Катували, підвішуючи за ноги…

опубліковано 30 січ. 2013 р., 10:02 Степан Гринчишин

Розповідь Степанії Шеремети, 1934 р. н., жительки села Черниці.

 

Хочу згадати про мого двоюрідного брата Ярослава Бінаса, 1928 року народження, який помер у дуже тяжких муках, але нічого НКВДисти від нього так і не дізналися.  

   

Ярослава арештували восени 1947 року. Причиною його арешту були зв’язки з діючим партизанським загоном УПА на нашій території. Він був зв’язковим у нашому селі, через нього передавалася інформація до партизан і навпаки. Сам Ярослав у житті був життєрадісним хлопцем. Природнім недоліком у нього було заїкання. По сусідству, у Лютака, проживали дві сестри Тимківи, з якими він підтримував дружні стосунки. Одного разу Надія попросила у нього гарбузового насіння, яке він лускав. Ярослав дозволив їй узяти самій із кишені. Коли та засунула руку у кишеню, то наткнулася на гранату – аж перелякалася. Можливо це був жарт, а, можливо, випадковість.

 

Ярослав часто вечорами виходив у село, спілкувався з однолітками і друзями та виконував свої завдання. Так тривало до 1947 року. Видно, хтось із місцевих доніс на нього. Перший раз його взяли у селі, та після проведеного допиту відпустили. Через декілька днів знову до хати прийшло три облавці і забрали його в село Пісочну, у будинок Городицького (по вуличному – Хабачиних). Там його довго допитували, але нічого не змогли дізнатися. Тоді вирішили його налякати, що уб’ють, і завели на цвинтар, щоб нібито зробити над ним розправу. Невідомо по якій причині, але і там у них нічого не вийшло. Можливо, завадили люди, які час від часу проходили недалеко, можливо, з переляку став так заїкатися, що не зміг нічого говорити. Тоді енкаведисти забрали його у Боралів ліс. Можна здогадатися чого! В цьому лісі місцеві партизани мали криївку, де часто переховувались та зберігали зброю. Повторні спроби щось дізнатися у Ярослава закінчилися провалом. Ярослав все одно мовчав.

 

Довший час зізнання у нього вибивали, підвішуючи за ноги. Про це свідчили зв’язані шнуром ноги. Після тяжких побоїв та знущань енкаведисти відрізали Ярославу язик та випустили у нього цілу обойму куль із автомата, прорешетивши груди. Тіло на місці злочину прикрили опалим листям і повернулися до Пісочної. За ніч лісові мурашки-ковалі так роз’їли тіло, що у деяких місцях залишилися дірки до кісток…

 

У час, коли над Ярославом чинили розправу, його батько сидів у Львівській тюрмі (там і помер). Мати його, Настя Бінас, була вдома. Вночі їй приснився сон, що син Ярослав лежить мертвим у лісі під хрестом. Зранку про цей дивний сон вона розповіла своєму вуйкові, і попросила піти у ліс пошукати. Він пішов до лісу і справді наткнувся на його мертве тіло, прикрите листям. Вуйко повернувся, взяв воза і привіз убитого Ярослава додому. Коли ми побачили його, то аж дух перекрило.

 

Сусіди допомогли зробити труну та похоронили Ярослава на Черницькому цвинтарі.

 

Записав Іван Кахнич 26.11.2010 року.