Листопадовий зрив. УГА-І (автор: Гордієнко Володимир)

опубліковано 8 лист. 2013 р., 13:33 Степан Гринчишин   [ оновлено 18 лист. 2013 р., 10:28 ]

V

У зв'язку з Цим Українська Національна Рада приступила до творення перших державних органів влади. 9 листопада о 13 год. 30 хв. на своєму засіданні УНР призначила Перший Уряд тимчасовий Державний Секретаріат у складі:

голова секретаріату і секретар фінансів — д-р К. Левицький;

секретар внутрішніх справ – д-р Л. Цегельський,

секретар закордонних справ – д-р В. Панейко,

секретар торгівлі і промисловості – Я. Литвинович,

секретар віросповідань – О. Барвінський,

секретар освіти – О. Барвінський (тимчасово),

секретар суспільного здоров'я – д-р І. Куровець,

секретар військових справ – отаман Д. Вітовський,

секретар праці і суспільної опіки – А. Чернецький,

секретар публічних робіт – д-р І. Макар,

секретар земельних справ – д-р С. Баран,: .

секретар судівництва – д-р С. Голубович,

секретар шляхів – І. Мирон,

секретар пошт і телеграфу – О. Пісецький.

 

До складу Державного Секретаріату було включено й голову Харчового Українського Уряду д-ра С. Федака.

 

10 листопада на засіданні Української Національної Ради, що відбулося у повному складі, Уряд склав присягу найстарішому члену УНРади д-ру Ю. Романчуку.

 

На цьому ж засіданні було прийняте ще одне історичне рішення: «Українська Національна Рада як найвища власть українських земель бувшої Австро-Угорської монархії в змаганню по здійсненню національного ідеалу всього українського народу доручає Державному Секретаріатові поробити потрібні заходи для з'єднання всіх українських земель в одну державу».

 

До речі, це відбивало настрій всіх верств Західної України. Нагадаємо, що ще 13 жовтня 1917 р. збори українського студентства у Львові прийняли резолюцію, де записали і такі слова: «Українське студентство, стоючи на ґрунті самовизначення народів, ставить одиноко оправдане, доцільне, невідкладне і справедливе домагання з'єднання всіх земель, заселених українським народом, в одну державну цілісність».

 

Отже, возз'єднання з Українською Народною Республікою стало головним завданням Державного Секретаріату ЗУНР.

 

На засіданні прийнято назву держави – Західно-Українська Народна Республіка, яку запропонував В. Охримович, і герб держави: золотий лев на синьому полі.

 

В цей же день після присяги провела засідання Рада Державних Секретарів, яка розглянула питання про призначення перших послів ЗУНР до Києва, до Берна, до Берліна, до Відня, до Будапешта, до Загребу, до Праги.

 

Послами були призначені: до Києва – Гриць Микетеїв, до Берліна – Олександр Колесса і д-р Євген Левицький, до Швейцарії – Володимир Темницький і Іван Левинський, до Відня – Євген Петрушевич і Станіслав Дністрянський.

 

В дні засідань Української Національної Ради по утворенню Першого уряду ЗУНР українські військові підрозділи прочистили вулиці Замарстинівську і Казимирівську, вели постійний артилерійський обстріл Стрийського парку, Кадетської школи, косарень на Вульці і Головного Двірця.

 

Перемишль 10 листопада переживав один з найкритичніших днів. На місто наступали польські підрозділи, яких нова українська влада міста 3 листопада випустила з-під арешту під «слово гонору», що участі у військових діях вони приймати не будуть. Дорогою ціною українці Перемишля, тай, зрештою, вся ЗУНР заплатила за свій акт милосердя. Два дні стримувала українська залога міста, основу якої становили 16 і 17-літні юнаки, що вперше взяли кріса до рук, польський наступ. І тільки тоді, коли «заговорили» гармати, молоді вояки уступили поле змагань. І без перешкод по неушкодженим і не зруйнованим мостам, а наказ Центрального Військового Комітету вимагав їх ліквідацію у першу чергу, польські війська 11 листопада увійшли в місто.

