Гірка правда. (Автор: Горін Зіновій)

опубліковано 12 січ. 2015 р., 12:55 Степан Гринчишин   [ оновлено 30 січ. 2015 р., 08:53 ]

На Святу Покрову 1944 р. селами Ходорівщини прокотилась чорна звістка про загибель 13 жовтня в селі Піддністряни вісімнадцяти українських повстанців. Близькі та родичі в горі і печалі оплакували своїх синів та братів. Пішов із життя цвіт свідомої патріотичної молоді сіл тодішнього Ходорівського району, яка в числі перших вступила на шлях збройної боротьби з московськими окупантами.

 

Минув сьомий десяток літ від тої трагедії, та значний відрізок часу і сьогодні не заспокоїв сердечний біль близьких і рідних. А скільки їх відійшло у потойбічний світ, таки не дізнавшись правди про ті події. А скільки було припущень, з чиєї вини поклали свої буйні голови молоді патріоти…

 

А сталося це в садибі Степана Довбенька, де знаходився бункер, в якому і прийняли смерть наші земляки. На той час дочка господаря Ольга працювала секретаркою у райцентрі Ходорів, де познайомилась з молодим лейтенантом НКВД. Декілька разів він приїздив до їхнього дому. Напередодні Покрови повинні були відбутись їхні заручини, та наречений не з‘явився, а приїхали непрошені гості, що посіяли смерть. Тому однією з основних версій зради, яка сформувалась в народній уяві, – винна дочка господаря Ольга. Це тавро тяжіло на ній до кінця життя.

 

Ось що згадує свідок того часу Анна Слівінська-Горін, член ОУН з 1942р., станична жіночої сітки ОУН, «Липа», дев‘яностодвохрічна уродженка с. Руда (Рудківці), яка сьогодні проживає в Росії: «За день до трагічної події підрайоновий провідник ОУН Хомусяк Василь зі своїм товаришем при переході терену заночували у дворі моїх батьків. Я приготувала їм нічліг у стодолі на сіні. Ранком, поснідавши, вони направились у с. Піддністряни. Виходячи з двору, Василь мені сказав: «Анно, щось мені важко на душі, гнітить відчуття тривоги». Та поспішив на зустріч».

 

Жителька с. Тужанівці дев‘яносто річна Марія Ратич, в підпіллі «Орлиця», кущова жіночої сітки ОУН, також з сумом згадує: «12 жовтня 1944р. я прибула з дорученням по зв‘язку у с. Піддністряни, мене застав вечір, тому змушена була заночувати на зв‘язковій квартирі. Як мене не зраджує пам‘ять, у сім‘ї Корпан, в якого було дві дочки. Ранком я зустріла у дворі Довбеньків провідника Хомусяка Василя, який мав зі мною розмову по організації виконання доручення. Нічого підозрілого, що могло віщувати трагедію, я в розмові з провідником не відмітила. Після цієї зустрічі я відійшла із села до дому, в Тужанівці. Під вечір, в той же день, я почула звуки скорострілів, що лунали зі сторони Піддністрян. Наступного ранку прийшла страшна звістка, що загинули мої побратими, між ними був і мій рідний брат Петро».

 

Ось що повідомляли про ті події повстанські документи, зокрема «Вісті з терену за 1–31.10.1944 р.» (26 листопада 1944 р.): «13.X.44 р., год.16-00 до села Піддністряни приїхало із сторони Ходорова два авта більшовиків в числі 35 осіб. Одне авто поїхало на кінець села від с. Руди, друге – на подвір‘я Ковальського Григора. Одні і другі (більшовики) почали окружати, йдучи розстрільною, господарство Довбенька Степана, в котрого квартирував рій змілітаризованого куща ч. 5. Кількох більшовиків ввійшло до стодоли та почали кидати гранати. В цій хвилі вийшов з хати господар, а більшовики, приклавши йому до грудей кріса, почали кричати: «Скажи, где бандеровци и маскировка». Господар показав криївку і більшовики взялися в тому місці копати, прикликавши до цієї роботи кількох місцевих селян. Докопавши до дощок, більшовики почали кидати гранати. Хлопці, що сиділи в криївці, бачучи своє безвихідне становище, крикнули тричі: «Слава Україні!» і стріли, що були чути з криївки, дали знак, що хлопці кінчать життя. Коли затихли стріли, більшовики почали копати дальше. Докопавшись до криївки, кинули ще по гранаті, й щойно тоді полізли в середину і повитягали побитих хлопців, поміж побитими було ще трьох ранених, котрих енкаведисти забрали з собою. З побитих постягали чоботи і вбрання, а їх покидали з поворотом до криївки. Від’їжджаючи, більшовики взяли з собою господаря і його дочку, а в криївці осталось 15 вбитих:

