До того ж у розпорядженні дослідників є його перевидані праці, у т. ч. і статті для молоді (17).

 

Цікава інформація про підготовку молодіжних журналів підпілля міститься у спогадах члена Проводу ОУН(б) в Україні В. Галаси (18) та його дружини М. Савчин (19). Вони особисто брали участь у підготовці цих видань і тому досить детально описали процес їх підготовки до друку.

 

Чимало згадок про молодіжні періодичні видання міститься у книгах видавництва "Літопис УПА". Однак вони досить розрізнені і згадуються скоріше в контексті інших, більш важливих напрямків діяльності ОУН(б) і УПА.

 

Таким чином, дослідники частково висвітлювали питання, пов'язані з молодіжними періодичними виданнями ОУН(б). Однак їх аналізу до сьогодні зроблено не було.

 

Джерельною базою для написання статті стали, в основному, матеріали ОУН(б) і УПА, збережені у фондах Галузевого державного архіву СБ України (ГДА СБУ). У першу чергу, мова йде про архівну збірку № 376 у 88 томах, де систематизовано документи українського визвольного руху (20). Збірку укомплектовано за тематичним принципом, і томи 26 та 27 містять виключно молодіжні журнали.

 

За результатами архівної евристики нами з'ясовано, що для кращого поширення, пропаганди та тлумачення своїх ідей серед молоді ОУН(б), окрім різноманітних організаційних інструкцій, книжок для виховання кадрів, навчальної та іншої літератури, у різні часи друкувала ще й періодичні видання. Найважливішими з них були журнали "Юнак", "Молодий революціонер", "За Україну", "На зміну", "На чатах".

 

Молодіжні журнали друкувалися технічними ланками, які діяли при різних проводах ОУН(б) (найчастіше – починаючи з окружного). Залежно від матеріальних можливостей підпільників, літературу друкували різними технічними засобами. Частину її виготовляли з використанням типографських засобів (простого верстату, як його називали – "Гутенбергівки", кліше, яке складали з типографського шрифту за особливими правилами і т. ін.). Ці видання відзначалися високою якістю та чіткістю друку.

 

Багато журналів розмножували із застосуванням циклостилю (копіювальної машини). Залежно від матеріального забезпечення технічних ланок, циклостильовані видання мали кращу чи гіршу якість (у тому числі не лише тексту, але й художніх зображень). Останніми роками існування ОУН(б) майже всі організаційні документи та інші видання друкували звичайними друкарськими машинками на тонкому папері, щоб їх було легше знищити за небезпеки. Малюнки у таких виданнях створювали власноручно, іноді із застосуванням копіювального паперу (21).

 

Тематика публікацій молодіжних видань ОУН(б) була різноманітною. Її гарно охарактеризували автори публікації "Юні читачі!", яка була вміщена у першому номері журналу "За Україну" (1948 р.) (22). Зокрема, у ній зазначалося наступне: «На сторінках нашого журналу будуть поміщені статті про:

 

1) Суть і ціль нашого життя, про те, який повинен бути Ваш світогляд, якою має бути Ваша духовність, мораль;

- про українську націю і український націоналізм та його ціль і ідеологію. Це повинно допомогти Вам стати на правильний шлях життя, на шлях служіння своєму народові.

 

2) Статті про історію нашого народу, про наші історичні постаті, про їх невмирущі діла; матеріали, які допоможуть Вам пізнавати рідну землю, її красу і багатство, населення, його життя та працю. Дані про культуру рідного народу, її визначних представників. Засвоєння цих даних допоможе Вам бодай частково пізнати велич душі нашого народу, його спроможності в культурній творчості.

 

3) Дані про нашу визвольну боротьбу у формі оповідань, віршів, пісень, різних повідомлень. Вони покажуть Вам, що наша боротьба проти загарбників опирається на глибокій жадобі нашого волелюбного народу жити вільно, творити і користуватися вільно овочами свого труду, на ненависті до ворога-окупанта. Ви матимете можливість зрозуміти, що масова і активна участь українців у визвольній боротьбі опирається на їх свідомості...

 

4) Вказівки, як протиставитися більшовицькій поліційній машині і провокаціям, як жити в більшовицькій поліційній державі, щоб не впасти в тенети НКВД.

 

5) Дані про міжнародну ситуацію та становище в ній України.

 

6) Гумористично-сатиричні статті на різні теми з метою вказати на протинародну суть більшовизму».

 

Усе вказане вище стосується не лише журналу "На зміну", але й усіх молодіжних періодичних видань ОУН(б).

 

Характерною особливістю різних за жанром публікацій в молодіжних журналах є вільне висловлення у них думок авторів та яскраво виражене національне ідеологічне спрямування. На відміну від радянських авторів, які свої статті писали в умовах жорсткої цензури та не могли зробити об'єктивних висновків з масиву фактичних матеріалів певної проблематики, підпільні автори мали таку можливість і аналізували молодіжні проблеми більш об'єктивно. Слід визнати, що не всі статті та художні твори були написані на високому літературному рівні, але у них спостерігається обґрунтованість думок, наочність фактажу, глибока ліричність та патріотизм.