 

Саме у Перемишлі формувались і з Перемишля швидко по неушкодженим залізничним коліям перекидались польські військові підрозділи на північ під Раву-Руську, на південь під Хирів і в столицю краю Львів.

 

Нам шкода було нищити творіння власних рук: мости в Перемишлі, основні двірці і залізничні колії, шкода, навіть ціною поразки визвольних змагань.

 

Про перебіг боїв у Львові в другій десятиденці листопада регулярно подавались «Зведення Начальної Команди Українських військ.

 

Зведення від 11 листопада:

 

«Протягом останньої доби положення у Львові не змінилося. Настрій наших бойових сил знаменитий, підкріплення з краю напливають безнастанно.

 

Наші війська... розбивають всюди польські ватаги.

 

Поляки умістили на горбі за монастирською палатою 3 гармати і одну коло Єзуїтського городу. Наша артилерія влучними вистрілами приневолила сі гармати до мовчання і до відвороту.

 

На вул. Замарстинівській поляків прогнано ручними гарматами. На Персенківці наші заняли міст при Стрийській дорозі.

 

Вночі ворог підсунувся на один з бастіонів Цитаделі, одначе наші вояки його розбили».

 

Звідомлення від 12 листопада:

«На бойових становищах без перемін. Наші сили зростають, позиції чимраз сильніші. Дух наших військ незвичайно бадьорий, запровіянтовання блискуче.

 

В косарні Ферденанта відбиваються всі виступи ворожих відділів.

Збито польський літак».

 

Зазначимо, що залогою в косарнях Ферденанта командував Р. Купчинський.

 

Звідомлення від 13 листопада:

«Наше положення на всіх позиціях Львова дальше корисне. Наші війська держаться знаменито. Прибувають нові свіжі сили.

 

Поляки наступали на косарню поліції, на Казимирівський і на Персенківці».

 

Додамо, що до звідомлення не увійшла інформація про заломлення першої атаки на Кадетську школу, яку 13 листопада полякам вдалося відбити.

 

Але в загальному намічався злам ситуації на користь військ ЗУНР, які в цей день атакували на півночі і півдні, де, зокрема, заволоділи вул. Стрийською.

 

На хвилі загального успішного розвитку військових дій Державний Секретаріат Військових Справ 13 листопада 1918 р. видає наступний ряд розпоряджень. Наведемо тільки розпорядження за числами III і IV.

 

Розпорядок ч. IV

Військова організація Західно-Української Народної Республіки:

І. Ціла територія Західно-Української Народної Республіки ділиться на три військові області:

А) Львів,

Б) Тернопіль,

В) Станиславів.

 

ІІ. Ціла територія Західно-Української Республіки ділиться на 12 військових округів.

 

А. Область Львів

1) Округ Львів обнимає політичні повіти Львів, Сокаль, Жовква, Городок, Рудки;

2) округ Перемишль обнимає повіти Перемишль, Мостиська, Добромиль, часть Березова, Санік, Лісько;

3) округ Рава-Руська обнимає повіти Рава-Руська, Ярослав, Яворів, Цішанів;

4) округа Самбір обнимає повіти Самбір, Старий Самбір, Турка, Дрогобич.

 

Б. Область Станиславів

5) округ Станиславів обнимає повіти Станиславів, Богородчани, Надвірна, Товмач, Городенка;

6) округ Стрий обнимає повіти Стрий, Жидачів, Сколе, Долина, Калуш;

7) округ Коломия обнимає повіти Коломия, Печеніжин, Косів, Снятин;

8) округ Чернівці обнимає повіти Чернівці, Кіцмань, Заставна, Вишнівці, Серет, Вижниця, Сторожинець.

 

В. Область Тернопіль

9) округ Тернопіль обнимає повіти Тернопіль, Збараж, Скалат, Теребовля;

10) округ Золочів обнимає повіти Золочів, Радехів, Кам'янка-Струмилова, Броди, Зборів;

11) округ Чортків обнимає повіти Чортків, Бучач, Гусятин, Борщів, Заліщики;

12) округ Бережани обнимає повіти Бережани, Бібрка, Перемишляни, Рогатин, Підгайці.

 

Президент Державних секретарів д-р Кость Левицький, в. р. Державний Секретар Військових Справ отаман Вітовський, в. р.