 

1.                  Хомусяк Василь – «Хорс», 14.10.13 р. с. Молодинче – підрайоновий.

2.             Олійник Іван – «Бескід», 17.3.23 р. с. Піддністряни – рай. військовик.

3.             Проців Василь – «Крук», 13.5.20 р. с.Сугрів – господарчий.

4.             Верес Іван – «Шаблюк», 15.4.21 р. с. Гранки-Кути – госп. референт.

5.             Шоробура Степан – «Ворон», 2.2.23 р. с. Піддністряни.

6.             Сомик Степан – «Луговий», 30.12.21 р. с. Піддністряни.

7.             Пшик Михайло – «Богдан», 22.3.23 р. с. Піддністряни.

8.             Шальвіра Василь – «Верес», 23.8.21 р. с. Залісці.

9.             Ратич Петро – «Чайка», 20.3.20 р. с. Тужанівці.

10.           Троцко Василь – «Остап», 29.10.19 р. с. Руда.

11.           Івах Микола – «Вовк», 29.6.16 р. с. Руда.

12.           Карачевський І. – «Хмара», 20.6.25 р. с. Підліски.

13.           Ковальський Гринь – «Семен», 29.4.15 р. с. Станківці.

14.           Млюзан Василь – «Деркач», 13.3.18 р. с. Станківці.

15.           Мазепа Михайло – «Дін», 14.5.19 р. с. Берездівці.

16.           Мартинів Дмитро – «Клим», 22.7.19 р. с. Берездівці.

17.           Цюра Осип – «Морозенко», 17.5.22 р. с. Берездівці.

18.           Коник Степан – «Дуб», 3.12.21 р. с. Підгірці.

 

Того самого дня рій змілітаризованого куща ч. 4 зробив засідку на повертаючих більшовиків з метою відбити арештованих членів куща ч. 5.У висліді засідки вбито 8 екаведистів, 5 ранено та рівно ж побито тих 3 арештованих членів куща».

 

У доповідній записці Управління НКВД Дрогобицької області від 19.10.1944 р. читаємо: «13 жовтня 1944 р. військами НКВД 215 погранполку проведена військова операція в с. Піддністряни Ходорівського району. В результаті проведеної операції вбито 19 чоловік членів УПА, взято в полон 5 чоловік. Втрати з нашої сторони – убито 2 червоноармійці, поранено три червоноармійці. При цьому вилучено зброї: ручних кулеметів – 5 шт., автоматів – 7 шт., гвинтівок – 10 шт., пістолетів – 4 шт».

 

Про обставини загибелі повстанців розповідала автору і сестра вбитого Троцка Василя, Марія Пшик-Троцко, жителька с. Рудківці, на сьогодні уже покійна: «За два дні до трагічної події брат Василь прийшов до дому та попросив коц, повідомивши, що їхня боївка відходить в інші терени. Та за день до Покрови, підвечір, отримали страшну новину, що його уже немає в живих. Їх трьох більшовики витягнули з криївки ще живими, це брата Василя, Іваха Миколу та Хомусяка Василя, пов‘язали їх дротом, погрузили в кузово машини і повезли дорогою до Ходорова. Під малим лісом, біля млина в Піддністрянах, машину обстріляли повстанці, щоби визволити побратимів. Більшовики, що би не віддати полонених, закололи їх штиками. Василю два рази пробили серце, Миколі викололи багнетом очі, Хомусяку вистрілом в голову знесло задню стінку черепа. Утікаючи, вони поспіхом викинули понівечені тіла з машини. Ввечері повстанці з допомогою жителів села поховали усіх героїв-побратимів у братській могилі на цвинтарі в Піддністрянах».