 

Щодо ідеологічного спрямування, то майже в кожній публікації: історичній статті про далеке і не дуже минуле, у вірші, спогаді чи матеріалі для юнацтва виховного спрямування згадувалося про боротьбу ОУН(б) та УПА за незалежність України. Також зазначалося, що політична лінія українських націоналістів «є єдиновірною в сучасних умовах для здобуття незалежної української держави» (23). Таким чином, майже весь цей різноманітний матеріал подавався з ідеологічної точки зору ОУН(б).

 

Розповсюдженням молодіжних видань ОУН(б) займалися учасники тих проводів, які власне і виготовляли цю літературу для мешканців певної території і певного кола читачів. Деякі журнали підлягали обов'язковому розповсюдженню в Юнацтві (наприклад, журнал "Юнак"). Нижчі проводи ОУН(б) передавали примірники виданих ними журналів до вищих проводів.

 

Авторами публікацій, зазвичай, були учасники збройного підпілля ОУН(б) та УПА, іноді – їх прихильники. Вони писали ці статті з метою виховання молоді у потрібному їм напрямі. Але іноді в журналах публікували реферати, які юнаки готували за дорученням керівників.

 

Часто проводи ОУН(б) давали вказівки збирати в низових організаціях цікаві матеріали (спогади, роздуми, вірші, памфлети), редагували їх та використовували для публікацій в пресі ОУН(б) (24).

 

Встановити наклад молодіжних видань ОУН(б) важко. Достовірних даних про це поки немає. Але шляхом аналізу наявних архівних документів ОУН та органів державної безпеки УРСР можна приблизно уявити схему тиражування видань.

 

У часи, коли радянська влада ще не встигла достатньо зміцнитися, щоб успішно проводити активну боротьбу з ОУН(б) (до 1947-1948 рр.), видавати та розповсюджувати літературу було легше, і її було, безсумнівно, багато. Але молодіжним виданням приділялося менше уваги через їхню другорядність, тому вона виготовлялася у менших кількостях, ніж, наприклад, листівки. Потім у зв'язку з переходом ОУН(б) до більш конспіративної діяльності, зовнішні прояви антирадянської діяльності підпілля поступово зменшувалися. Це призвело до того, що замість збройної боротьби багато учасників організації стали займатися підготовкою, комплектуванням та випуском літератури. Більш актуальною проблемою, у зв'язку з активним наступом МДБ на підпілля, ставало залучення до своїх лав молоді, яка мала замінити загиблих повстанців. Підпільники намагались зберегти кадри, глибше стали конспірувати свою діяльність.

 

Керівництвом організації у повоєнні роки була розроблена програма "Олег", яка передбачала заходи зі створення молодіжних ланок підпілля та виховання молоді в українському патріотичному дусі. Для втілення її у життя серед молоді вибирали найбільш ідейних представників і брали на виховання ОУН(б).

 

Фактично між радянською адміністрацією та підпіллям розгорілася справжня боротьба за те, хто ж врешті матиме більший вплив на молодь регіону, від якої і залежала подальша доля протиборства ворогуючих сторін. Тут і знадобилися такі засоби впливу на свідомість підростаючого покоління, як молодіжні журнали. Тому проводи ОУН(б) стали приділяти більше уваги їхньому випуску.

 

Невеликі можливості у виданні журналів машинописом компенсувалися іншими факторами. Наприклад, авторський колектив журналу міг виготовити 10-20 примірників, які потім передавав до організаційних ланок. У кожній з них цей наклад знову повторювали. Врешті виходило так, що з журналом були ознайомлені всі учасники організації – сотні або і тисячі людей.

 

Таким чином, динаміка випуску та розповсюдження молодіжних журналів ОУН(б) у різних місцевостях у часи 1942-1954 рр. була різною, однак безсумнівно, що найбільші їх наклади виготовляли у роки Другої світової війни та одразу після її завершення, коли робити це було легше. Причиною була відсутність у німців своєї інформаційної мережі серед населення, що дозволяло підпільниками почуватися порівняно вільно. Дехто взагалі не надто переймався конспірацією. Працівники типографій час від часу безпосередньо допомагали підпіллю, а це збільшувало тиражі видань.

 

Найменше такої літератури виготовляли в останні роки існування озброєного організованого супротиву ОУН(б) і УПА (після загибелі Р. Шухевича, у 1950-1954 рр.). Щодо проміжку між цими двома періодами, то в ньому наклади молодіжних журналів залежали від становища на території кожного конкретного проводу ОУН(б). Можна припустити, що подібну літературу виготовляли сотнями, а за сприятливих умов – тисячами примірників.

 

У ГДА СБУ зберігається чимало молодіжних періодичних видань ОУН(б), які свого часу були вилучені в учасників українського антирадянського руху опору. У фонді № 13 (колекція друкованих видань) зберігається 55 номерів таких журналів, виданих у період з 1942 по 1953 роки. У них вміщено 462 публікації (це без різноманітних невеликих за обсягом закликів ОУН(б), цитат відомих людей, політичних жартів тощо, які ми не брали до уваги). Деякі зі статей, віршів, пісень (найбільш популярні, чи написані відомими публіцистами підпілля) публікувалися кілька разів у різних журналах (25).

 

Молодіжні журнали ОУН(б) мали чітку структуру та правила, за якими вони формувалися. Їхніми основними складовими елементами, які видавці намагалися ніколи не ігнорувати, були:

 

1. Статті та інші публікації, відкориговані згідно з уявленнями редактора журналу про сучасну українську мову і розміщені в певному порядку.

 

2. Сталі реквізити першої сторінки: назва журналу, перелік тих, хто його видавав, номер журналу або дата випуску.