 

Розпорядження ч. IV

На основі постанови Української Національної Ради з дня 13 падолиста 1918 заряджую частинну мобілізацію всіх обов'язаних до військової служби горожан української народності Західно-Української Народної Республіки і так:

1. Всіх стажистів бувшої австрійської армії до 50 р. життя;

2. Річників мужви із здемобілізованої бувшої австрійської армії від 1883-1900 р.;

3. Заряджую перегляд річника 1901 та річників 1883-1900 р. в тих граничних повітах, де під час війни австрійські власти рекрута не побирали.

 

Президент Державних Секретарів д-р Кость Левицький, в. р. Державний Секретар Військових справ Вітовський, отаман, в. р..

 

Цим же днем датовано і текст присяги Українських військ, який зложив Д. Вітовський

 

Наведеними розпорядженнями започаткувалось фактичне формування регулярних військових підрозділів в краю, які стали зародком майбутньої Української Галицької Армії. Оскільки більш детальних розпоряджень і інструкцій не поступало, ці військові підрозділи почали виникати стихійно, без жодних обмежень на чисельність і на жаль, на етапі виникнення між ними відсутніми були будь-який зв'язок і координація дій.

 

Між тим в наступні дні, а саме 14 і 15 листопада українські війська у Львові добивались нових успіхів, зміцнювали і розширювали свої позиції. Особливо значним був успіх на півночі, де поляків відкинуто було в район вулиць Граничної, Короля Яна III і св. Мартина і захоплено міську різницю.

 

В здобуття цих успіхів значна роль належить і Козацькому загону ім. Ґонти під керуванням отамана Долуда, що прибув з Великої України на допомогу своїм братам на Заході.

 

Звідомлення Начальної Команди Українських військ від 15 листопада:

«Положення наших військ у Львові знову скріпилось. Тверда їх постава на зайнятих становищах доводить неприятеля до зневіри і ослабила його бойову енергію. Оконечна побіда недалека».

 

Звернімо ще раз свою увагу на останні слова звідомлення: «Оконечна побіда недалека»,

 

В ті листопадові дні як українська, так і польська сторони вважали: хто володіє Львовом, той володіє краєм. А тому всі сили обі воюючі сторони скеровували на Львів.

 

І отже злам опору і захоплення ініціативи у Львові визначав якщо не все, то досить багато в українсько-польській війні.

 

Найбільш захищеною польською залогою залишалась Кадетська школа, якою і 15 листопада під час другого наступу знов заволодіти не повелось.

 

Для зміцнення військової дисципліни і організованості Державний Секретаріат військових справ 16 листопада вводить військовий трибунал і організовує основи судочинства.

 

В прийнятому цього дня «Тимчасовому законі про адміністрацію ЗУНР» зазначалось:

§ 4 Начальним повітовим органом політичної адміністрації є повітовий комісар.

§ 5 Його іменує і усуває Державний секретар внутрішніх справ...

§ 12 Суди, пошта, телеграф, залізниці є вийняті з команди повітового комісара.

 

Звідомлення Начальної Команди Українських військ від 17 листопада:

«Положення у Львові дуже корисне...

На стрийськім передмістю сильні ватаги продерлись рано крізь парк. Боротьба тривала до вечора.

 

В районі Клепарівської вулиці ворожі сили наступали ціле пополуднє головно по вул. Газовій і Під Дубом. Ворога відкинуто».

 

Знову, як дві попередні, атака на Кадетську школу не принесла успіху.

 

Але паніка серед польських легіоністів все зростала.

 

І ось у цій ситуації приймається рішення, яким, як показали наступні події, перекреслено всі здобутки, осягнені за перші 17 днів листопаду.

 

Воно промовляло словами «Зведення Начальної Команди Українських військ» від 18 листопада:

«На гаряче бажання польських громадських кругів, а також на прохання нашої ворожої сторони НК українських військ у Львові згодилася на 48-годинне завішання оружа у всіх бойових, районах.

 

Роз'єм почався дня 18 падолиста с. р. о 6 год. рано однако може бути зірваний за попереднім тригодинним попередженням.