 

Протягом тривалого часу автором проводились пошукові дослідження , що би встановити істинну причину трагічної смерті повстанців та дізнатись про винуватців цієї непоправної втрати, яка була однією з наймасовіших в той час на Ходорівщині. Але не поспішав із скороспішними висновками, які не ґрунтувались на документальних першоджерелах та могли зашкодити об’єктивності висвітлюваної події. При цьому за двадцять років опитав десятки свідків тієї події. Та, нещодавно, ознайомившись з одним із повстанських документів, усвідомив, що довготривалі очікування сповнились.

 

Ось що говорить документ, опублікований у «Літописі УПА» (том 13 нової серії): «Напередодні 12.10 заступник окружного організаційно-мобілізаційного референта «Шрам» з командиром окружної військово-польової жандармерії «Чайка» робили контролю в Ходорівському районі по змілітаризованих кущах.

 

12.10 в с. Букавині, попавши в більшовицьку облаву, «Шрам» був легко ранений в ногу, «Чайка» зістався убитим, а одного жандарма більшовики зловили живцем і забрали до Ходорова.

 

13.10. в 15-00 з Букавини до Демидіва надбігло около 50 більшовиків, яких вів зловлений жандарм «Шрама», («Заграва», авт..) і окружили господарку Хоми Анни, де квартирували напередодні вище згадані. В одній із криївок (було дві), знаходився «Шрам» із своїм побратимом, які повернулись вночі у село. У безвихідному становищі, вбивши одного більшовика, обидва пострілялись з власної зброї».

 

Відомо, що «Шрам» – це Богдан Кецало із с. Добрівляни.

 

Подальший перебіг подій міститься в іншому документі – протоколі допиту «Заграви», члена окружної жандармерії, який після зради ворогові потрапив до рук повстанців і 30 жовтня зізнав таке: «13.10.44 р.виїхали більшовики в числі 40 осіб – 2авт. і я з ними, до с. Ляшок, хутір «Тунятина», там нікого не застали, тільки убили одного розвідника з самооборонного куща «Тучі» друга «Пугача» з Бринець. З Тунятини я з більшовиками поїхав до с. Піддністряни, до цього господаря, де я ночував. В цей час год. 16 як раз були в цій криївці 14 друзів з самооборонного куща. Більшовики почали розкопувати криївку, де з відтам почувся скоростріл. Більшовики закидали гранатами криївку. Друзі, бачачи, що не вдасться вирватися, бо не знали сили ворога – з гімном на устах дострілялись. Я був перебраний в довгий більшовицький дощовик і чорними окулярами на очах. Більшовики забрали були господаря дому і його дочку. Рівно ж були зловили 3-х хлопців, котрі при засідці побиті».

 

Після допиту «Заграву» відставлено до окружного військовика Василя Лялюка-«Савича», де за зрадницьку роботу 31 жовтня  1944 р. ліквідовано.

 

Гірку правду дізнаємось аж через 70 років, та змушені прийняти її такою, як вона є. Протягом здобутої Незалежності України, жителі с. Піддністряни гідно бережуть пам‘ять про полеглих героїв – земляків. Ще в 1990 році громада села, однією з перших в окрузі Жидачівського та Миколаївського районів відновила та освятила символічну могилу в центрі села з написом: «Героям, що полягли за Волю України».  

 

 

 

При цьому було багато людей з двох сусідніх районів. В 2001 р. на могилі захоронення повстанців, на Святу Покрову, було відкрито та освячено пам‘ятник з іменами полеглих героїв – за сприянням меценатів з діаспори українського походження братів Олійників: Романа, доктора філософії, публіциста, історика, лауреата Національної премії ім. Т.Г.Шевченка, та Степана – доктора політології, полковника армії США.

 

На місці криївки, за сприянням автора публікації, було виготовлено Пам‘ятний хрест та встановлено його братством УПА Ходорівщини.

 

Дослідник визвольних змагань Зіновій Горін