 

3. Стандартне друкарське оформлення: нумерація сторінок, за можливістю – однаковий шрифт для всього журналу, дотримання інтервалів, наявність змісту (на першій або на останній сторінці) тощо.

 

4. Наявність лозунгів ОУН(б) та УПА або цитати відомих політиків чи письменників (найчастіше про роль молоді в боротьбі за незалежність України).

 

5. Звернення редакції до читачів (привітання зі святами, застереження про дотримання конспірації під час читання журналу тощо).

 

Формат молодіжних видань ОУН(б) був невеликим, щоб вони займали менше місця, інтервал між рядками найчастіше був найменший (за сучасними нормами – одинарний). Художнє оформлення – назва журналу чи газети – майже завжди виділялося окремим красивим шрифтом, із застосуванням української національної символіки. Літери для такого кліше виготовляли окремо. Обсяг журналів був різним – від 2-3 до 25-30 аркушів, текст, зазвичай, друкували з обох боків аркуша. Для кращого художнього оформлення журналу на його сторінках іноді розміщували ілюстрації та малюнки.

 

Мову молодіжних періодичних видань не можна назвати літературною. У публікаціях зустрічалось чимало діалектизмів, які були притаманні західноукраїнському мовному середовищу. Багато з них запозичено з польської мови. І все ж слід визнати, що тексти більшості публікацій редактори намагалися привести до певного мовного стандарту, щоб він був зрозумілий усім читачам (особливо зі Східної України).

 

Проаналізуємо деякі молодіжні видання ОУН(б) за тематикою їхніх статей.

 

Основним періодичним друкованим органом для молоді у 1942-1943 рр. був журнал "Юнак". Він видавався друкарнею "Кратер", яка базувалася на Тернопільщині. Видавці називали його «органом всього молодого українського покоління». На його першій сторінці постійно зазначалося: «журнал видає молодь Західноукраїнських земель». Фактично через цей орган керівництво Юнацтва ОУН(б) проводило серед своїх членів та молодих прихильників ОУН(б) політичну агітацію з метою заохочення їх до боротьби із супротивниками українського народу, пропаганду своїх ідей щодо виховання та діяльності молоді. Згідно з інструкціями про створення молодіжних організацій ОУН(б) його мали отримувати та вивчати у кожній ланці Юнацтва.

 

Всього у ГДА СБУ збереглося 10 номерів "Юнака": 6 – випуску 1942 р. (за березень, квітень, травень, липень, а також № 11 та 12, вірогідно за листопад та грудень), ще 4 – 1943 р. (номери 13, 14, 15, 16) (26). Вони мали різний обсяг – від 5 до 13 аркушів. Очевидно, що деякі номери "Юнака" не збереглися, але і на прикладі названих матеріалів можна проаналізувати зміст та проблематику, які розглядалися у цьому журналі.

 

У вказаних 10 номерах журналу було вміщено 86 статей (без урахування коротких закликів ОУН(б), цитат відомих українських громадсько-політичних діячів та ін. коротеньких публікацій). З них більше чверті (26) стосувалися різних проблем фізичного, ідеологічного та морального виховання юнацтва, ще 15 присвячені найрізноманітнішим аспектам історії України (політичної, географічної, літературної) та інших держав. У 8-ми поміщені спогади різних людей про учасників молодіжних осередків ОУН(б). Тематика ще 16-ти статей стосувалася певних українських свят або роковин пам'яті відомих людей, історичних подій (наприклад, роковини звільнення Києва військами УНР 31 серпня 1919 р., акта про незалежність 30 червня 1941 р., дня проголошення ЗУНР 1 листопада 1918 р., 10-річчя смерті підпільників Біласа та Данилишина, свята Героїв, дня моря 29 квітня тощо). У решті публікацій ішлося про різне: географію України, політичні новини та їх аналіз тощо. Вірші, пісні, оповідання (6 публікацій) не займали багато місця, що й не дивно, оскільки офіційний орган Юнацтва друкував, переважно, серйозні ідеологічно-пропагандистські матеріали. Окремо для підвищення рівня знань вміщували короткі словники політичних та економічних понять. До багатьох статей додавали цитати відомих людей (наприклад, Є. Коновальця, М. Міхновського та ін.), а також заклики з програми ОУН(б).

 

На початку журналу, зазвичай, поміщалися заклики ОУН(б) до боротьби за незалежну Україну та публікації важливого політичного змісту (звернення до молоді з різних приводів, пояснення політики ОУН(б) та ін.), які безпосередньо розтлумачували учасникам молодіжних організацій ОУН(б) завдання та цілі Юнацтва. Ще більше місця приділяли матеріалам з виховання націоналістичної молоді, у яких автори закликали збагачувати власні знання та вміння, дбати про високу організаційну дисципліну, прагнути досягнення поставлених завдань. Окремо викладали методи, за допомогою яких молодь мала чинити опір окупантам (тоді ще німцям).

 

Після них розміщували статті історичного змісту, в яких автори намагалися пояснити спірні моменти історії, культури, літератури тощо. Це були аналітичні публікації про різні сфери українського життя у минулому та сьогоденні (історію, культуру, мову, політику, географію, військо, традиції тощо). Вони були написані на доволі високому науковому рівні з використанням багатьох праць. Фактично у кожній з них не лише наводили відомі факти, але й поданий аналіз проблеми та висновки. Звісно, що більшість із цих висновків вказували на необхідність здобуття незалежної української держави, без якої, на думку авторів, нормальний розвиток будь-якої сфери життя українців був неможливий.