 

Один пушечний вистріл нашої артилерії має повідомити мешканців загрожених районів про евентуальне підняття дальших воєнних операцій».

 

З «Звідомлення Начальної Команди Українських військ» від 20 листопада:

«Завішання оружа, заключене між обома сторонами у Львові, продовжено на дальших 24 години се є: від 6 год. рано дня 20 с. м. до 6 год. рано дня 21 с. м.»„

 

Недивлячись на продовжене перемир'я, о 6-30 ранку почався польський наступ на косарні Ферденанта і тривав мало не до восьмої.

 

Спочатку зроблено спробу мінами пробити прохід у стінах. З цього нічого не вийшло. Зрештою їм вдалося підпалити барак і під прикриттям диму поляки пішли на приступ. Але й ця акція не вдалась. І, запобігаючи розгрому, поляки згадали про перемир'я.

 

Відволікаючим маневром, яким стала саме ця акція, польська сторона прикрила прибуття до Львова по діючій залізниці Перемишль-Львів військ під командою підполковника Токажевського у складі 1370 жовнірів і 8 гармат.

 

Широко спланованою акцією 20 листопада здійснено також перекидку польських військ з Перемишля до Хирова і Рава-Руської.

 

21 листопада о 7 годині ранку польські війська почали військові дії по всьому українсько-польському фронті у Львові, в яких прийняли участь і новоприбулі підрозділи під командою генерала Роя.

 

Основу плану складав обхід українських військ з півночі і півдня з метою замкнути їх у кільце у Львові. Проте, атакуючи з півдня, польські війська дійшли тільки до Личакова, а на півночі вони були зупинені підрозділами УССів.

 

Схопивши задум польської сторони, але не знаючи реальної ситуації на півночі і півдні, Начальний Комендант українських військ Г. Стефанів, побоючись оточення і не віруючи у спроможність захисту локальних об'єктів у Львові а, зрештою, і розгубившись, віддав наказ про залишення Львова українськими військами.

 

Цим наказом був заскочений уряд ЗУНР, йому спротивились старшини і УССи. Але Г. Стефанів переконав і Державний секретаріат, і старшин і о 20 годині відступ почався. Пунктом збору військ було визначено село Куровичі. Єдині, хто не підкорився і не сприйняв цього наказу, лишилися УССи. Вийшовши зі Львова, вони зупинились на його околицях в селах Підбірці, Лисиничі, у Винниках і Чижках.

 

В цей же день 21 листопада польські війська заволоділи Хировом, а ще через декілька днів Рава-Руською. Ось якою поразкою обернулось для українських військ не прийняття акцій до зруйнування залізничних віток Перемишль-Хирів, Перемишль-Львів, Яворів-Рава-Руська.

 

Після одержання відчутного удару формування українських військ значно активізувалося.

 

На півночі української Галичини повстали військові групи, які прибрали назви місць формувань: сокальська, угнівська, белзька, равська, яворівська і янівська. Ці формування складали групу Північ, команда якої перебувала в м. Сокалі.

 

На півдні української Галичини сформувались такі військові групи: щирецька, рудецька, крукенецька, хирівська (Глибока), карпатська, команчівська, лютовицька, старосамбірська, наварівська. Вони становили так звану групу Південь, команда якої перебувала в м. Самборі.

 

Проти Львова формувались військові групи Схід і Старе Село.

 

Характерною особливістю цих формувань була та, що під прапори Українських військ через брак власних старшин почали ставати німецькі, австрійські, угорські, чеські, хорватські та ін. офіцери.

 

Значна кількість старшин-офіцерів була на посадах комендантів і начальників булави (штабів). І не для всіх цих старшин українська справа була близькою. Вони були просто військовими. Любили війну заради війни.

 

Тих, хто по справжньому, як рідну для себе, прийняв українську справу можна перерахувати на пальцях. Це: А. Кравс, А. Вольф, А. Бізанц, В. Тінкаль, Д. Кануків, Вимєталь, Ляєр, Клей. Але із понад них виділялась постать А. Шаманека, найщирішого українця серед усіх іноземців, який українській справі присвятив усього себе.

