Кошляківські «соловейки» (автор: Нечипорук Олена)

опубліковано 16 серп. 2012 р., 14:37 Степан Гринчишин   [ оновлено 19 серп. 2012 р., 11:33 ]

Книга пам’яті «За Україну, за її волю…»

Тернопіль: «Збруч», 2006 – 496 стор.

 

Кошляківцям з давніх-давен не позичати співучості. Так тут уже повелось, що і орати, і сіяти, і косити – все з піснею. Напевно, з молоком матері вони вбирали в себе ніжний подих рідної землі і ліричну пісенність, героїзм ратних подвигів земляків. Тут усе дихає історією: і знищений Чумаків сад, і проторований предками Чумацький шлях, і легенда про Зелену криницю, і лицарська звитяга січових стрільців. Саме тут, у Кошляках, народились і зросли любовно названі односельцями «соловейки» – воїни ОУН-УПА Євген Гудима (псевдо «Сокіл») і Євген Живчик (псевдо «Грім»). Тут вони виростали під простою селянською стріхою, купались у тихій і мілкій Нетеці, ходили з батьками у маленьку церквицю, незабутню школу. Вчились пізнавати життя, його примхи, химери і красу, любити свій народ і віддавати йому всю душу. І сьогодні спитайте кого-небудь із літніх людей села про них і вони, хитаючи головою, скажуть: «Ці хлопці – справжні орли». Євген Гудима був красень на все село, віртуоз гри на гітарі і мав ліричний оксамитний голос. З гітарою не розлучався ніколи. І вранці, і в обід, а особливо увечері можна було почути його чарівну гру і спів. А коли народився синочок Богдан (живе у Підволочиську), то грав йому до сну. Сміючись, проказував: «Він чує, він розуміє». І дійсно, під бренькіт гітари і ніжний наспів татуся дитина засинала.

 

Та недовго тішився синочком. Життя повстанця складне і повне небезпек. А був він рішучий, відважний до краю, непідкупний і завжди знаходив вихід у складній обстановці. Те, що вдавалось зробити йому, не під силу було іншим. Його завжди посилали на найвідповідальніші завдання, і він їх блискуче виконував. Його не брала куля, боялися зрадники.

 

Тяжко поранений у боях під Коршемками, він чудом врятувався і приповз на базу розташування вояків УПА. Він міг здійснити за ніч рейд на коні, який дорівнював сотні кілометрів. З ним було легко і безстрашно в найскладнішій справі. Нікому, крім нього і Євгена Живчика («Грома»), не вдавалось, переодягнувшись жінками, піти в саме лігво ворога. Так, в одній із селянських хат квартирували три майори «Смершу». Вони переодягнені прийшли, взяли харчі і тихенько пішли, не наражаючи господаря на небезпеку. Побратим Гудими «Грім» був улюбленець села, прекрасний тенор (закінчив курси диригентів у Новому Селі), був членом «Просвіти», «Лугу», учасником мішаного і чоловічого хорів села, членом драматичного гуртка.

 

Прийшов 1945 рік. Гудима під час облави НКВД разом зі своїми друзями Мефодієм Іванюком (диригентом сільського хору), Іллею Думанським (станичним) були видані зрадником. Хлопці не здались – останні кулі пустили собі у скроні. Незадовго у селі Лисичинцях у сутичці з підрозділом НКВД загинув і Євген Живчик («Грім»), де і похований. Загинули вірні сини України, віддали своє життя за рідну землю, її волю і наше майбутнє.

Олена Нечипорук, с. Кошляки