 

Авторами публікацій у "Юнаку, переважно (на 90%), були члени ОУН(б). Щоб не розконспірувати себе, вони підписували власні твори різними псевдонімами. Крім того, у журналі публікувалися деякі твори відомих українських письменників (наприклад, Олександра Олеся). Редактором "Юнака" був П. Федун «Полтава», активну участь у редагуванні матеріалу брав О. Дяків «Юріїв».

 

Незважаючи на важкі умови, за яких доводилося готувати журнал "Юнак", його якість загалом була задовільною. Слід відзначити змістовність та актуальність більшості статей з історії, виховних матеріалів, водночас і невисоку якість поліграфії та невеликі (порівняно з виданнями у інших державах) наклади. Але "Юнак", безсумнівно, мав велику читацьку аудиторію та вплинув на виховання багатьох молодих українців.

 

Редколегія "Юнака" видавала також невелику газету під назвою "Вісті". Збереглося 8 номерів цього видання (листопад 1943 – лютий 1944 рр.), у яких було вміщено 26 публікацій (27). Газета друкувалося в типографії на двох (іноді до чотирьох) аркушах паперу, текст розміщувався з обох боків. У "Вістях" публікації стосувалися трьох основних тем:

 

1. Огляд військово-політичних подій в Україні і світі (новини).

 

2. Аналіз цих подій.

 

3. Програми ОУН(б) та УПА, огляд їхньої діяльності.

 

Таким чином, можна зробити висновок, що "Вісті" були заплановані як окремий випуск для молоді, де подавався огляд новин та коментарі до них. Основну роль у підготовці видання відіграв О. Дяків, який виступав під псевдонімом «Юріїв».

 

Ще одним популярним журналом ОУН(б) був "Молодий революціонер", який видавав провід на Північно-західних українських землях (ПЗУЗ) у 1948-1953 р. Його виготовляли у друкарні ОУН(б) імені В. Робітницького та ін. У ГДА СБУ збереглося 8 номерів: 1 – за 1948 р., 2 – за 1949 р., 2 – за 1950 р., 1 – за 1951 р., 2 – за 1952-53 рр. (28). За обсягом вони різні – від 26 до 49 аркушів, але текст набрано лише з одного боку.

 

Видання цього журналу безпосередньо організував керівник ОУН(б) на ПЗУЗ Василь Галаса «Орлан», який прибув на цю територію за вказівкою Р. Шухевича у 1948 р. Він очолював указаний провід ОУН(б) з 1948 до 1953 р. Пізніше, коли його було затримано співробітниками МВС УРСР, на допитах він розповів про видання ОУН(б) таке: «Під моїм керівництвом та редакцією видавався журнал «За волю нації» та став виходити новий журнал «Молодий революціонер»... «Молодий революціонер» призначався лише для місцевої молоді, для обробки її у антирадянському дусі з наступним залученням до нашої діяльності. У ньому розміщувалися різноманітні націоналістичні статті агітаційного характеру, якими я намагався підірвати віру молоді у правоту заходів, які проводилися радянською владою...

 

Таким чином, з 1948 до 1953 рр. включно журнал «Молодий революціонер» вийшов вісім разів.

 

Основним моїм помічником у випуску журналів була Фоя Людмила «Оксана», літературний псевдонім «М. Перелесник». Крім неї, у виданні журналів брали участь редактор «Радіо вістей» «Бук» та керівник Луцького надрайонного проводу ОУН(б) «Дем'ян», які пізніше були вбиті у сутичках з військами МГБ.

 

Перший номер журналу «Молодий революціонер» був віддрукований на типографському станку у керівника Межиріцького надрайонного проводу ОУН(б) «Слюсаря» у кількості 5000 примірників та розданий підпільникам. Вони розповсюдили його по селах. Наступні номери журналу моя дружина Марія Савчин віддрукувала по 10-12 примірників на друкарській машинці, оскільки члени Проводу ОУН(б) Василь Кук «Леміш», Осип Дяків «Горновий» та Петро Федун «Полтава» вважали його другорядною літературою і тому заборонили друкувати на станку. Ці екземпляри я висилав до нижчих проводів ОУН(б), а вони розмножували їх у різній кількості, в залежності від наявності паперу...

 

З моменту перебування у підпіллі ОУН(б) я користувався наступними літературними псевдонімами: «Зенон Савченко», «О. Шевченко», «В. Назарович», «Д. Стрибун» (29).

 

У вказаних 8-ми номерах було опубліковано 59 окремих публікацій. Як і слід очікувати, багато з них (18) стосувалося виховання підростаючого покоління, з назвами на кшталт «Завдання молоді на протиколгоспному фронті» чи «Комсомол – школа зради». У них автори закликали молодь чинити супротив заходам радянської влади на селі (переважно прихований, оскільки відкриті антирадянські заходи проводити було вже небезпечно), зривати заходи Комуністичної партії та радянських державних органів, а також виховували молодь у націоналістичному дусі.

 

П'ять статей (це менше ніж у "Юнаку") стосувалися героїчних сторінок минулого України, на прикладі яких демонструвалося віковічне прагнення українців до незалежності (наприклад, «Вивчаймо історію: Полтавська битва 1709 р.»).