 

Умови українсько-польських змагань листопадових днів сприяли тому, що найбільш вишколеними і організованими стали групи Схід і Старе Село, що складалися з кількох куренів, відділів піхоти і з кільканадцяти батарей.

 

В цих днях (після 21 листопада до 10 грудня) на кожній ділянці українсько-польського фронту відбувались бої місцевого значення.

 

До серйозних сутичок відноситься наступ поляків на Підбірці, який був відбитий. 3 грудня українські військові підрозділи знову заволоділи Хировим і Рава-Руською, зайняли Яворів, провели активні бої під Городком (4 грудня), Дублянами і Ляшками Мурованими (6 і 7 грудня), здобувши їх, під Лобачівим (8 грудня) і під Чесанівим (9 грудня}.

 

Отже фактично війна стала іншою (з міста вийшла на поле) і вимагала нового підходу, нових людей, нового принципу організації і стратегії дій Української Армії.

 

Проте і за цих нових умов основною позицією, основним напрямком військових дій Державний Секретаріат і Президент ЗУНР вважали дії по опануванню Львовом. Цій ідеї було підпорядковане все: і вибір командантів і планування операцій. Та для реалізації цієї ідеї вони не зуміли знайти в своєму оточенні відповідних військових діячів. Тим-то і опинились на чолі українських військ генерал російської армії М. Омельянович-Павленко (старший), як командант, і полковник російської армії С. Мишковський, як начальник штабу. їм обом і випала історична доля формування регулярної Української Галицької Армії.

 

Основи організації УГА були детально розроблені С. Мишковським в грудні 1918 р. Цей план базувався на врахуванні всіх військових українських груп, що вже діяли на фронті. Планом передбачалось утворення 3 військових корпусів, кожний з яких повинен був складатись з 4 бригад, а кожна бригада з 5-6 куренів.

 

Але до реалізації цього плану Державний Секретаріат Військових Справ приступив лише з початком 1919 року, бо треба було будь за що опанувати Львовом.

 

І на розробку планів операцій здобуття столичного міста ЗУНР скерувала усі дії Начальна Команда Галицької Армії, місцем постою якої було обрано м. Ходорів. Весь уряд ЗУНР, що 21 листопада змушений був залишити Львів, переїхав до Тернополя, військовим комендантом якого був славний УСС або як про всіх УССів 1914-1916 р. р. казали «стара война», д-р Никифор Гірняк.

 

VI

Перший наступ на Львів

Підготовка до загального наступу на Львів почалася у другій декаді грудня, коли вже офіційно була створена Галицька Армія. Тим-то дану операцію слід розглядати як першу сплановану і проведену бойову операцію Начальної Команди Армії. До виконання наступу були залучені найбільш організаційно сформовані бойові групи «Старе Село», «Щирець» і «Схід». При цьому безпосередній наступ мали здійснити групи «Старе Село» і «Щирець». Перша мала повести наступ з півдня, друга –з південного заходу з метою оволодіти Головним залізничним двірцем. Група «Схід» мала завдання відволікти на себе певну частину польських військ на півночі і сході. Початок операції призначався на 27 грудня.

 

В цей час після боїв початку грудня лінія фронту довкола Львова проходила через Брюховичі – Збоїська – Кривчиці – Майорівку - Пирогівку - за Козельниками - за Сокільниками - за Скнилівом.

 

На півночі фронтова лінія встановилася через Сокаль - Белз - Немирів - Яворів, а на Півдні - через Городок на Хирів.

 

Враховуючи важливе стратегічне значення здобуття Львова, наступаючі частини були посилені новими бойовими силами. Зокрема, до групи «Старе Село» були підпорядковані: 1-й Станиславівський курінь, 1-й Бережанський курінь, 1-й Коломийський курінь і 1-й курінь з бригади УСС. Групу посилено 10 батареями, що включали 10 гаубиць і 1 далекобійну. Групу «Щирець» підсилено Козятинською окремою піхотною бригадою у складі 1200 стрільців. Загальна чисельність бойових сил, які залучались до даної операції налічувала 4000 стрільців і біля 16 батарей.

 

Зосередження такої кількості бойових підрозділів на думку Начальної Команди повинно було би забезпечити успіх. Ми вже звертали увагу на велику кількість іноземців у складі Галицької Армії, які обіймали керівні пости, особливо її стратегічну частину. Очевидно, це і було основним джерелом витоку інформації, яка відразу ставала доступною ворогові. Так було впродовж всієї українсько-польської військової кампанії.

 

Тому, поробивши необхідні приготування, польська група полк. Сопотіцького в складі 2400 стрільців, 24 скорострілів, 150 кіннотників і 10 гармат 24 грудня прибула в Городок і випереджуючим ударом 25 грудня ця група здобула Любінь Великий, 26 грудня здобула Ставчани, 27 грудня здобула Оброшин та Рудно і 28 грудня увійшла на допомогу польським військам у Львові.

 

Своїм випадом вона вивела з бойового ладу групу «Щирець» і значно посилила військову обороноздатність Львова,

 

Проте Начальна Команда УГА не змінила свого плацу і 27 грудня наступ на Львів почали групи «Схід» і «Старе Село». Станиславський курінь здобув Сихів, курінь УСС – Зубру. 28 грудня війська УГА групи «Старе Село» зайняли Міські Пасіки, Сокільники, Боднарівку (курінь УСС), Козільники й Персенківку (Коломийський курінь). В цей же день УСС після здобуття Боднарівки дійшли до Кульпаркова.

 

Група «Схід» стала під Личаковим і захопила бровар Грунда. І хоч група «Щирець» в ці дні відбила Любінь Великий, але Ставчани і Оброшина здобути не вдалось. Обходячи їх, група захопила Скнилів, але підтримати дальше наступ на Львів не змогла.

 

Через це наступ українських військ був фактично зупинений.

 

Станом на 29 грудня лінія фронту довкола Львова була наступною: Брюховичі – Рясна-Руська – Малехів – бровар Грунда – Пасіки Міські – Персенківка – Кульпарків – Скнилів – Зимна Вода.

 

Загальна лінія фронту в переддень нового 1919 року простягалась від Тісни до Хирова й попри Перемишль до Львова і далі на Яворів – Любачів – Рава Руську і до Крилова на Холмщині. Це означало, що за листопад і грудень місяці 1918 р. польські війська заволоділи 10 (з 59) повітами, в яких на початку листопада була проголошена Західно-Українська Народна Республіка.

 

З 2 січня уряд ЗУНР свою діяльність переніс до Станиславова у більш віддалений від фронту регіон, де був сформований уряд на чолі з д-р. С. Голубовичем і були прийняті основні закони нашої республіки.

 

Другий наступ на Львів

Почався новий 1919 року 62 день існування ЗУНР, а бойової регулярної української армії так і не було створено.

 

Був уряд, був командант УГА Омелянович-Павленко, що заступив на цей пост 10 грудня 1918 р., а армії не було – лише окремі військові з'єднання, дії яких були розрізнені. План, розроблений полковником Мишковським, по організації Галицької Армії, майже не втілювався у життя.

 

Не розуміючи військової ситуації, уряд ЗУНР і далі стояв на позиції, що саме оволодіння Львовом зумовить польську сторону зупинити воєнні дії.

 

Саме через те він наполягав на розробці операцій подальшого наступу на Львів. Він призначений був на 11 січня. І на цей раз, випереджаючи наступ українських військ, поляки здійснили ряд випадів в районах Рава-Руської, Львова і Городка.

 

6 і 7 січня група ген. Ромера, що дислокувалась в Рава-Руській, проломила лінію оборони, яку займала довкола міста група Північ, і 8 січня здобула м. Жовкву. Здобувши 9 січня Куликів, ця група прорвалась до Львова, зміцнивши контингент польських сил у місті, хоч і зазнала по дорозі відчутних втрат. 6 і 8 січня випадом зі Львова поляки зайняли Рясну - Руську, Домажир і Козичі, Мшану і Суху Волю.

 

Проте 10 січня зустрічним ударом українські війська, що творили групу «Янів», примусили поляків повернутись у місто Львів.

 

Третій випад поляки здійснили на Півночі на Угнів і Сокаль 7 і 8 січня. Але і тут істотного успіху досягнуто не було.