 

Художньої літератури у «Молодому революціонері» публікувалося більше, ніж у «Юнаку». Було вміщено 17 різних літературних творів (спогадів учасників ОУН(б) про попередні роки боротьби з більшовиками, віршів, оповідань тощо). Чимало героїв цих публікацій були з числа молоді, що, мабуть, особливо подобалося читачам.

 

Свої твори у «Молодому революціонері» публікували керівники ОУН(б) на ПЗУЗ (окрім В. Галаса та «Дем'яна», які створювали пропагандистські статті, це ще й М. Козак, котрий під псевдонімом «Василь Орач» писав вірші для молоді).

 

Загалом слід визнати, що журнал «Молодий революціонер» був одним з кращих періодичних видань ОУН(б) для молоді в кінці 40-х – на початку 50-х рр. 

 

Львівський крайовий осередок пропаганди ОУН(б) видавав молодіжний журнал «На чатах». Збереглися два його номери – № 2/3 за 1947 та № 4 за 1948 рр. обсягом у 27 аркушів кожен. У них уміщено 23 публікації, з яких 8 літературних творів (оповідання, вірші, пісні), 6 пропагандистських статей про національні свята, 5 – про історію України та 4 виховних. Серед авторів цього журналу фігурують майбутній керівник референтури пропаганди Львівського крайового проводу ОУН(б) у 1951-1954 рр. Гайовська Любомира Онуфріївна «Рута» (інший її псевдонім – «Ольга Іллінська») та керівник референтури пропаганди Станіславського окружного проводу ОУН(б), відомий підпільний поет та літератор Дяченко Михайло Васильович «Марко Боєслав» (30).

 

Ще один журнал для молоді «За Україну» виходив у 1948-1949 рр. Збереглося п'ять його номерів (обсягом у 74, 49, 38, 39 та 49 аркушів), у яких було вміщено 44 публікації. 19 з них були літературними творами (переважно оповіданнями про участь молоді в ОУН(б) та піснями), 9 містили матеріали з виховання молоді. 4 стосувалися історії України і ще стільки ж – відзначення національних свят. Решта 8 містили серйозні критичні та аналітичні роздуми про сучасний політичний стан України і всебічні аспекти національного життя (31).

 

Збереглися два номери молодіжного видання «За волю України» (обсягом у 27 та 22 сторінки), яке видавалося та розповсюджувалося підпільниками ОУН(б) у Жидачівському, Долинському та Калуському районах. У них містилося 12 публікацій (32). Знову ж таки, кожен журнал складали літературні публікації (спогади, пісні, вірші, оповідання), вітання зі святами, критичні статті про сучасний стан в Україні і виховні матеріали, тобто тематика матеріалів була схожою з журналами «За Україну», «Юнак».

 

Осередком пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН(б) публікувалося видання для молоді «На зміну». Збереглося 7 номерів цього журналу (обсягом у 38, 37, 34, 32, 16, 47 та 22 аркуші) 1946-1950 рр. видання, у яких було вміщено 84 публікації. Всього було випущено 9 номерів. Специфікою цього видання була велика кількість вміщених у ньому художніх творів (33), критичних і аналітичних статей про тогочасну ситуацію в Україні і в світі (20). Чимало було і виховних матеріалів для молоді (13 публікацій). Решта стосувалася історії України (6), відзначення річниць національних свят (7), а також звернення редакції і керівництва ОУН(б) до молоді (5). Постійними авторами у цьому журналі були відомі публіцисти та автори підпілля М. Дяченко – «Марко Боєслав», Я. Богдан – «Всеволод Рамзенко», «Улас» та інші (33). Слід зазначити, що видання «На зміну» було одним з кращих для молоді в західних областях України.

 

Дещо більше про цей журнал знаємо з архівної кримінальної справи на Я. Богдана. Він свідчив, що став членом редколегії підпільного журналу «На зміну» в січні 1946 р., редагував твори інших авторів, а також вміщував свої власні статті. Їх він підписував псевдонімами «Всеволод Рамзенко», «В. Ярославич», «А. Кожум'яка», «М. Трипільський», «В. Войнович». З участю Я. Богдана у 1946 – жовтні 1949 рр. вийшло вісім номерів журналу «На зміну». Система їх тиражування була така: в осередку пропаганди друкувалось 12 примірників, а розмножували їх в нижчих організаційних ланках. Розмноження найчастіше виконували на друкарських машинках (34).

 

Треба сказати, що під час слідства над Я. Богданом чекісти не намагалися зібрати всі номери журналу «На зміну», адже щоб довести провину арештованого їм вистачило і двох. На допиті 24 червня 1952 р. слідчий майор Шевчук продемонстрував Я. Богдану № 3 (за 1946 р.) та № 6 (за 1949 р.) журналу «На зміну» і попросив розповісти про участь у їх підготовці. Я. Богдан повідомив, що він дійсно був членом редакційної колегії і ці номери видано за його участю. У № 3 було вміщено написану ним під псевдонімом «В. Ярославич» статтю «Школа – фронт молоді» і під псевдонімом «Леонід Кожум'яка» статтю «Історія України в більшовицькій школі». У № 6 було вміщено чотири статті Я. Богдана, серед яких: передова стаття (без підпису) «До 20-тиріччя ОУН», стаття «За єдину соборну душу українського народу» (під псевдонімом В. Ярославич), статтю «Економічна експлуатація та грабунок українського народу» (під підписом «Всеволод Рамзенко») та статтю «Найважливіші новини з підпільних видань» (під псевдонімом «В.Р»).