 

Згідно плану другого наступу на Львів головна роль знову була відведена військовим угрупуванням «Старе Село» і «Щирець».

 

Розпочавши наступ 11 січня, 2-й курінь УССів здобув Лапаївку, Бережанські курені – Сигнівку, 1-й і 3-й курені УССів – Скнилів. Але підтримки з боку груп «Старе Село» і «Схід» вони не одержали. Коломийські курені зав'язали в боях під Персенківкою, а Станиславівські в боях під Пасіками Міськими. Не вдався наступ на Львів групі «Схід».

 

Несподіваним для Начальної Команди Галицької Армії виявився наступ поляків зі Львова, який вони самі почали 12 січня.

 

А в південно-західному напрямку в цей день поляки зустрічним ударом заволоділи Скнилівом. 13 січня наступом на Коломийські курені польські групи зайняли Боднарівку, хутір Глинцівку, Козельники.

 

Але зустрічним ударом, який здійснено було комендантом групи «Старе Село» О. Микиткою, українські війська опанували і Козельниками, а, відтак, і Персенківкою.

 

11 січня на Західному напрямі польські війська, що закріпились у Городку і Мшані, допомагаючи польським підрозділам у Львові, атакували Бережанські курені в районі Сигнівки і відкинули їх до Басівки. 13 січня вони здобули Любінь Великий і Бартатів. Саме в цей час групі «Рудки» підоспіла допомога у вигляді 2 сотень групи «Хирів», які вибили поляків з с. Бучали і с. Замковичі і здобули втрачені Угерці. Ця протидія українських військ обумовила тимчасову зупинку бойових операцій. А в цілому і другий наступ на Львів слід вважати невдалим.

 

По ньому бойова лінія українсько-польського фронту довкола Львова стала на позиціях: - Басівка, Сокільники, ліс Освіча, Козільники, півн. Сихова, Пасіки Міські, Чортівська Скала, Лисиничі, Сороки, Ляшки Муровані, Малехів, Лиса Гора, Брюховичі, Рясна- Руська, Козичі, Домажир і Карачинів.

 

На цій лінії на терені українсько-польської війни спокій на Львівському відтинку фронту запанував до половини лютого 1919 р., під час якого і проведено організаційне творення Галицької Армії.

 

Проте на інших ділянках фронту локальні бойові операції не вгавали як на Півдні, так і на Півночі. Бої проходили з перемінним успіхом. З Хирова поляки на початку лютого здійснили ряд виступів на Вовчу Долішню, Болозів Горішній і Чишки, але зазнали великих втрат.

 

21-27 січня на Півночі з Рава-Руської польські війська здійснили атаку на Угнівську і Равську групи. Під час цього наступу полякам вдалося зайняти Угнів і Белз. Але дальший наступ їх був зупинений ударом з Півночі Сокальською групою.

 

Не принесли успіхів полякам і наступи з Любачева на Грушів, Немирів і Краковець.

 

Не увінчався зміною лінії фронту і наступ поляків проти Янівської групи і групи «Рудки».

 

В той самий час українські війська успішно стримували і знищували перекидку військових підрозділів і техніки по залізниці Перемишль-Львів.

 

Отже, лише після того як і другий наступ на Львів не приніс бажаного успіху, почалося фактичне творення організаційно з'єдиненої Галицької Армії, яке здійснювалось за активною участю реорганізованого уряду ЗУНР, обраного 4 січня 1919 року, і «Виділу Української Національної Ради», з президентом Є. Петрушевичем на чолі і 9 членами: д-р Л. Бачинський, інж. О. Попович, С. Вітик, А. Шмігельський – члени президії, д-р А. Горбачевський, д-р Т. Окуневський, д-р М. Новаківський, о. д-р С. Юрик, Г. Дувірак. Секретарями були призначені: д-р С. Витвицький, о. Устіянович, С. Сілецький.

 

Одночасно Державний секретаріат було призначено у складі: С. Голубович (президія, фінанси, торгівля, промисловість), І. Макух (внутрішні справи), А. Артимович (просвіта), М. Марганець (рільництво), І. Мирон (шляхи, пошта), Л. Цегельський (закордонні справи), Д. Вітовський (військо), інж. М. Козаневич (публічні роботи), Й. Бурачинський (судівництво), О. Барвінський (віросповідання).