 

Я. Богдан розповів слідчим МДБ, що цей журнал призначався для поширення серед молоді середніх шкіл, з метою її патріотичного виховання та поширення ідей ОУН(б). Саме в розрахунку на школярів і були написані дві вказані статті. У них Я. Богдан критикував радянську владу та закликав молодь до боротьби за незалежність України (35).

 

Вплив Я. Богдана на формат журналу «На зміну», на нашу думку, був вирішальним. Його можна порівняти з визначальним впливом М. Дяченка на формування журналу «Чорний ліс». Можливо це сталося тому, що він до переходу в підпілля працював у школі з молоддю і йому було легше від інших авторів підшукати слова, які були б зрозумілі молодим українцям, учням шкіл (36). Таким чином, Я. Богдан доклав значних зусиль до виховання української молоді в патріотичному дусі.

 

На основі розглянутих вище матеріалів можна зробити висновок, що ОУН(б) постійно дбала, щоб українське юнацтво було забезпечене періодичними виданнями. З них молодь дізнавалася новини політичного та культурного життя, знайомилася з дискусійними статтями.

 

Окрім названих періодичних видань для юнаків віком від 15 до 21 року, ОУН(б) здійснювала видання журналів для дітей дошкільного і шкільного віку (від 7 до 13-14 років). Збереглося декілька примірників таких видань: «Орлики» – 4 номери (вміщено 31 статтю, обсяг номерів 17, 23, 14 та 25 аркушів) (37), «Юні друзі» – 3 номери (22 статті, обсяг кожного номеру від 10 до 40 аркушів) (38), «Малі друзі» – 2 номери (18 статей, обсяг 30 та 24 аркушів) (39), «Діти України» – 2 номери (15 статей, по 20 аркушів кожен) (40). Це засвідчило, що підпілля дбало про те, щоб охопити своїм впливом усю молодь.

 

Особливостями цих видань було:

 

1. Відсутність глибоких аналітичних публікацій, які вряд чи зрозуміли б діти.

 

2. Велика кількість художніх творів та оповідань про допомогу малих дітей рухові ОУН(б) та УПА. Із 86 публікацій, вміщених у цих журналах, літературно-художніми було 39, а у решті інформація також подавалася легкою, доступною для дітей мовою. Є у них також велика кількість загадок, ребусів, жартів. Однак загалом публікації більшою чи меншою мірою були призначені для пояснення дітям причин боротьби ОУН(б) та УПА за незалежність України і заохочення їх до участі в ній.

 

У такий спосіб ОУН(б) прагнула підготувати нову зміну молоді, що могла би продовжувати визвольну боротьбу. Як видно із поданого вище, для кожної вікової категорії молоді публікувалися окремі періодичні видання з метою охопити своїм впливом усі прошарки української молоді.

 

Збереглося ще по одному примірнику декілька молодіжних журналів ОУН(б). Зрозуміло, їх не можна вважати надійною основою для певних висновків щодо загального рівня виготовлення і розповсюдження підпільної періодики. Проте, якщо порівняти тематику їхніх статей з іншими молодіжними періодичними виданнями ОУН(б), стає зрозумілим, що вона була дуже схожою. Так, у збережених примірниках журналів «Прапор молоді» (червень 1942 р., обсяг 21 аркуш) (41), «Молодь нескореної України» (1951 р., обсяг 4 аркуші) (42), «Гомін волі» (обсяг 14 аркушів) (43) та «Молода Україна» (обсяг 10 аркушів) (44) було разом вміщено 36 публікацій (окрім коротких закликів). 8 статей стосувалися проблем історії України, ще стільки ж – питання виховання молоді. Так само вісім статей торкалися різних проблем діяльності ОУН(б) та шляхів їх подолання. Останні 8 статей були літературними творами. Ще у трьох публікаціях розповідалося про участь молоді в ОУН(б) і т. ін. Звідси можна зробити висновок, що публікації до них підбиралися за приблизно тією ж тематикою, що й до журналу «Юнак» чи інших.

 

До речі, журнали «Прапор молоді» та «Молода Україна» видавалися та розповсюджувалися на Центральних та Східних українських землях. Це підтверджує той факт, що ОУН(б) прагнула поширювати свій вплив не лише на молодь у Західній Україні, але й у Східній.

 

За результатами дослідження можна зробити наступні висновки.

 

ОУН(б) у 1941-1955 рр. вдалося організувати друк молодіжних періодичних видань та їх поширення на території Західних областей України. Також підпілля намагалося готувати видання і для молоді Східних областей. Найголовніші з них – «Юнак», «Молодий революціонер», «На зміну» та інші – публікувалися доволі великими, як для того важкого повоєнного часу, накладами. На нашу думку, тираж журналів був непоганим, як на підпільні умови, але недостатнім для задоволення пропагандистських потреб підпілля. Адже виданнями підпілля цікавилось багато свідомих українців, які читали їх потаємно від радянських каральних органів.

 

Журнали ОУН(б), які планувалося видавати регулярно (щомісяця), не могли виходити своєчасно через важкі умови для підпільної праці в межах СРСР. Однак підпільники намагалися забезпечити систематичне видання молодіжних журналів, і це їм частково вдавалося.

 

За допомогою цих журналів учасники Юнацтва ОУН(б) та молодь мали змогу стежити за подіями у світі, вивчати історію України (відмінну від тієї, що викладали у радянських школах та університетах), вчитися аналізувати помилки минулого та гартувати себе до майбутньої боротьби. Оскільки частина молоді не мала можливостей отримати вищу освіту, то їй доводилося власноручно, за допомогою наявної літератури, здобувати важливу освітню інформацію. Ці видання стали альтернативою радянським пропагандистським журналам на кшталт «Піонерської правди».

 

На нашу думку, керівники ОУН(б) планували використати організовані ними молодіжні видання не лише для агітації, пропаганди ідей ОУН(б), але й для підвищення загального освітнього рівня населення, оскільки вважали, що в лавах ОУН(б) треба підготувати досвідчених та розумних громадян, бо якщо використовувати малоосвічених, то боротьбу з органами державної безпеки УРСР їм не виграти. До ОУН(б) планувалося брати людей лише з повною середньою освітою.

 

Отже, молодіжні видання ОУН(б) були складовою частиною виховної політики ОУН(б) серед молоді у 40-50-х рр. та відігравали важливу роль у формуванні її поглядів, служили боротьбі з радянською пропагандою.

 

З тематики публікацій у періодичних молодіжних виданнях ОУН(б) видно, що видавці найбільше уваги у публікаціях приділяли вихованню молоді, висвітленню історії України та світу, місцю України в сучасній світовій політиці, збереженню традицій відзначення національних свят, а також різним літературним творам (особливо тим, які зображали непереборне прагнення українців до незалежності).

Таким чином, молодіжні періодичні видання ОУН(б) безсумнівно вплинули на виховання молоді та її подальші погляди у житті. Багато читачів цих журналів і зараз докладають свою працю до розбудови незалежної України, – а значить праця видавців не була даремною.

 

Література

1. Субтельний О. Україна. Історія. – К., 1991. – С. 369-375.

2. Я. М. Інструкції для укладу юнацтва // Державний архів Служби безпеки України (далі – ГДА СБУ). – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 26. – Арк. 1-10.

3. Стасюк О. Видавничо-пропагандистська діяльність ОУН (1941-1954 рр.). Автореферат дис... канд. іст. наук / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України, Львів, 2004. – 20 с.

4. Стасюк О. Й. Видавничо-пропагандивна діяльність ОУН (1941-1953 рр.). – Львів, 2006. – 384 с.

5. Мороз В. Основні моменти пропагандистської діяльності ОУН-УПА в кінці 1940- 1950-х років // Европа в XX веке: путь от войны к миру. Материалы международной научной конференции. – Харьков, 1995. – С. 86-89: Мороз В. Підпільна преса ОУН і УПА на території Львівської области // Визвольний шлях. – 2001. – Кн. 9. – С. 44-48; Мороз В. Структура референтури пропаганди ОУН на Дрогобиччині (1944-1950-і рр.) // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск до 60-річчя УПА. – Дрогобич, 2002. – С. 188-200; Мороз В. Технічні засоби пропаганди в діяльності ОУН // Український визвольний рух / Центр досліджень визвольного руху, Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. – Львів. 2004. – Збірник 3: До 75-ліття Організації Українських Націоналістів. – С. 205-234.

6. Мороз В. Невідомі документальні джерела до біографії Богдани Світлик-Литвинко // Воля і Батьківщина. – Львів, 1997. – № 2. – С. 55-65; Мороз В. Член крайової екзекутиви ОУН, провідник юнацтва і робітництва. До 90-річчя від дня народження С. Ніклевича // Львівщина у 2002 році: знаменні і пам'ятні дати краю. Календар. – Львів, 2002. – С. 42-43; Мороз В. Портрет Осипа Дяківа «Горнового». – Львів-Торонто, вид-во "Літопис УПА", 2010 (серія "Події і люди", книга 11). – 128 с.

7. Дмитерко О. Напрямки пропаганди ОУН-УПА наприкінці 40-х – на початку 50-х рр. // Соціально-економічна ефективність державного управління: теорія, методологія та практика. Матеріали щорічної науково-практичної конференції, Львів, 23 січня 2003 року. Частина 2. – Львів, 2003. – С. 398-401; Дмитерко О. Організація та матеріально-технічне забезпечення видавничої діяльності ОУН і УПА в 1944-1950-х рр. // Наукові записки Національного університету "Острозька академія": Історичні науки. – Острог, 2004. – Вип. 4. – С. 290-297; Дмитерко О. М. Агітаційно-пропагандистська робота ОУН і УПА серед військовослужбовців Червоної армії // Дрогобицький краєзнавчий збірник. Спецвипуск. – Дрогобич. 2002. – С. 138-147; Дмитерко О. М. Організація усної пропаганди ОУН і УПА (1944-1950-і рр.) // Збірник навчально-методичних матеріалів і наукових статей історичного факультету Волинського державного університету ім. Л. Українки. – Випуск 7. – Луцьк, 2002. – С. 27-33.

8. Іванченко В. Обставини загибелі письменниці та учасниці підпілля ОУН(б) на Рівненщині Людмили Фої / Актуальні проблеми вітчизняної та всесвітньої історії. Наукові записки Рівненського державного гуманітарного університету. Випуск 16. – Рівне. 2009. – С. 202-204; Іванченко В. В. Квітка у червоному пеклі. Життєвий шлях Людмили Фої. – Львів-Торонто, вид. "Літопис УПА", 2010 (серія "Події і люди", книга 9). – 128 с.