 

У зв'язку з відбуттям до Парижа на Міжнародний конгрес Д. Вітовського, з 13 лютого секретарем військових справ призначено В. Курмановича. Він же став одночасно і начальником штабу замість Є. Мишковського.

 

Січень 1919 р. в історії України став особливо знаменним, бо 22 січня на площі біля Софіївського собору було проголошено «Акт злуки» Української Народної Республіки і Західно-Української Народної Республіки в одну Українську Народну Республіку. Отже, 22 січня 1919 на історичній арені світу, вперше після 1340 р., повстала возз'єднана воєдино Самостійна Соборна Україна. А ЗУНР прийняла назву – Західна Область Української Народної Республіки (ЗОУНР).

 

Створена Галицька Армія мала таку структуру:

І корпус (командант В. Курманович з 13 лютого О. Микитка, начальник штабу Вірмбрандт, з 13 лютого отаман І. Куніш) складався з чотирьох бригад Сокальської (командант сотник О. Демчук), Равської (командант – сотник Ю. Головінський), Угнівсько-Белзької (командант – отаман Б. Шашкевич) і Янівської (або Яворівської) (командант – полковник А. Долуд). Пізніше цим бригадам були присвоєні номери відповідно 5, 6, 9 і 10. До складу корпусу входив і 1 кінний полк.

 

Майже до травня місяця війська корпусу займали і вели військові операції на лінії фронту Краківець – Немирів – Рава-Руська – Белз – Сокаль.

 

Основою корпусу стали всі військові групи, що діяли на Півночі від Львова. Команда корпусу перебувала в м. Кам'янка-Струмилова.

 

ІІ корпус (командант полк. М. Тарнавський, начальник штабу пполк. Й. Папп де Яноші) складався з бригади УСС (командант отаман О. Букшований), Коломийської (командант – пполк. Ф. Тінкаль до 13.02 О. Микитка), Бережанської (командант – пполк. А. Вольф) і Золочівської (командант отаман С. Шухевич), бригад, які мали номери відповідно 1, 2, 3 і 4.

 

Корпус створено на базі військових груп «Схід», «Старе Село» і .«Наварія».

 

Оскільки основною лінією фронту була лінія довкола Львова (Грибовичі – Наварія), корпус ще називався і Обсадним. Команда корпусу дислокувалася у м. Бібрка.

 

ІІІ корпус (командант полковник Г. Коссак, начальник штабу пполк. К. Долежаль).

 

Команда корпусу мала осідок в м. Стрию. Корпус сформовано на базі груп Лютовиська, Хирів, Крукеничі, Рудки, Щирець.

 

Структурно корпус об'єднував 7 Стрийську бригаду (командант пполк. А. Бізанц), 8 Самбірську, створену на базі групи «Рудки», бригаду (командант – отаман К. Гофман), 1 Гірську бригаду (командант – отаман В. Черський), а також окремі групи «Крукеничі» (командант – полковник В. Шепель) і «Глибока» (командант – сотник М. Федик).

 

Самбірська бригада і групи «Крукеничі» і «Глибока» творили у складі III корпусу окреме військове з'єднання, яким команду обіймав полк. А. Кравс. Крім стрілецьких (3-6) куренів, до складу бригади входив відділ кінноти і один полк артилерії.

 

Лінія бойових дій корпусу до травня 1919 року проходила через Хирів – Перемишль – Судова Вишня – Городок – Бартатів.

 

На момент організації в Галицькій Армії було 45 куренів, 40 батарей і кілька сотень кінноти. Це становило 25000 крісів, 150 гармат, 600 шабель. На озброєнні була летунська сотня (повстала в грудні, постій був у Красне) і 2 панцирні поїзди, що діяли на лінії Ходорів – Львів, Самбір – Львів, Стрий – Львів.

 

З лютого 1919 року утворено Головну Команду Постачання Галицької Армії, командантом якої став полк. Г. Стефанів і «Етапну Станційну Команду».