9. Іщук О. С. Діяльність молодіжних структур ОУН як складова українського національно-визвольного руху у 1939-1955 рр. Автореферат дис... канд іст наук/ КНУ ім. Т. Шевченка. – К., 2005. – 18 с.

10. Іщук О. С. Життя та доля Михайла Дяченка «Марка Боєслава». – Львів-Торонто, вид. "Літопис УПА", 2010. –  140 с.

11. Іщук О., Іванченко В. Життєвий шлях Галини Голояд «Марти Гай». – Львів-Торонто, вид. "Літопис УПА", 2010. – 128 с.

12. Марчук В. Діяльність Петра Федуна «Полтави» в пропагандистському апараті українського визвольного руху в 1940-х – 1950-х роках // Український визвольний рух. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, Центр досліджень визвольного руху, 2008. – Збірник 12. – С. 117-133.

13. Вєдєнєєв Д. В. Провідний пропагандист визвольного руху [про П. Федуна] // Історія України. – 2002. – № 2. – С. 6-7; Вєдєнєєв Д. Під псевдонімом «Полтава» [Про П. Федуна] // Дзеркало тижня. – 31 травня 2008 р. – № 20 (699). – С. 21; Вєдєнєєв Д. В., Биструхін Г. С. «Повстанська розвідка діє точно й відважно...». Документальна спадщина підрозділів спеціального призначення Організації українських націоналістів та Української повстанської армії. 1940-1950-рі роки. – К.: "К.І.С.", 2006. – 568 с.

14. Турчин А. Петро Федун // Броди і Брідщина. Історично-мемуарний збірник. – Броди, 1998. – Кн. 2. – С. 525.

15. Романюк В. Петро Федун «Полтава» – провідний ідеолог ОУН та УПА. – Торонто- Львів, вид. "Літопис УПА", 2009. – 128 с.

16. Іщук О. С. Розшук органами державної безпеки УССР керівника Головного осередку пропаганди ОУН (б) Петра Федуна у 1944-1951 рр. – К., 2008. – 66 с.; Іщук О. С., Ніколаєва Н. Б. Ідеолог визвольного руху (до 55-тиріччя загибелі Петра Федуна «Петра Полтави») II Українознавство. Календар – щорічник. – К., 2006. – С. 255-256.

17. Полтава П. (Федун П.). Збірник підпільних писань. – Мюнхен: Український самостійник, 1959. – 297 с.; Федун Петро «Полтава». Концепція Самостійної України. Том 1. Твори / Упоряд. і відп. ред. М. В. Романюк; НАН України. Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича; Галузевий державний архів Служби безпеки України. – Львів, 2008. – 720 с. [передмова про життя і долю П. Федуна і його оточення на с. 3-28].

18. Галаса В. Наше життя і боротьба. Спогади. – Львів: Вид-во "Мс", 2005. – 270 с.

19. Літопис Української повстанської армії. Том 28. Марія Савчин. Тисяча доріг; спомини. – Торонто-Львів, 1995. – 600 с.

20. Детальніше про історію створення справи див.: Іщук О. С. Узагальнення органами КДБ УРСР досвіду боротьби з підпіллям ОУН та УПА: до створення відомчої тематичної колекції архівних документів (1959-1964 рр.) // З архівів ВУЧК-ГПУ- НКВД-КГБ. – 2009. – № 1 (32). – Харків: "Права людини", 2009. – С. 87-119.

21. Справка о вскрытии и ликвидации органами МВД УССР молодежных групп и организаций // ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 27. – Арк. 211-248.

22. ГДА СБУ. –Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 1-3.

23. Справка о некоторых изменениях в тактике бандитского оуновского подполья в связи с полной коллективизацией и активизацией мер, проводимых органами государственной безопасности в Западных областях Украины // ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 27. – Арк. 271-294.

24. Справка о попытках националистического подполья на Украине распространить свое влияние на молодежь // ГДА СБУ. – Ф. 13. – Т. 26. – Арк. 230-292.

25. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 26. – Арк. 1-149; Т. 27. – Арк. 1-714.

26. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 26. – Арк. 1-91.

27. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 26. – Арк. 92-118.

28. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 26. – Арк. 158-449.

29. Протокол допиту Галаса В. М. від 8 серпня 1953 р. // ГДА СБУ. Ф. 13. – Спр. 372. – Т. 26. – Арк. 212-219.

30. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 26. – Арк. 103-157.

31. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 1-207.

32. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 208-249.

33. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 250-260.

34. ГДА СБУ. – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 126-127.

35. ГДА СБУ – Ф. 6. – Спр. 75196-ФП. – Арк. 185-186.

36. Список статей Я. Богдана, опублікованих в журналі «На зміну», дивись у таблиці в кінці розділу.

37. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 481-538.

38. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 538-628.

39. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 629-670

40. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 671-714

41. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 26. – Арк. 119-129.

42. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 471-472.

43. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 473-480.

44. ГДА СБУ. – Ф. 13. – Спр. 376. – Т. 27. – Арк. 446-470.

 

Олександр Іщук, кандидат історичних наук, Начальник наукового відділу ГДА СБУ.